Наверх
Меню
Меню
Статья
11/05
Ганна Собачко (1883 –1965). Мистецтво природи, або природа мистецтва. Історико-культурні дослідження Анатолія Заїки
0_3c88a_a7cf009f_XL-1-.jpg
0_3c88a_a7cf009f_XL-1-.jpg

Ганна Собачко (1883 –1965). Мистецтво природи, або природа мистецтва. Історико-культурні дослідження Анатолія Заїки

«Не вам, а нам у вас треба вчитися, адже ви маєте велике національне мистецтво, ікони і унікальне народне мистецтво Ганни Собачко». (Анрі Матіс. 1916 р.)

Ганна Собачко. народилась і сформувалась, як художник з  народу,  в селі Скопці (Веселинівка), Баришевського району на Київщині.  1932 року разом із сімєю виїхала (вивезена)  до Росії…

Її доля, як і доля багатьох українських художників, повязана з  відродженням українських  мистецьких традицій, початку ХХ ст., та їх нищення більшовиками у 1930-х рр.  Боротьба з націоналізмом, в їх розумінні,  та активна діяльність   було забуття  національної  традиційною народної культури шляхом організації підконтрольних владі художніх декоративно-прикладних осередків. Наприкінці 1920-х рр. вони почали оспівувати  більшовицьких  політичних  діячів та їх діяльність в «досягненнях соціалізму» — в  «колективізації села, індустріалізації промисловості» — створювалися гобелени,  килими, вишиті рушники, вироби з кераміки в оточені стилізованих українських орнаментів та монументальні панно про досягнення індустріалізації України… (Килим художника Д. Шавикіна «К. Ворошилов и С. Будений принимают парад Красного казачества». 1936 р. (Виконавці В. Вовк, Є. Іванець, М. Щукр), « В. І. Ленін», художник І. Падалка, (виконавці Н . Вовк, М. Щур, А. Сависько).

У сьогоденя після довгих літ забуття повертається розуміння про внесок до скарбниці світової культури неоцінений художній доробок простої селянки із села Скопці — Ганни Собачко.

 

Рекламний плакат виставки творів Ганни Собачко яка відбулась  31 жовтня 2008 р. – 15 січня 2009 р. в  НМДПМУ.

Виставка робіт Ганни Собачко відбулась в Києві,  31 жовтня 2008 р. – 15 січня 2009 р. в  НМДПМУ і стала визначною подією в мистецькому житті України  —  «Творчість народної майстрині —  унікальне явище не лише в історії української, а й світової культури. Художник яскравого індивідуального самовияву, вона віртуозно володіла лінією, ритмом, кольором. Образи її композицій співзвучні сьогоденню й водночас пов’язані із прадавніми пластами народної культури» ( О.Шестакова).

 

 

ХТО  КОМУ НАВЧИТЕЛЬ. Вступне слово.

На початку ХХ ст. в Україні організовано художні вишивальні промисли. Найвідоміши серед них були у селах Клембівка на Поділлі, Оленівка, Кагарлик, Сунки, Вербівка, Сміла на Київщині, Дігтярі, Решитілівка, Опішня, Скопці на Полтавщині. Їх очолювали художники-професіонали. Було створено й інші осередки, в яких використовувалась народна вишивка у моделюванні одягу, та було відчутно вплив професіоналів-новаторів. Зокрема у селі Сунки діяв подібний центр, організований свого часу княгинєю Наталією Яшвіль, хдожнє керівництво яким здійснювала М. Прахова. Ще одним осередком такого типу була майстерня в селі Вербівка під керівництвом Наталії Давидової.  1915 року сюди художнім керівником було запрошено Олександру Екстер, а згодом і Казимира Малевича. Протягом 1915–1917 рр. Н. Давидова спільно з К. Малевичем розробляли  нові принципи моделювання одягу.

 

В  селі Скопці керівником учбово-показової майстерні, яку 1810 року заснувала поміщиця Анастасія Семиградова, була Євгенія Прибільська — художник-модерніст російського походження, яка багато років жила і отримала художню освіту в Україні. Бували в цій майстерні інші модерністи, кубофутуристи, супрематисти  —  Олександра  Екстер, Вадим Меллєр, Ніна Генке-Меллєр, Ніна Давидова, Казимир Малевич, мистецтвознавець  Євгенія Спаська та інші.

 

Народні майстри села Скопці здавна займалися розписами хат, паперових рушників, народної картинки, виготовленням тканих та вишитих рушників, доріжок,  декоративних панно та килимів. Ці знання та вміння переходили з покоління в покоління. Серед них стали відомими Ганна Собачко, Параска Власенко, Наталля Вовк, які почали свій творчий шлях в  Скопській кустарній майстерні Є. Семиградової(1810 – 1917),  до роботи в якій вони були залучені спочатку як вишивальниці, а потім як автори-художники декоративних виробів.

В Україні про геніальну художницю з народу Ганну Собачко масовий глядач вперше дізнався у 1960-х  роках — «відкрив»  її для нас мистецтвознавець Григорій Абрамович  Мєстєчкін  (1929­ – 2005). 1963 року він розшукав ранні роботи  Ганни Собачко в Москві, які раніше було вивезено з України. Розшукав у сестри Євгенії Прибільської — Олени Прибільської, яка кілька років працювала в с. Скопці сільським лікарем.

На відкритті персональнолї виставки Г. Собачкко-Шостак у  Києві 1965 року.  (Музей Т. Г. Шевченка)  У центрі сидять: Г. Синиця, Г. Собачко-Шостак. Поруч стоїть —онука художниці  Оленка Шостак. У доругому ряді стоять: третій зліва Г. Мєстєчкін, крайній праворуч — І. Шостак, син художниці.

 

Мєстєчкін Григорій Абрамович  (1929 – 2005) — український сценаріст, мистецтвознавець, кінодраматург, журналіст, педагог. Закінчив факультет журналістики КДУ (1952), Після закінчення університету, писав для газет і радіо, з 1956 року — сценарії для телебачення, з 1967 року — для кіно. У 1974 р. Григорій Мєстєчкін стає членом гільдії кінодраматургів Спілки кінематографістів України. Потім його спеціалізацією стає мистецтвознавство. Близько 20 документальних і науково-художніх фільмів Григорія Мєстечкіна входять сьогодні в золотий фонд кінематографії України. Молодий журналіст відкрив молоді імена, писав про митців, які прагнули  новацій, зокрема, про художників Григорія Синицю, Олександра Саєнка, Марію Приймаченко, ткалю Ганну Верес, Марію Посабчук та багатьох інших. Мєстечкін, як науковець-дослідник у 1963 році розшукав ранні роботи славетної народної  художниці Ганни Собачко-Шостак   у Підмосков'ї, а також втрачену колись унікальну колекцію Євгенії  Прибильської, які зберігалися у сестри Є. Прибільської О. Пребільської, колишньої лікарки села Копці. В 1960-роках в Україні мистецтвознавцями та партійними функціонерами серед народного декоративного розпису визнавався тільки «Петриківський розпис» (Дніпропетровщина — батьківщина Л. І. Брежнєва) така запопадливість (політичне підлабузнецтво)  притаманна серед деяких мистецтвознавців і сьогодні. Григорій Мєстєчкін був першим радянським мистецтвознавцем 1960-х рр. який зробив виклик системі і прагнув виявити багатогранних народних митців Київщини.

