Наверх
Меню
Меню
Статья
07/01
ІНВАЗІЙНА НІЧ; OR, WHAT YOU WILL
in art 3.jpg
in art 3.jpg

ІНВАЗІЙНА НІЧ; OR, WHAT YOU WILL

Проблему суспільної ангажованості митця не вигадали вчора, не змудрували сьогодні. Жан-Поль Сартр, проартикулювавши термін, у жодному разі не був першовідкривачем названої проблеми – він тільки загострив її грань до загрозливого блиску наточеної бритви…

Утім, упродовж як мінімум століття імперативний мотив “митця-громадянина” зазнавав атак з боку – мотиву, стереотипу, міфу? – митця, само-замкненого у“вежі зі слонової кістки”. Який з цих двох мотивів слід вважати пріоритетнішим – відповідь на це може дати лише час… і сам митець, вчиняючи остаточний вибір. Можливо, істина міститься десь посередині? Тож ренесансову флегму, барокковий іморалізм врешті-решт змінює запальний прецедент Франсіско Гойї (офортна серія “Великі злигодні війни”, навіяна агресією наполеонівських військ до Іспанії, обпікає зір ще й сьогодні) – але вже в ХІХ ст. солодка байдужість французьких імпресіоністів співіснує в часі із “активною громадською позицією” російських передвижників, анітрохи не успадкована їхніми теперішніми нащадками – здатним максимум на вельми двозначний “Останній бунт” гурту АЕС + Ф, в якому імперський пафос перемішано з молодіжним гламуром. Де ви, сніги минулих днів?

 

Натомість у столітті ХХ-му естафету перехоплюють модерністи. Пальму першості слід віддати, звісно, Пабло Пікассо з його хрестоматійною “Гернікою”, без яких не відбувся ні Осип Цадкін (“Пам”ятник зруйнованому Роттердаму”), ані уродженець Дніпропетровська Вадим Сидур (“Пам”ятник загиблим від насильства”). Спостерігаємо і пряме продовження гойївських образів – у формі реагування на боснійський геноцид (“Сливовий гай” Пітера Хоусона) чи злочини апартеїду в Південно-Африканській республіці (“Смерть Стіва Біко” Сема Нхленгетхви). Мистецький відгук на світові лихоліття можуть бути і більш опосередкованими, як це очевидним є у Френсіса Бекона, зачарованого сценою поліційного розстрілу на одеських сходах з класичного фільму Сергія Ейзенштейна “Панцерник «Потьомкін»”, особливо – кадром скривавленого жіночого ока із скалкою розбитого пенсне та ротового отвору, роздертого розпачливим криком.

Усі ці розмаїті приклади (обійдемося без прикладів одіозних, пропагандистських, якими рясніє радянське минуле – попри безумовно щирі переконання деяких авторів, не кажучи про формальну значущість їхнього доробку, особливо з літ 20-х, авангардових) об”єднує цілком зрозумілий мотив тілесної жертовності, який переходить у візуальне шокування, спостережене та проаналізоване Бартом у “Міфологіях” (“жах виникає через те, що ми дивимося на нього з нашого вільного життя”). Переконливість більшості з перелічених нами прикладів у кінцевому підсумку обертається проти них же, спонукуючи глядача до спазматичного співчуття та зачарованості понаднормовим стражданням, тож мало лишається місця для аналізу стану справ, який можна визнати як мінімум тривожним.

На перший погляд, проект сучасного українського художника Миколи Журавля “Інвазія: Перезавантаження” вирішено в аналогічному ключі. Себто, не асоціативного освоєння травматичної ситуації (так, відомі прецеденти відгуків на громадянську війну в Іспанії майстрів нефігуративу), а демонстрування її ознак “у всій красі”, чергового випробування візуальних меж глядацького спокою, які з кожним разом усе більше розширюються, аж поки глядач не впадає у стан збайдужіння. З однією-єдиною, та дуже суттєвою відмінністю: глядачеві продемонстровано не безпосередніх жертв агресії, а її винуватців – котрих у найближчій перспективі теж можна витрактувати у якості мимовільних жертв, в даному випадку – пропаганди країни-агресора, яка спрямувала їхню руйнівну енергію на голови мирних мешканців. Утім, якби автор керувався лише публіцистичною інтенцією (якій теж не можна відмовити у праві на існування – не кажучи про право на першовраження), навряд чи варто було б розпочинати цю розмову. Адже з подібним завданням чудово справляється репортажна фотографія, приналежність якої до образотворчого мистецтва видається дискусивною. Тож митець використовує усі засоби арт-хаусу, аби подолати хаос. Передусім: зиркнути в очі злу, щоб спекатися гіпнозу його всесилля, осягнути глибинну жалюгідності потуг цих “слуг диявола”, захлеснутих “піною днів”.

