Наверх
Меню
Меню
Статья
03/03
ПОЛІТИЧНА КАРИКАТУРА В ЄВРЕЙСЬКІЙ ПЕРІОДИЦІ ЛЬВОВА 1920–1930-х рр.
_IL.1. IMG_6734_1.jpg
_IL.1. IMG_6734_1.jpg
_IL.2_IIMG_0114.jpg
_IL.2_IIMG_0114.jpg
_IL.3_S.Wiesentha.jpg
_IL.3_S.Wiesentha.jpg
_IL.4_1939_IMG_9940_1.jpg
_IL.4_1939_IMG_9940_1.jpg
_IL.5_1938_IMG_9455.JPG
_IL.5_1938_IMG_9455.JPG
_IL.6_IMG_9454.JPG
_IL.6_IMG_9454.JPG
_IL.7_1938_IMG_9607.JPG
_IL.7_1938_IMG_9607.JPG
_IL.8._1938_awt.M.Brandel_1.jpg
_IL.8._1938_awt.M.Brandel_1.jpg
_IL.9._1938_awt.M.Brandel_1.jpg
_IL.9._1938_awt.M.Brandel_1.jpg
_IL.1. IMG_6734_1.jpg
_IL.2_IIMG_0114.jpg
_IL.3_S.Wiesentha.jpg
_IL.4_1939_IMG_9940_1.jpg
_IL.5_1938_IMG_9455.JPG
_IL.6_IMG_9454.JPG
_IL.7_1938_IMG_9607.JPG
_IL.8._1938_awt.M.Brandel_1.jpg
_IL.9._1938_awt.M.Brandel_1.jpg

ПОЛІТИЧНА КАРИКАТУРА В ЄВРЕЙСЬКІЙ ПЕРІОДИЦІ ЛЬВОВА 1920–1930-х рр.

 Кількість публікацій, присвячених історії української графіки загалом та ужиткової графіки Східної Галичини зокрема протягом останніх років збільшилась, і в цих публікаціях, — зокрема, у двох монографіях О. Лагутенко [1], — зрідка трапляються посилання на тему ще менш популярну та вузькоспеціалізовану, а саме на деталі розвитку ужиткової графіки єврейських митців Львова 1900–1939 рр. Власне ж ужиткова графіка не надто часто опиняється в полі зору сучасних мистецтвознавців, здебільшого поступаючись більш «високим» видам мистецтва, — живопису, станковій графіці тощо.
    Поява, розвиток, а згодом й розквіт ужиткової газетно-журнальної графіки в певному сенсі є міждисциплінарною темою, котра здебільшого стосується дисципліни, що спеціалізовано вивчає історію преси. Водночас ця тема містить достатню кількість матеріалів, придатних саме для мистецтвознавчих досліджень. Зокрема, теорію та історію мистецтва мусять цікавити такі аспекти ужиткової графіки, як: 1) репродукування творів образотворчого мистецтва; 2) розвиток мистецтва фотографії (як репортерських, так і мистецьких його напрямків); 3) особливості карикатури; 4) стилістичні особливості рекламних оголошень та їх зв'язок з провідними мистецькими стилями тощо.
    Вперше значення теми ужиткової графіки в єврейському мистецтві Східної Галичини першої третини ХХ ст. була порушена авторкою даної статті кілька років тому [2]. Певні питання, пов'язані з розвитком карикатури у єврейському мистецтві даного періоду у вказаному регіоні поставлено у розділі монографії авторки статті, присвяченої світському єврейському мистецтву [3].
    Натомість дана стаття є спробою більш докладного аналізу соціальної та політичної сатири в карикатурі у єврейській пресі Східної Галичини.
 
Особливості єврейської періодики Галичини першої третини ХХ ст.