 

Ганна Собачко. Альбом з текстом. В-во  «Мистецтво». Київ — 1965. Автор тексту та упорядник Г. А. Мєстєчкін.

 

Слова мистецтвознавця  Г. Мєстєчкіна із статті увійшли в історію українського мистецтва: «Перед очима стояла картина Ганни Собачко «Тривога»,  рік 1916.  Попав на виставку в Парижі,  вона лишила спокою Василя Кандинського і була предметом заздрості  великого колориста  Анрі Матіса, який признався: «Не вам, а нам у вас треба вчитися, адже ви маєте велике національне мистецтво, ікони і унікальне народне мистецтво Ганни Собачко». («Дзеркало тижня № 29 від 03. 08. 2001 р.)

 

Ганна Собачко. Тривога. Папір, акварель, гуаш. 49х67. Село Скопці 1916 р. (ДР-2019)

Виготовлені в Скопській майстерні, за малюнками Г. Собачко,  панно і вишивки експонувались на виставках  у Петербурзі, Парижі, Києві (1913) й Берліні (1914). В листопаді 1915 року в Москві діячами російського мистецтва, за ініціативою художника-керівника Скопської майстерні  Євгенії Прибильської, вперше експонувалися твори народних митців з України — «селянські малюнки».  На виставці «Сучасне декоративне мистецтво», крім робіт Г. Собачко, було представлено твори двох інших народних митців із села Вербівки на Черкащині — Євмена Пшеченка і Володимира Довгошиї.

У  Києві 1919 року художниками Олександрою Екстер, Євгенією Прибильською, Ніною Генке Меллєр, мистецтвознавцем Євгенією Спаською, письменником Іллєю Еренбургом влаштовано виставку «Сучасна творчість українського села» Учасниками виставки стали  народні майстри Ганна  Собачко, Володимр Довгошия, Євген Пшеченко, кераміст Іван Гончар. Надалі, протягом наступних десятиріч, відбувалися інші виставки з участю Ганни Собачко

Ганна Собачко-Шостак на виставці «Сучасна творчість українського села». Київ 1919 р.

Восени 1965  року художниця  Ганна Собачко-Шостак померла в Росії, в Підмосковї в селищі Черкізово, де вона проживала і працювала виїхавши з України  1932 року…

31 жовтня 2008 року – 5 січня 2009 року в НМДПМУ відбулася виставка Ганни Собачко-Шостак до 125-річчю від дня народження художниці, побудованої на матеріалах колекції Національного музею українського народного декоративного мистецтва.

«За своє довге життя художниця створила багато високохудожніх творів. У Музеї українського народного декоративного мистецтва зберігається унікальна колекція робіт Ганни Феодосіївни Собачко-Шостак. Упродовж більш ніж п’ятидесяти років музей веде велику роботу з популяризації мистецького надбання майстрині. Її твори експонувалися більш ніж на 40 музейних виставках як в Україні, так і в багатьох містах колишнього Радянського Союзу та за його межами. Серед них виставки у Франції, Угорщині, Канаді, Чехословаччині, Румунії, Бельгії, Австрії, Данії, Португалії, Югославії, Німеччині, Польщі та США. Організовував Музей і персональні виставки автора.
(Олена Шестакова)

 

 

ОЛЕКСАНДРА ЕКСТЕР

 

Олександра Екстер. Фото початку ХХ ст.

Велика шанувальниця Ганни Собачко українська  художниця-авангардистка (кубовфторизм,  супрематизм)  Олександра Естер (1882-1949) народилася в місті Білосток, Гродненської губернії, в  сімї колежського асесора Олександра Григоровича. Навчалася в Києві в гімназії св. Ольги, яку закінчила 1889 року. 1903 року вийшла заміж за адвоката М. Є. Екстера. Протягом  1901 – 1903, а потім з 1906 – 1908 рр. навчалася в Київському художньому училищі. В своєму домі організувала салон-майстерню авангардного мистецтва. 1907 року виїхала до Парижу — саме там захопилася творчістю французьких та італійських художників-футуристів.

О. Екстер завжди цікавило і приваблювало українське народне мистецтво. Вона відчувала, що в глибинах народної культури зберігся незнищенний запас моральності та оптимізму. Разом із художницею Є. Прибильською і театрознавцем  М.  Давидовою вона заснувала кустарне виробництво, яке сприяло відродженню народних промислів у селі Вербівка Чигиринського повіту Київської губернії та у селі Скопці Переяславського повіту Полтавської губернії. Пізніше, у 19181919 роках, Олександра Олександрівна організувала в Києві студію з вивчення народного мистецтва.

Після революції 1917 р. О. Екстер посіла помітне місце в громадському житті Києва: її, як відому й авторитетну художницю, залучили до Товариства діячів мистецтва. Вінцем тодішньої громадської діяльності Олександри Олександрівни стала змістовна доповідь на відкритті в Києві 31 березня 1918 р. виставки декоративних робіт Є. Прибильської та художниці-селянки Г.  Собачко. А вже в червні на Всеукраїнському з'їзді діячів мистецтва вона виступила з доповіддю  «Про утворення лабораторії сценічних постановок»,  у якій сформулювала основні засади колективної співпраці творців сценічного дійства для створення дійсно великого театру,  зокрема в Україні. Про шляхи відродження українського мистецтва художниця сказала: «Якомога більше вільної творчості і якомога менше провінціалізму».

О. Екстер. «Натюрморт з яйцями». Пасха, кубіки, олівці в нагромаджені деталей, шар за шаром один над одним в загальному тоні. Робота написана в стилі ар-деко. Як дитячий калейдоскоп створює атмосферу радості.

Олександра Екстер – Іспанський танок. Ескіз костюму для балетної студії Броніслави Ніжинської, Київ. Картон, гуаш. 49Х34,5. ДМТМКУ

 

ІСТОРІЯ КИЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА ДОПОМОГИ МИСТЕЦТВУ.    