 

Шабаш ошалілих штурмовиків доби кривавого Міленіуму подано відверто в перверсивному ракурсі, який змушує згадати бордельні ритуали Третього рейху, який нині підозріло перегукується із Третім Римом. Микола Журавель власноруч майстрував химерні обладунки своїх персонажів (а споряджав у них друзів-художників – на тлі достеменного Києва, що надає зображенню особливої, пронизливої достовірності), серед них особливу увагу приділив звірячим маскам, які адресують нас до зооморфного тотему аж надмірно агресивної північної сусідки України і перетворюючи це все на своєрідний театр абсурду. Однак в око впадає передусім візуальна оргія карколомних форм спорядження, окремі ситуативні ракурси персонажів, котрі культивують садо-мазохістьскі практики – на жаль, в достеменному житті війни, відтепер позбавленої будь-яких правил. Попередні мистецькі аналогії численні – від ювенильного хорору, описаного Хуліо Кортасаром у “Нічній школі”, до карнавальних пілігрімів Францішка Старовейського та візуально бридотних мутантів Метью Барні – останні, однак, в неодекаденській версії нігілізму, а не мілітарної агресії – тут: інвазії!

Нагадаємо, що першим поштовхом до створення мистецької серії Миколи Журавля була шокова реакція на побачені в Мережі світлини південно-українських сепаратистів та окупантів, котрі глумливо позували перед камерами з дитячими іграшками, що впали просто з неба після збиття – ними ж ! – Боїнга-747 – сумнівні трофеї ще більш сумнівного домінування над людяністю та людською логікою; на світлинах, створених митцем, вони поринають у вир злобно-карнавальних ігрищ, де лінія низького горизонту, зазвичай покликана звеличити героїв, натомість цілковито їх деміфологізує, навіть демаскує: маски зірвано з пик, хоч насправді вони до них невідчепно поприростали. Автор, домислюючи візерунок збоченої ситуації, також змушує своїх персонажів буквально потопати у трофейно-іграшковій масі, качатися посеред неї, мов зварйований Нерон – у купах золотих монет (як свідчать тогочасні історики).

“Немає жодного мазохізму без його початкового фетишизму… йдеться про відхилення світу, підвішення його в акті відхилення”, стверджує у своїй класичній праці “Представлення Захер-Мазоха (Холодне та жорстоке)” Жиль Дельоз. Таки-так: 43-мільйонна країна на сході Європи мусить почуватися фатально “підвішеною” через funny games оскаженілих ландскнехтів… зворотньою стороною ціого процесу є звільнення представників переважної більшості атакованої нації від ознак того-таки мазохізму – що, можливо, побутував у нас і не в таких карикатурних формах, та по суті дуже принизливого. Парадоксальна діалектика насильства: ворог, фігуруючи в якості садиста, потребує мазохістичного доповнення, але в разі хоч якоїсь значної відсічі сам переходить на мазохістську позицію – демонстративної образи або ж блазенського маскараду, який складається тотально зі “своїх”, із них же обирається офірна “жертва” – у якості полігону для жертв (без “кавичок”), рекрутованих із середовища “інших”, себто “чужих”. Котрі, в свою чергу, переживають процес оновлення і звільнення від нав'язаних їм згори мазохістичних ролевих стереотипів. Вони відтепер поза грою – але в Історії, яку їх покликано боронити з лицарською самовідданістю; утім, це вже тема для окремої розмови – і, можливо, наступної серії Журавля.

 

Нарешті сам український митець оновлює власну образну систему, яка кристалізувалася в його творчості ще за доби першої, власне Помарачевої української революції. “Бджолиний топос”, блискуче реалізований ним за умов порівняно цивілізованих, соціально вегетаріанських (віхами чого стали з одного боку, виставка в Українському інституті Нью-Йорка 2004 р., з іншого, проект “Пасіка” на Венеційській бієнале 2011 р.; цікаво, що най-найперша “Інвазія”, датована 2003 р., була продиктована подіями російсько-чеченської війни і також користалася однією із “бджолиних історій” в перформансі "Агресивне бджолярство"), в умовах запаморочливого сьогодення раптом виказав не так свою обмеженість, як темпоральну вичерпаність. Що не означає автоматичної “зміни віх” у його творчості: Журавель, як і раніше, продовжує писати свої енігматичні, меланхолійні полотна, помережані геометричними вкрапленнями та мрійливими поетичними символами, але при слушній нагоді висловлюється недвозначно, прицільно, категорично. 

Неможливість одножанрового висловлення, яке неминуче узурпує “право на істину”, спонукала художника до напружено-гармонійного співіснування/ співпраці кількох жанрів сучасної образотворчості (малярство, фотографія, інсталяційний об'єкт, відео-фільм, перша частина якого присвячена Євромайдану, але з вкрапленнями фрагментів творчої кухні автора, майстерня якого була розташована в двох кроках від місця розгортання трагічних подій зими 2014 р.), кожен з яких, виходячи з власних арт-можливостей темперує багатошарову тему російської (поставимо нарешті крапки над “і”) злочинної інвазії та її жертв. Наслідки агресії, яку можна порівнювати швидше із епідемічною хворобою, є настільки непередбачуваними, що мутації вражають не так тіло, як мозкову оболонку її активних учасників. Як і в середньовіччі, кількість жертв є незліченною, як і в сиву давнину, від того не вбачається рятунку-панацеї – окрім (інакше, аніж за доби середньовіччя) категоричної відмови від участі в “справі зла”, чому знаходимо непоодинокі підтвердження в реальності.