Щоденні, щотижневі, щомісячні та щорічні видання, а також одноденки (інформаційні листки, на честь тих чи інших виключних подій), присвячені тим чи іншим питанням суспільного, політичного та культурного життя єврейської діаспори, видавались у Львові протягом всієї історії існування преси. Ці видання друкувались німецькою та польською мовами, а також ідиш та івритом. Автор дослідження, присвяченого польській пресі 1864–1918, зокрема, зазначає:
«Єврейська меншина Галичини, сконцентрована переважно у містах, налічувала близько 10% від загального населення краю. Вона користувалась австрійською німецькомовною пресою, а також власною пресою, котра виходила на ідиш, івриті, німецькою та польською мовою. Враховуючи той факт, що австрійська статистика не вважала ідиш самостійною мовою, важко вказати точні дані стосовно єврейської преси. У 1881–1911 щороку видавалось 12–20 видів часописів. Загальні наклади єврейських суспільно-політичних видань у 1881 р. становили близько 75 000 примірників, а у 1910 — більше двох мільйонів. У середині XIX ст. єврейські часописи видавались на івриті. Початково асиміляція в Галичині мала германізаційний характер, що пояснює наявність єврейських часописів німецькою мовою («Lemberger Judische Zeitung», «Der Israelit»). У 1881 році у Львові видано «Ojczyzna» (300–500 прим.) — перший часопис асиміляційного напрямку польською мовою. Цей же напрям представили потім «Jedność», краківський «Tygodnik», львівське академічне видання «Zjednoczenie», а також «Słowo Żydowskie» (Тернопіль). Асиміляційні тенденції підтримувала також краківська газета «Der Tag», що видавалось з 1909 р. (1500–5000 прим.). Серед часописів сіоністського напрямку найстаршим був львівський щотижневик «Przyszłość», що його видавали у 1890–1897 рр. (350–600 прим.), потім «Wschód» (700–1000 прим.), а також щомісячне видання для молоді «Moriah» (800–1200 прим.). Ці тенденції підтримувала львівська газета на ідиш «Tagblat» (6000 прим. у 1913). Позаяк сіоністи Петербургу не отримали дозволу на видання власного часопису, починаючи з 1 січня 1899 р. почали видавати у Кракові двотижневик «Der Jud», котрий редагувався в Одесі, а поширювався в Росії та Польщі. Також у цьому керунку працювали видання «Die Jidisze Familie» та «Die Folkscajtung». У Кракові у 1909–1911 рр. М. Фішер (Fischer) Видавав щотижневик «Judische Illustrierte Zeitung».
    Інформація про галичанську єврейську пресу була б неповною, якби ми не вказали тут декілька назв соціалістичних видань. До найстарших належав львівський двотижневик «Ber Arbajter» (1893–1896 рр., 500 прим.), що його діяльність продовжував «Jidiszes Folksblat» (550–600 прим.). Серед інших слід вказати «Die Jidisze Folkscajtung» (1700 прим.), «Der Jidiszer Socjaldemokrat» (800 прим.), «Єврейську Галичину» (1867–1918), а а також краківський тижневик «Jidisze Arbajtercajtung» (1904–1907. 800 прим.) та «Der Socjaldemokrat», котрий видавався з 1908 р. у Львові (250–1500 прим.)» [4].
    Кількість та значення львівської єврейської преси цього періоду в контексті єврейського мистецтва перевищує кількість відповідної преси, що її видавали у Кракові. Пізніше, у міжвоєнний період, суттєво зросла кількість польськомовної єврейської періодики, безумовним лідером серед котрої стала львівська щоденна газета польського єврейства «Chwila».
    Звісно, далеко не всі ці видання ілюструвались, — якщо не вважати ілюстраціями рекламні блоки та віньєтки. Ті ж видання, що потребували ілюстрацій через особливості, користуючись сучасною термінологією, текстового контенту, також досить різко різнилися між собою. Так, щорічники на зразок «Rocznika Żydowskiego» містили чудові репродукції творів відомих львівських єврейських художників. Стилістично це видання частково нагадувало німецький єврейський інформаційно-культурний журнал «Menorach» [5], підкреслено стримана та водночас піднесена стилістика котрого призначалась для заможної та освіченої єврейської буржуазії.
    Натомість специфіка щоденних газет, адресованих ширшим верствам єврейської діаспори, — міщанам, купцям, різночинцям тощо, — не тільки дозволяла включати в якості постійного розділу газети жанр карикатури, але й, на відміну від більш «буржуазних» видань в певному сенсі навіть вимагала такого жесту від головних редакторів. «Гарячі» новини будь-якого походження, — від муніципальних до міжнародних, — потребували в тому числі візуальних коментарів редакції; лаконічнішим з усіх можливих методом таких коментарів була саме карикатура.

Деякі графіки та карикатуристи
у художньому житті Львова 1920–1930-х рр.
У Львові міжвоєнного періоду репутацію професійних карикатуристів-ілюстраторів щоденної періодики заробили такі художники, як Броніслав Шнейдер, Якуб Бікельс [6], Ігнацій Ізидор Гольдхубер, Євгеніуш Гросс, Фриц Клейман (Клейманн), Мішель Тоепфер та Яніна Форзіммер.