27 вересня 1890-го року створено «Київське товариство допомоги мистецтву». Воно об’єднувало творчу інтелігенцію, меценатів і художників, ставило собі за мету «допомогати митцям-початківцям, сприяти розвитку їхнього таланту і художнього смаку».

Члени товариства активно підтримали ідею заснування в Києві художнього музею і тісно співпрацювали з музейною комісією. На спільному зібранні 17 березня 1896-го року було вирішено з’єднати товариство з музейною комісією в нове угрупування «Товариство старожитностей і мистецтв». Його очолив відомий колекціонер Богдан Іванович Ханенко. Якщо «Товариство старожитностей і мистецтв» виступало своєрідним спонсором існування Міського музею, то душею і безпосереднім організатором останнього був Микола Федотович Біляшівський, призначений директором музею 1902-го року. Для організації та комплектування етнографічного відділу музею М. Біляшівський розробив у 1905-му році проект організації кустарної виставки,  яка не тільки успішно відбулася в 1906-му році, але і привела до створення Київського кустарного товариства, офіційно зареєстрованого 8 серпня 1906-го року. Головою товаритства обрали Наталію Михайлівну Давидову.

Наталя Михайлівна походила з відомого роду Гудим-Левковичів. Після одруження із Дмитром Львовичем Давидовим, (сином декабриста, племінником П. І.  Чайковського)  вони переїхали до с. Вербівки (Черкащина Камянецький район), де і розкрився талант знаменитої в майбутньому майстрині. Тут вона відкрила артіль вишивальниць, продукція якої (рушники, скатертини, подушки) побувала на виставках у найбільших містах Європи. Свої організаторські і професійні здібності Н. Давидова перенесла і в інші населені пункти: в Кам’янці вона відкрила килимову майстерню і красильню, а в Києві тривалий час очолювала місцеве кустарне товариство. В 1915 – 1920 рр. Н. Давидова проявила  себе як здібна художниця-авангардистка. На жаль, майже всі її картини не збереглися до наших днів. Крім цього, Н. Давидова відзначається і як професійний модельєр, макетуючи одяг своїм друзям та знайомим. Сфера її мистецьких зацікавлень багатогранна і різностороння.  Революційні зрушення першої чверті ХХ ст. не оминули стороною Н. Давидову. Вона потрапила до рук більшовиків в Одесі, звідки з великими труднощами вибралася, проте втратила дуже дорогоцінне сина Кирила. А   далі еміграція, Париж, і закінчення життя самогубством. У кожного своя доля…

 В програмі кустарного товариства визначалося, що «товариство засновується для сприяння розвитку кустарних промислів у губерніях Київській, Волинській, Подільській, Чернігівській, Полтавській». Київське кустарне товариства на початку свого існування в 1906-1907-у роках головну увагу приділяло вишивці. Тільки в Київській губернії у вишивальному промислі було зайнято 2000 жінок. Їхні вироби розповсюджувались у Москві, Петербурзі, Лондоні, Парижі. Діяльність художніх керівників майстерень ніяк не регламентувалась і набувала тих чи інших форм і мистецьких прикмет, залежно від поглядів, установок і таланту учасників.

 

СКОПЦІ (Веселинівка)

Сучасна карта Баришевського райну. Село Веселинівка (Скопці) — внизу, ліворуч.

 

Скопці — село Переяславського повіту Полтавської губернії. Нині — село Веселинівка (нову назву  «Веселинівка» село отримало  1946 року)  Баришівського району Київської області  України. Село має кількасотрічну історію з багатьма памятками археології на його території та навкруги,  починаючи від VI ст.

Назва села «Скопці» має кілька пояснень: від характеру рельєфу, який перетинається природними рівчаками та ямами — утворених від водозбору річки Альтанки (копці — ямки; мешканців поселення називали «люди з копців»); від назви гончарних виробів — скопців (широких глечиків з вушкам, в яку доять корів ); від червонокнижного птаха скопа, що полюбляє  селитися на берегах річки Альти, яка протікає біля села Копці  та її притоках.

 

Птихи скопи полюбляють перебувати на вкритих високостовбурним лісом узбережжях великих рік, озер, водосховищ, риборозплідних ставів з чистою прозорою водою, багатих на рибу.

 

Ганна Собачко. «Полудень» 1913 р. Папір, гуаш,  акварель. 52х79.5 ДР-2008. В цьому малюнку є все, що бачила в своїй уяві художниця із села Скопці  — фантастичні птахи, схожі на скопи з характерними лініями вигину крил, дзьоба, та міцних пазурів, снопів на полях, з яких складалися копиці, і все у   фантастичному переплетені з дивовижними  квітами — основою  світобачення художниці.

 На польських середньовічних картах село Копці позначено як «Копіци», ну і власне авторське припущення  — назва села пішла від слова «копиці». Адже копиці заготовленого сіна на заплавних луках, або соломи на полях створювали характерний ландшафт довкілля. Землеробство і випас худоби були традиційними видами діяльності селян села Скопці. 

 

Село Веселинівка (Скопці) Типовий ландшафт.  На першому плані — копиця сіна, далі — традиційна побілена хата селянина. Фото Анатолія Заїки. 2012 р.

На заході села існує болото Городище. Поряд з ним — археологічна памятка — городище ХІІ ст. Серед заболочених просторів біля Веселинівки є острівець Патантура. Так селяни перекрутили два французьких слова «pontoon» i «tuor», тобто міст і башта. Колись, на початку ХХ ст. там існував міст із баштою споруджений за часів поміщиці Семиградової. Поруч — місцевість з назвою Острови. Є топоміми з поетичними назвами — Чорнобривцева Долина, Криниця, Юркова Долина, Благодухівка, Красна нива, Медове Болото. Можно тільки уявити буяння квітів та рослин в цих місцях.    

Коротка історична довідка Баришівського району.

Археологічні пам’ятки свідчать, що на території сучасної Баришивщіни постійно жили люди, які займалися мисливством та рибальством. Тут мають місце пам’ятки епохи палеоліту, трипільської, зарубинецької та черняхівської культур. В ті далекі часи люди селилися на березі річок, поблизу лісу, щоб забезпечити себе необхідними засобами для існування. В цей період склалося основне слов’янське ядро, звичаї й культура, які були збережені в період великого переселення народів.

Літописний звід Великого Князя Володимира, який був укладений 996-997 роках повідомляє про це так: «У 988 році рече Князь Володимир: «Се недобре, що мало міст коло Києва. І почав ставити міста по Десні, по Вострі і по Трубіжеві, і по Стугні і почав набирати кращих людей і від слов’ян і від чуді, і від кривичів, і від в’ятич, і поселив їх в тих городах». Так на правому високому березі річки Трубіж було збудовано місто-фортеця (Баруч) (де в наш час розташована Баришівка), яка захищена з півночі непроходимим болотом річки Красилівка, з півдня заплавою безіменного струмка притоки Трубіжа.