 

Сюрреалістична вигадливість форм, утім, є тут дуже промовистою. Навряд чи варто розтлумачувати глядачеві символ ведвежої маски – чи, власне, ведмедя, який не просто асоціюється з Імперією, але й висувається на перший план дії устами свого лідера (у однойменному фільмі Миколи Журавля у співавторстві з Дарією Тіщенко-Журавель, його метушливі репліки, висмикнуті з однєї із минулорічних прес-конференцій, проходять тлом до ігрищ його поплічників). Іконографія бестіального образу часто слабує на надмірну поблажливість - медведя звуть пестливими прізвиськами, приписують йому добродуху недоумкуватість – утім, матеріал класичного російського лубка виявляє в ньому передусім неконтрольовану хіть та хижу агресію. Слід наголосити також на вампіричній потенції медведя та його жертви, проникливо підгледженій ще Проспером Меріме (новела “Локіс”, де дію невипадково перенесено на терени дружньо-співприлеглої до нас Литви).

Звісно, зміст проекту “Інвазія: Перезавантаження” не обмежується  механічним поєднанням перелічених многознакових елементів. А полягає він (що не єдина його мистецька чеснота) у магічному заклятті – і без сумніву, це “біла магія”, притаманна митцям з чистими помислами – Зла, яке у ХХІ ст. набуває напрочуд вигадливих конфігурацій, прикриваючись демагогічними гаслами та новітніми стратегіями “промивання мізків” – але не може втриматись від спокуси блазенського стриптизу, за яким його піймав, чи до якого спровокував наш митець. Піймав, та закарбував. А глядача змусив до нелінивого розмислу.

 

Олег Сидор-Гібелинда,

мистецтвознавець.

 

 

Коментарі від Миколи Журавля

  "На мій погляд, те що відбувається зараз - це перехід, по суті, від старого "совка" рядянського мислення до нового прогресивного і демократичного способу життя.

   В першу чергу, я, як громадянин своєї держави і як художник, не міг обійти цю болісну тему нашого народу і не відреагувати на неї через своє бачення і творчий аналіз.

  На протязі декількох сторіч, Україна намагалась бути в лоні товариства європейських та світових цивілізованих країн.

  Починаючи з часів Мазепи і включно сьогодення, цей процес продовжується досі.

Завдяки героїзму наших людей можна бути впевненим в тому що це таки відбудеться.

В політичних термінах випадки нав'язування однією країною своєї ідеології іншій, іноді порівнюють з "весіллям" де існують угоди про існування і співпрацю на умовах країни-агресора, тому і з'явилась така фото-робота як "Медвеже весілля" по мотивам Російського лубка (гравюр ХIХ століття).

  Після збитого малайзійськоко лайнеру 777 над Донбасом в Україні проросійськими терористами, де загинуло біля 300 пасажирів (серед них було багато дітей), я побачив в інтернеті фото проросійських сепаратистів, які з задоволенням позували на камеру із зброєю та м'якими розкиданими по полю іграшками разом з тілами загиблих. Вони самі публікували ці фотографії в інтернеті. На мій погляд, це яскраве вираження дикого цинізму, і я не міг оминути це, зробивши серію фото-робіт "Купання в м'яких іграшках".

  В той же час Революція Гідності, яка відбулась в Україні 2013р., але ще, по суті, продовжується - є результат перелому і руйнування старої пострадянської системи.

Це я показав в картині "Битва за Україну".

  Почавши готувати проект "Інвазія Перезагрузка", я з самого початку поставив перед собою завдання розкрити обличчя цього "вторгнення" через художній алігоричнй образ".

Микола Журавель

комментарии
Календарь
20/10

З 20 жовтня по 3 листопада в ЦСМ «Білий Світ» відбудеться персональна виставка художника Євгена Лісняка. Її тема – сполучення повсякденного буття з яскравою діджитальною реальністю і ...

20/10

20 жовтня 2020 року в Музеї міста Києва відкривається нова персональна виставка «МУЗИКА» київської художниці, члена Національної спілки художників України, Ірини Акімової.   Живопис ...

20/10

Art People. Space приглашает на встречу с известным арт-финансистом и профессиональным управленцем культурными проектами, консультантом по инвестированию и управлению предметами искусства - Денисом ...

ФОРМА ОБРАТНОЙ СВЯЗИ
Проверочный код *
Восстановить пароль
Для восстановления пароля введите адрес электронной почты, указанный Вами при регистрации. Вам будет отправлено письмо с дальнейшими рекомендациями.
Если у Вас возникли вопросы, свяжитесь с нами по телефону: 044-331-51-21
Авторизация
Регистрация
* Обязательно для регистрации на ресурсе
** Обязательно для выставления лотов
Пароль должен иметь длину не менее шести знаков; содержать комбинацию как минимум из трех указанных ниже знаков: прописные буквы, строчные буквы, цифры, знаки препинания; не должен содержать имени пользователя или экранного имени.
Проверочный код
правила ресурса *
условия аукциона **