    1239 – татаро-монголи розорили Переяславські землі в складі яких входила територія сучасного Баришівського району. Середина ХІІ–перша половина ХІV ст. територія Переялівської землі входить в Саранську тьму Золотої Орди, що включає в себе межиріччя Волги і Дніпра.

1362 –  землі підпадають під вплив Великого князівства Литовського. 1842 –  відбувся  похід орди хана Манглі-Гірея на Лівобережжя Київщини та її спустошення. 1569 – остаточний відхід земель, що були під опікою Литви до Польщі. 1630 участь населення району в повстання Тараса Федоровича (Трясила) проти поляків.

1649 – визволення Лівобережжя від польської шляхти. Утворення Переяславського козачого полку і Баришівської сотні. 1653 – зустріч баришівцями царського посольства на чолі з В. Батуріним, яке їхало на Переяслівську раду (зраду).  1659 угода між Московською державою і Річчю Посполитою за якою Лівобережжя переходить Московській державі. Весна 1661-осінь 1663 Баришівку захоплюють польські-шляхетські війська. 1666 – лівобережні козаки на чолі з Баришівським сотником Щербиною розгромили загін війська гетьмана Правобережжя України П. Дорошенка прихильника Туреччини, що перейшов на лівий берег Дніпра і перехопили його послання. У  1659-1764 рр. —  територія району в складі Переяславського полку. 1671 – баришівчани закривають браму перед переяславським полковником Р. Думутрашком-Райчем, що намагався спровокувати козаків на виступ проти гетьмана Д. Многогрішного. 1731–  Баришівка і навколишні села, вважалися, як військові і вільні «диспозиції гетьманської приналежні». 1775 – Баришівка і частина сіл підпадають під залежність полковника Сулими. 1843 – відвідання Баришвки Т. Г. Шевченком. В період перебування Т. Г. Шевченко на кургані, який знаходиться біля сучасного села Більшовик писав свій вірш «Розрита могила». 1844 –  другий приїзд до Баришівки Т. Г. Шевченка. Перша половина ХІХ ст. Баришівка, Березань, Лехнівка стають волосними центрами Переяславського повіту Полтавської губернії 1892-1910 в районі відкривається мережа церковно-приходьких і земських шкіл.

Січень 1918 –  розгром частини Центральної Ради у Баришівці полком В. М. Примакова і встановлення Радянської влади на території району. Березень 1918 захоплення району німецькими військами і військами Центральної Ради. Грудень 1918 – захоплення району військами Директорії. 9 лютого 1919 район захоплюють частини Червоної Армії. Серпень 1919 район захоплюють денікінці. Грудень 1919 визволення Баришівки військами 1-ої Богунської бригади 44-ої стрілецької дивізії. 3 липня 1921 Баришівська волость увійшла до складу Київської губернії. 1923 –  утворення Баришівського району в складі Київського округу. Вересень 1932 Баришівський район в складі Київської області.  1932-1933 населення Баришівського району потерпіло від Голодомору. Тільки у 1933 від Голодомуро загинуло згідно архівів РАГСу 9334 людини.

У вересні 1941 на території Баришівського району сталася одна з найтрагічніших подій Великої Вітчизняної війни. Відступаючі, війська Південно-Західного фронту (5-а, 26-а, 37-а армії, частини сил 38-ї, 21-ї армій, моряки Пінсько-Дніпровської флотилії та дві дивізії НКВС) саме тут потрапили в оточення. Близько півмільйона радянських воїнів загинули у Борщівському котлі. Війська Південно-Західного фронту відтягнули на себе величезні сили противника, які призначалися за планом гітлерівців для московського напрямку. Фашистський план блискавичної війни провалився. Вересень 1943 Баришівка звільнена від німецько-фашистських загарбників. Кожне село району Радянські війська відстоювали від німецько-фашистських окупантів у кровопролитних боях. Немає у Баришівському районі ні одного села без братських могил та пам’ятників бійцям які воювали з нацистами у Великої Вітчизняної війни.

1946 року село Скопці було перейменовано на село Веселинівка.  Очевидно місцевій радянській владі стало відомо про існування в Росії (ХІХ – початок ХХ  ст.)  ізуверської секти «Скопцы», чоловіки якої прагнули стати «агнцы Божьи», «белые голуби» —  власноручно робили себе безполими. Секта переслідувалася царською владою і церквою. Виявлених сектантів переселяли в Якутію в село Морха, де секта з часом зникла. До історичної назви села Веселинівка назва ізуверської  російської секти не має ніякого відношення.  Друга ймовірна причина перейменування полягала в знищенні історичної  пам'яті українського народу —  існування в старовинному селі Скопці потужного осередку народної культури,  адже більшість народних майстрів  1934 – 1935 рр. були переведені (запрошені ?) в Київ для роботи.

 Все це відбувалося під час влаштованого більшовиками штучного голодомору в Україні.

 

НАВЧАЛЬНО – ПОКАЗОВА КУСТАРНА МАЙСТЕРНЯ СЕМИГРАДОВОЇ В СЕЛІ СКОПЦІ (1910 – 1917)

 

Анастасія Василівна Семиградова (Авсеєнко, 1879 – 1932) народилася в Києві,  отримала освіту в Київському інституті  благородних дівиць. Вільно володіла англійською і  німецькою мовами. Вийшла заміж за власника маєтку в с. Скопці Михайла Семиградова, вІд нього народила дочку Єлізавету. Самостійну  діяльність в селі почала з 1908 р. Проявляла великий інтерес до мистецтва, народних промислів. Організувала навчально-показову майстерню.  В селі відкрила вище початкове училище, спорудила будинок лікарні та приміщення для проживання  сільської інтелігенції — лікаря, фельдшера, вчителів. 1917 року виїхала з України до Москви. 18 квітня 1932 року перестало битися серце Анастасії Василівни Семиградової. Похована в крематорії при Донcькому монастирі. Пам’ятник рожевого мармуру у виді книги в саду.

Веселинівка (Скопці), сучасгний вигляд клоишнього училища і школи. Фото Анатолія Заїки 2012 р.

      У 1910 році Анастасія Семиградова відкриває в Скопцях Вище початкове училище, куди збирає найталановитіших дітей села. Поміщиця забезпечувала повне утримання дівчаткам, якi мали талант до вишивання, ткацтва, малювання. І саме з цього училища вийшли видатні народні майстрині Ганна Собачко-Шостак, Параска Власенко, Наталя Вовк, Ганна Дериболот та багато інших не менш талановитих майстринь.

 

С. Веселинівка (Скопці) Колишній маєток  А. Семиградової. Фото Анатолія Заїки 2012 р.

Село Веселинівка (Скопці), обміри колишнього маєтку  А. Семиградової. Розробив М. Матійчук.2012 р.

С. Веселинівка (Скопці) Ітерєр маєтку  А. Семиградової. Фото Анатолія Заїки 2012 р.

 

С. Скопці (Веселинівка). Маєток А. Семиградової. Фото 1915 р.

 

Колишній маєток Семиградової за останні сто років пережив чимало змін. Після закриття  1917 року Вищого початкового училища с. Скопці, нова влада розмістила тут першу комуну, а після її розпаду  — почергово гуртожиток, клуб, ясла. А сумнозвісного 1933-го, року, коли скопівці зібрали настільки щедрий урожай зерна, що він не вміщався у колгоспні комори, під зерносховище нашвидкуруч переобладнали і цей будиночок. У роки Другої світової німці розмістили тут шорню, після війни в будинку була бібліотека, потім — сільська школа. У 2000 році приміщення зачинили через його аварійний стан.

В «Кустарному пункті Семіградової та Прибільської» села Скопці (Віталій Ханко. Енціклопедія мистецтва Полтавщини. Ч. ІІ) виготовлялись килими та гобелени, вишивані та ткані вироби. З пунктом діяльно співробітничали талановиті українські майстрині, уродженці села Ганна Собачко, Параска Власенко, Наталля Вовк, інструктором працювала Н. Залозна. Приїздили відомі митці авангардного напрямку — О. Екстер, Н. Генке-Меллер та ін. Вироби майстерні експонувалися на Всеросійській кустарній виставці в С-Петербурзі (1913, велика срібна медаль), в Києві на сільсько-господарчій виставці (1913, золота медаль), виставці сучасного декоративно-прикладного мистецтва у Москві (1915).

С. Скопці. Маєток  А. Семіградової. Перший ряд, зліва направо Є. Семіградова (дочка), А. Семіградова (поміщиця, мати), Є. Прибільська (художник, керівник майстерні) О. Прибільська (лікар, сестра) Фото 1915 р.

 

С. Скопці. Маєток  А. Семіградової.  Вишивальна майстерня. За роботоюсидять,зліва направо: Єлізавета Семиградова, Анастасія Семиградова, Євгенія Прибільська. Фото 1915 р.

Вироби Напвчально-показової майстенерні А. Семиградової і Є.Прибильської.1915р.: Вишита наволочка - автор Є. Прибільська, виконавці Є. Семиградова, А. Семиградова.

Вишита наволочка: автор Г. Собачко 

 

 

Революційні події в Україні 1917 року змусили меценатку дворянського стану А. Семіградову виїхати до Москви. Іще раніше 1916 року художній керівник майстерні Є. Прибільська виїхала із села Скопці. У 1918 –­ 1922 роках вона мешкала в Полтаві, керуючи художньо-промисловою школою, завідувала секцією у кустарному Полтавському раднаргоспі, керувала промислами в Миргороді і Решетилівці.

Після бурхливих революційних подій, майстерня в с. Скопці стала виготовляти вишивки і  килими за ескізами визнаної художниці  Ганни Собачко. Майстерню з виготовлення килимів очолила Наталія Юхимівна Вовк. Майстрині самі виготовляли і фарбували пряжу, створювали власні творчо обдумані композиції різних елементів узору. На початку 1920-х років майстерня села Скопці стала своєрідним філіалом київського відділення «Текстильхудожекспорт». В жовтні 1930 року в селі почали діяти спеціальні курси для народних майстрів. На них було зібрано  біля сорока чоловік. Під час голодомору сімя Ганни Собачко-Шостак, за клопотанням Є. І. Прибільської виїхала в  селище Черкізово Пушкінського району Московської області (1932), де почала працювати на фабриці «Експортнабивткань».

1934 – 1935 рр. в Києві організовано школу народних майстрів, яка згодом була перетворена в Експериментальні майстерні. Після виставки українського народного декоративного мистецтва, яка відбулась  в Москві 1936 року, скопецькі майстрині П. Власенко, Н. Вовк, Є. Іванець, М. Щур залишилися на роботі в Києві. Скопецьку майстерню очолила Ганна Юхимівна Дериболот. Після 1936 р. творчо-виробнича майстерня с. Скопці стала філіалом Київської фабрики художніх виробів ім. Т. Шеченка. Було відкрито дворічну школу з ткацтва і килимарства. Після війни 1939 ­– 1945 рр. в Скопцях було відновлено роботу двох майстерень — з килимарства та вишивки. Згодом скопська майстерня з вишивки обєдналася з більш потужною в Баришівці і припинила своє існування. Скопська майстерня з виготовлення килимів проіснувала до 1980 року

 

Вишиті роботи, які виконувалися у вишивальних центрах України —  Скопцях і Вербівці були новим явищем в мистецтві, вони з успіхом пройшли по виставках 1910-х років. Самі вишиті роботи були втрачені, але в музеях та приватних колекціях збереглися ескізи народних майстрів та професійних художників для подальшого виконання в матеріалі. 2006-2009 роках виникла ідея відтворення збережених ескізів у вишівці. (наукові керівники — Г. Ф. Коваленко, Т. В. Кара-Васильєва. Реалізували проект викладачі та студенти з інституту декоративно-прикладного мистецтва та дизайну ім. М. Бойчука в Києві. Ілюстрції з книги-альбому "ВІдроджені шедеври". ТОВ "Новий друк". Київ- 2000).

 

  

А.Семиградова, Є. Прибільська. Наволчки. 1912 р. Шовк,муліне, художня гладь

 

  

Є.Пшеченко. "Блазень". Папір,гуаш1920-і рр. Є. Пшеченко. "Циркач". Папір,гуаш, 1920-і рр.

 

  

В. Довгошия. Панно "Птах". 1920 р.  В. Довгошия. Панно "Кінь".  1920 р. Відтворено 2008р.

  

Є. Прибильська.Декоративне пранно.  Є.Прибільська. Декоративне панно,фрагмент. 1913-1915 рр.

  

Г. Собачко-Шостак. Наволочка. Виконано   1948р.     Г. Собачко-Шостак. Наволочка. Виконано 1951 р.

 

  

Г. Собачко-Шостак. Наволочка. Виконано   1951 р.     Г. Собачко-Шостак. Наволочка. Виконано   1951 р. 

 

    

П. Власенко. Наволочка. 1948  р. Відтворено 2007р.  О. Екстер. Ескізпанно "Кольорові ритми". 1916-1917 рр. ВІдтворено 2007 р.

 

Н. Генке-Меллер. Панно.1915 р.                                     Н. Генке-Меллер. Панно.1915 р.

 

ЄВГЕНІЯ ПРИБИЛЬСЬКА (1878 – 1948)

Художник-керівник Скопської майстерні

«Свіжий сільський малюнок і писанка  штовхали до яскравості  і руху»

(з листа Є. Прибільської)

Євгенія Іванівна Прибильська відіграла значну роль у долі багатьох народних майстрів України.  Росіянка за походженням (народилася в м. Рибінську)  вона з юних років жила в Україні. Навчалася в Київському художньому училищі у відомого українського художника Петра Левченка протягом 1908-1910-х років вивчала старовинне українське мистецтво. Сама, а потім на замовлення товариства, робила замальовки з тканин і вишивок ХVІІІ століття із ризниць Софійського собору і Києво-Печерської Лаври,  міського музею та приватних збірок. Полтавське губернське земство замовило їй замальовки з килимів. 

У жовтні 1910-го року поміщиця із села Скопці  А. В. Семиградова запросила Є. І. Прибильську для організації та подальшого  художнього керівництва кустарної майстерні. Навчально-показова кустарна майстерня села Скопці брала участь: Друга Всеросійська кустарна виставка — Петербург, 1913 р. (срібна  медаль); Сільськогосподарська виставка — Київ 1913 р. (золота медаль); у Берліні 1914 р.; виставка «Сучасне декоративне мистецтво», галерея К. Ф. Лемерсьє — Москва, 1915 р.

Починаючи з 1914 року Є. Прибильська побувала в Парижі, де познайомилась з модельєром Полем Пуаре і було організовано виставки робіт народних майстринь. Вишивки, створені за ескізами Прибильської, були високо оцінені і створили атмосферу  новаторських пошуків кольорів, пошуків нових принципів орнаментації. Повернувшись Є. Прибильська відійшла  від наслідування шитва ХVІІІ ст. Після від’їзду Є. Прибильської художнє керівництво майстерні в Скопцях 1913-1915 рр. перейшло  до Ніни Генке-Меллер. Саме за її ескізами супрематичних композицій майстрині вишивали  декоративні панно, наволочки на подушки, одяг. 1916 року художній керівник майстерні Є. Прибільська виїхала із села Скопці. У 1918 –­ 1922 роках вона мешкала в Полтаві, керуючи художньо-промисловою школою, завідувала секцією у кустарному Полтавському раднаргоспі, керувала промислами в Миргороді і Решетилівці.

1922 року Євгенія Прибільська переїхала до Москви, де викладала в технікумі кустарної промисловості й організувала низку експозицій сучасного народного мистецтва в Берліні, Дрездені, Мюнхені, Парижі, Ляйпцезі (усі 1925), Москві (1927) й Харкові (1928). У 20-ті роки вона тісно співпрацювала  з модельєркою Надією Ламановою, яка працювала в майстерні сучасного костюму, з «Килимкустекспортом» (1925), яке було націлено на творення нових, функціональних форм одягу, в основі якого лежить прямокутник. Вишивку у вигляді вставок, іноді як інкрустацію зі старих фрагментів, широко використовували при конструюванні одягу

У 1922 – 23 роках       Є. Прибильська працювала у «Москвошеї» разом з Н. Давидовою, О. Екстер та В. Мухіною    —  в майбутньому відомим скульптором-монументалістом. У той час вони створили парадну форму для Червоної Армії.  «Одяг для червоної армії було побудовано на динаміці кольорових площин. Сірий прямокутник шинелі перетинають застібки на грудях — три діагональні невеликі ко­льорові смуги. Яскраво-червоний клапан на правиці під час руху ритмічно перекреслює нагрудні смуги, підкреслюючи враження колективного динамічного ритму. Будьонівка, схожа на богатирський шолом своєю гострою верхівкою, посилює стрункість і динамічність усього вбрання» (Д.Горбачов, П. Утевська. Нариси з історії українського живопису. Нарис 3: Олександра ЕКСТЕР

Художниця Прибільська згадувала: «Оскільки кустарну справу було безконтрольно довірено мені, я поринула в неї з головою, працюючи часто й ночами над малюнками і готуючи зразки для вишивальниць, оскільки потреба в цих роботах зростала, а відпускати тих, хто приходив, без роботи не хотілося… На третій рік існування пункту стали вирізнятися талановиті люди з молоді. Серед вишивальниць добре відчувала колір і соковито укладала шов декоративного шиття  Ганна Собачко, що невдовзі заявила про себе декоративними композиціями на папері».

 

ЄВГЕНІЯ СПАСЬКА (1892–1980)

 

Ганна Собачко та Євгенія Спаська. Київ 1922 рік

 

Євгенія Спаська (1892–1980) український етнограф, мистецтвознавець. народилася в сім'ї настоятеля ніжинського Миколаєвського собору протеєрея Георгія Спаського.  1910 року Євгенія Спаська закінчила міську жіночу гімназію  1914 року — Вищі жіночі курси імені Гер'є в Москві, де здобула професію вчительки.

У вересні 1914 року, Євгенія Спаська вступила в Ніжині до приватної фельдшерсько-акушерської і після шестимісячного навчання стала штатною медичною сестрою в Земському шпиталі для поранених вояків. 1915 року вона поїхала на Південно-Запхідний фронт до Галичини та Буковини, працювала хірургічною сестрою у прифронтових шпиталях.

До 1920 року навчалася в Київському археологічному інституті в Данила Щербаківського. Працювала у Всеукраїнської академії наук і  Всеукраїнського сільськогосподарського музею в Києві, завідувала кустарним відділом цього музею в 1925 – 1926 роках. У 1926 – 1931 роках керувала виробництвом у товаристві «Текстильхудожекспорт». Євгенія Спаська була щирою прихильнецею Ганни Собачкота інших народних майстрів. Колекцінувала Їх роботи.

1934 року репресована й вислана на три роки до Уральська в Казахстані. У 1950-х роках реабілітована. У Казахстані мешкала до кінця життя. У 1938 –1945 роках керувала майстернями-артілями в Алма-Аті. У 1948 – 1961 роках працювала в Казахському державному педагогічному інституті імені Абая — спочатку як вчений секретар вченої ради, потім як завідувачка аспірантурою.

 

ГАННА СОБАЧКО

 

  

Ганна Собачко на фоні своєї роботи  С. Скопці. Кустарна  майстерня Семиградової.1915 р .

Ганна Собачко за роботою С. Скопці. Кустарна  майстерня Семиградової. 1915 р.

Ганна Собачко народилася 15 грудня 1883 р.  в с. Скопці Баришевського району на Київщині в багатодітній родині безземельних селян (батраків).  Прізвище (прізвисько) Собачко вона успадкувала від часів кріпацтва в Україні (указ Катерина ІІ , 1783 року, — 1861 року його скасовано) — колись у їх роду поміщик поміняв кріпосну людину на собаку.

Багатодітна сімя Ганни Собачко (крім неї було п’ятеро братів і сестер) жила в бідності.  Ганна була старшою дочкою і допомагала у ведені господарства. Тільки дві зими вона ходила до школи не тому що не хотіла вчитися, а тому, що не мала змоги  —  весною, влітку і восени наймалася в батрачки, а взимку разом з матірю ткала полотно. З дитинства Ганна проявила хист до творчості. Спостерігання за навколишнім світом природи, його мінливість, динамізм і неспокій, народження і буяння лісових квітів, переплетених в уяві з фантастичними птахами, рибами і  рослинами —  стало основою її творчості. У молоді  роки молода мисткиня почала розписувати паперові рушники, які були поширені тоді на Переяславщині — ними,  разом із вишитими рушниками, народними картинками, килимами, тканими доріжками селяни прикрашали свої оселі. Розмальовувала вона також хати односельчан.

  

Г. Собачко. «Пробудження» 1915. Папір, акварель, гуаш 61х68,5 ДР-2016

Г.Собачко. Перші квіти. 1915. Папір, акварель, гуаш 66х61 ДР-2025

 За малюнками Ганни Собачко в майстерні Є. Семіградової почали виготовляти килими, вишивки, панно, які експонувалися на виставках у Петербурзі, Києві, Парижі (1913), Берліні (1914).  Ранні твори Собачко (декоративні панно на папері)  дають змогу простежити становлення творчої індивідуальності майстрині.Вони зроблені в традиціях українських декоративних настінних розписів. Центральною віссю зображення тут є своєрідне «древо життя», таке характерне для народного мистецтва України. Тло в цих композиціях біле, що йде від білої стіни хати. В центрі композиції, трохи зміщеному догори, велика багатопелюсткова квітка на прямій вертикальній стеблині, навколо якої симетрично або асиметрично (“Червона квітка”, 1915) закомпоновані інші квіти, листя, пуп’янки.

    

Ганна Собачко. "Виноград". 1918. Папір, акварель, гуаш 59х27 ДР-2025

Ганна Собачко. "Дарунок землі.  1919. Папір, акварель, гуаш 50х68. ДР-2001

Паралельно із цими, традиційними для народних розписів, композиціями в творчому доробку майстрині з’являються твори дещо іншого характеру. Виконані вони під впливом Є. Прибильської. Не тільки малюнок основної лінії орнаментального мотиву, але і його елементи – стеблина, квітка, листок, пуп’янок – мають особливий обрис. Складається враження, що їхній рух, вибагливі вигини є головною метою в побудові композицій. Однією з характерних для цих творів є найбільш рання, датована 1911-м роком композиція  «Дарунок землі».

 

Ганна Собачко. "Коники". 1919. Папір, акварель, гуаш 48х68. ДР-2042

Ганна Собачко. "Сердиті птахи". 1922. Папір, акварель, гуаш 68х66. ДР-2059

 

  

Ганна Собачко-Шостак (ліворуч) і Параска Власенко.  Фото 1920- х рр.

Параска Власенко на фоні своє роботи. Фото 1930- х рр.

 

ПАРАСКА ВЛАСЕНКО (1900 – 1960)

Художниця, майстер народного мистецтва, народилася, жила і померла в с. Скопці (Веселинівка). Деякі мистецтвознавці називають її ученицею Ганни Собачко. Тринадцятирічною дівчиною почала працювати в кустарній майстерні Семиградової. Полотна, датовані 1930-ми роками, відзначені найяскравішим індивідуальним почерком: фольклорні мотиви органічно переплітаються з елементами бароко. Вони позначені якоюсь дивною безпосередністю сприйняття навколишнього світу, що й визначило її художній почерк. Саме в ті роки до Параски Власенко прийшло визнання. Комітет з підготовки Першої республіканської виставки народного мистецтва запросив її до Києва, і художниця стала працювати в Центральних експериментальних майстернях. Після виставки, яка експонувалася в Києві, Москві та Ленінграді, їй одній з перших надали звання «майстер народного мистецтва». 1937 року на міжнародній виставці в Парижі малюнки та ескіз килима Параски Власенко були відзначені дипломом і срібною медаллю. У повоєнні роки художницю запросили до Інституту монументального живопису та скульптури Академії архітектури УРСР, де вона створила сотні ескізів для архітектурних споруд, килимів, керамічних виробів, станкових декоративних панно.

  

Параска Власенко.  Декоративне панно. Акварель, гуаш. Село Скопці. 1930-ті рр.

 

Ганна Собачко, в листі до мистецтвознавця М. О. Новицької, згадувала:

«В Скопецькій майстерні я почала малювати 1916 року, коли була вишивальницею декоративних виробів. Спочатку малювала на продаж паперові рушники. Коли мене залучили малювати в майстерні, я отримала гарні закордонні фарби й папір і почала дивитися книжки з орнаменту — робота в мене пішла краще, хоча я не перемальовувала, а робила все з голови. Я відчувала, що росту. Щотижня ми з Євгенією Іванівною (Прибільською) клали малюнки на підлогу і роздивлялися і я повинна була сама судити, що я встигла зробити, і чи є успіх в роботі. Наприкінці 1916 року я зосталася одна. Євгенія Іванівна поїхала на війну. В мене залишилися фарби, папір, книжка з орнаменту, і я мала можливість працювати щодня і бачити свій зріст»

 

Ганна Собачко. "Танок квітів".. 1912. Папір, акварель, гуаш 64х77.  ДР-2004

 

Ганна Собачко. "Вихор". 1920. Папір, акварель, гуаш 65х78.  ДР-2047

 

Ганна Собачко. "Чарівний ліхтарик". 1914. Папір, акварель, гуаш 48х53.  ДР-2012

 

Молода художниця малювала багато ескізів на простому ватмані акварельними та гуашевими фарбами «просто для себе» в дусі народного  живопису, народної картинки. Техніка акварелі і гуаші у майстрині набула живописного багатства. Комбінуючи матову густу гуаш з прозорою чистотою  акварелі збагачувалася  виразність композицій.  Іноді майстриня застосовувала  бронзу, золото і срібло — як в українських традиційних розписах на склі.

Ганна Собачко Малювала так, як підказувало  їй художнє чуття своїх нащадків — традиційних народних майстрів — художників-іконописців, сільських малярів настінного розпису, різьблярів, гончарів, ткаль, якими завжди славилася наша земля. У ті роки народний живопис мало хто вважав за справжнє мистецтво. Але на початку ХХ ст. звернули увагу на них художники-модерністи. На виставці, яка відбулася в  Київі 1919 р. «Сучасна творчість українського села» яку організовували художники Вадим Меллер, Ніна  Генкен-Меллер, Євгенія Прибільська, Олександра Естер, окрім Ганни Собачко було представлено багато інших народних митців  — Іван  Гончар, Василь  Довгошия, Євмен   Пшеченко, Параска   Власенко.

Багато робіт Ганни Собачко побудовані на складній гармонійній організації площі аркуша, на своєрідній пластичній рівновазі. Художниця створює квіти і листя небачених фантастичних форм, пелюстки «чіпляються»  одна за одну, неначе формують нову квітку, новий листок. З квітів народжуються птахи, контурні зображення коників або казкова квітка з великим «оком» у центрі. Саме в цих творах усе сильніше відчувається вплив модерну. Майстриню цікавить не природа в цілому, а окремі її частини або елементи. Вирішальну роль набуває прагнення підкреслити нескінченну різноманітність виявлення життя, його постійний рух, самооновлення, самоформування. Ганна Федорівна малює темпераментно, вільно, «від руки». Багато творів задумувались як ескізи для вишивки в техніці художньої гладі. Через це колір у розробці елементів орнаменту нагадує стібки, накладені в різних напрямах, виявляючи всі деталі малюнка, передаючи свободу і експресію всього задуму. Її твори тріумфально пройшли по виставках України та за кордоном. 1918, 1919 роки – Київ; 1923 рік – Москва; 1922,1924, 1925 роки – Берлін, Дрезден, Мюнхен; 1927 рік – Москва; 1936 рік – Київ, Москва, Ленінград; 1937 рік – Париж; 1939 рік – Нью-Йорк.

1923 року Ганна вийшла заміж за селянина Володимира Шостака із сусіднього села Масківці і народила першого сина Івана. Свої наступні роботи почала підписувати подвійним прізвищем — « Г. Собачко-Шостак ». З 1925 по 1932 р. Ганну Собачко-Шостак запрошували на роботу до майстерень при Художньо-Промислових товариствах Київської спілки Промислової кооперації.

 

Під час голодомору сімя Ганни Собачко-Шостак (за клопотанням своєї навчительки Є. І. Прибильської, яка жила в Москві з 1922 р.) виїхала (отримала дозвіл на виїзд від органів НКВС) в  селище Черкізово Пушкінського району Московської області (1932), де  працювала на фабриці набивних тканин «Експортнабивткань» до 1941 р.

         Із листа Євгенії  Прибильської до Марії Новицької (1947) повідомляється, що Ганна Собачко на той час творчо майже не працювала. В листі вона описувала, що мисткиня переживала велику скруту. Їй було 64 роки і вона змарніла і постаріла через сімейні обставини — у неї було семеро дітей — три сина і чотири дочки. Одного сина вона втратила на війні, а старший Іван служив в армії сержантом і чекав на мобілізацію. На її руках був чоловік, який отримав важку травму. Є. Прибільська жалкувала, що вже не може допомогти Ганні, створити їй такі творчі умови, як в Україні, в селі Скопці, в майстерні Семиградової. 1947 року Євгенія Прибільська померла і похована в Донському монастирі поруч з Є. Семиградовою.

 

«Новий період творчого злету таланту Ганни Феодосіївни припадає на останні роки життя. Вісті з України, віднайдені ранні роботи, які зберегла Є. Прибильська, інтерес та увага науковців – все це стало досить сильним стимулом для творчої натури, імпульсом до праці, і 80-літня майстриня знову серйозно береться за пензель. В результаті народжується нова серія робіт «Квіти України». 1963 року її твори експонували на Республіканській виставці народного мистецтва, а 1964-го – на виставці, присвяченій 150-річчю від дня народження Т. Г. Шевченка. Вони мали великий успіх і 1965р. були висунуті на премію ім. Т. Г. Шевченка. У цей період її композиції стають гранично насичені кольором, в них відчувається неповторна індивідуальність, особливе світобачення автора. На рівні підсвідомого художниця творила власний міф прекрасного. Перед нами феєрії барв та орнаментальних елементів. Це не тільки ліричні твори, а й монументальні, до деякої міри епічні. Серед них, як і в 1920-ті рр. ми бачимо шедеври орнаментального декоративного мистецтва.

За своє довге життя художниця створила багато високохудожніх творів. У Музеї українського народного декоративного мистецтва зберігається унікальна колекція робіт Ганни Феодосіївни Собачко-Шостак. Упродовж більш ніж п’ятидесяти років музей веде велику роботу з популяризації мистецького надбання майстрині. Її твори експонувалися більш ніж на 40 музейних виставках як в Україні, так і в багатьох містах колишнього Радянського Союзу та за його межами. Серед них виставки у Франції, Угорщині, Канаді, Чехословаччині, Румунії, Бельгії, Австрії, Данії, Португалії, Югославії, Німеччині, Польщі та США. Організовував Музей і персональні виставки автора.

Олена Шестакова

17 мая 2009 в 11:04

 

 

Восени того ж року художниця  Ганна Собачко-Шостак померла в Росії, де вона проживала і працювала виїхавши з України  1932 року…

31 жовтня 2008 року – 5 січня 2009 року в НМДПМУ відбулася виставка Ганни Собачко-Шостак до 125-річчю від дня народження художниці.

 

Використана література

книги-альбому "ВІдроджені шедеври". ТОВ "Новий друк". Київ- 2000).

комментарии
Календарь
19/10

19 жовтня ЦСМ «Білий Світ» презентує виставку малюнків та об’єктів Сергій Алієва-Ковики «Шио, Заха, Марко».    Сергій Алієв-Ковика, митець з Дніпра, завжди ...

21/10

Dymchuk Gallery представляє проект «OLE!» відомого художника Леся Подерв’янського. До проєкту увійшли 8 живописних робіт з циклу «Корида», написаних автором протягом останнього ...

ФОРМА ОБРАТНОЙ СВЯЗИ
Проверочный код *
Восстановить пароль
Для восстановления пароля введите адрес электронной почты, указанный Вами при регистрации. Вам будет отправлено письмо с дальнейшими рекомендациями.
Если у Вас возникли вопросы, свяжитесь с нами по телефону: 044-331-51-21
Авторизация
Регистрация
* Обязательно для регистрации на ресурсе
** Обязательно для выставления лотов
Пароль должен иметь длину не менее шести знаков; содержать комбинацию как минимум из трех указанных ниже знаков: прописные буквы, строчные буквы, цифры, знаки препинания; не должен содержать имени пользователя или экранного имени.
Проверочный код
правила ресурса *
условия аукциона **