    Броніслав (Бено) (Schneider Bronisław, Beno) Шнейдер, рисувальник, карикатурист, графік. Народився у 1915 році у Львові, загинув під час війни в якості солдата Червоної Армії. Вчився в КАМ, потім на факультеті Архітектури Львівської Політехніки. Свої сатиричні малюнки друкував у львівських газетах та часописах: «Szczutek», «Wróble na dachu», «Omnibus». Співпрацював з гумористичним виданням «Крокодил», котре виходило на Західній Україні. Окрім карикатури та рекламної графіки, займався також архітектурним проектуванням інтер'єрів.
Якуб Бікельс (Bickels Jakub), доктор психіатр, рисувальник, карикатурист, народився у Львові, в 1911 р.; загинув під час Варшавського Повстання у 1944-у. Займався переважно політичною сатирою, а також портретами та карикатурами. Був постійним співпрацівником видання «Szpilki» з моменту його заснування (1935). Публікував також свої малюнки в часописах «Sygnały», «Wiadomosci Literackie», «Nasz Przegląd ilustrowany» та ін. Під час окупації переїхав зі Львова до Варшави, де знайшов захисток у рідних колеги Ерика Липінського.
Ігнацій Ізидор Гольдхубер-Чай (Goldhuber-Czaj Ignacy; Izydor), живописець, народився у 1896 р. на Волині, жив у Західній Галичині; помер у 1942 р. в Узбекистані. Протягом 1920–1921 рр. навчався у Вільній школі Живопису та рисунку ім. Мехоффера в Кракові, також мешкав у Закопане. Працював статистом у кіно та театрі; входив до складу Спілки професійних польських художників. Його твори, переважно натюрморти та пейзажі, зрідка брали участь у виставках; іноді художник звертався до портрету та карикатури. Відомо також, що він створював декорації для Єврейського театру (Краків).
Євгеніуш Гросс (Gros(s) Eugeniusz), живописець, педагог та суспільний діяч, народився 21 березня 1878 року у Львові; помер 14 жовтня 1947 року. Син живописця-любителя Кароля та Людмили (у дівоцтві Навроцької), він навчався у Львівській Політехніці, на відділі інженерії. Протягом 1907–1909 рр. вчився у КАМ, в майстерні Леона Вичулковського. Потім вивчав рисунок у Промисловій школі у Кракові. Близько 1920 р. оселився в Торуні, де протягом багатьох років працював викладачем. Протягом 1920–1936 рр. був активним діячем поморської філії Товариства прихильників образотворчого мистецтва, а також співзасновником Братства Митців у Торуні, котре організувало більше ніж 30 виставок.
Працював в якості реставратора пам'яток, був популяризатором мистецтва на радіо та у торунській пресі. Під час ІІ Світової війни мусив переховуватись за межами Торуні. Повернувшись до міста у 1947 р., став одним з співзасновників Торунської філії Спілки Польських художників. Малював переважно краєвиди, а також натюрморти, зокрема з квітами; крім того, працював у жанрі карикатури та проектував плакати. Його твори експонувались у Львові, у 1912 році — у Кракові, під час І загальної Виставки Спілки Польських художників, а також в Торуні, у 1921, 1933, 1934 рр., та в Бидгощі, у 1930 та 1933 р. У 1948 році відбулась посмертна виставка творів художника у торунській філії СПХП.
Клейман (Клейманн) Фриц (Фредерік) (Kleinman(n) Fryc (Fryderyk), живописець, рисувальник, карикатурист та театральний декоратор, народився у 1896 (1897?) р. у Львові; загинув там же у 1943 році. Навчався у Кракові, Відні та Парижі. До війни співпрацював з львівськими артистичними виданнями: «Szczutkiem», «Wróble na dachu», «Szpilki», друкуючи в них гумористичні та сатиричні малюнки. Його мистецтво сформувалось на засадах німецького експресіонізму, зокрема, творчості Кірхнера, а згодом мало ознаки конструктивізму (впливів творчості Ф. Леже). Клейман створив ілюстрації до «Дон Кіхота» Сервантеса, а також до «Пісні Пісень» З. Шорра, виданих єврейською мовою. Проектував театральні декорації для Театру мовою ідиш у Варшаві, Віленської трупи, а також для єврейського та польського театру у Львові, а також для аматорської театральної трупи у Станіславові (нині Івано-Франківськ). Цей художник спроектував костюми для твору Левіка «Голем»; декорації та костюми для ряду сатиричних ревю студії Гольдфадена, а також три проекти для львівського театру «Семафор». Протягом 1925–1926 рр. майстрував ляльок для вистави львівського вуличного театру.
    Під час окупації Ф. Клейман перебував у львівському гетто, де зробив декорації для єдиної сатиричної вистави, що відбулася у стінах цього закладу. Його творчості було властиве тяжіння до деформації образу, багатство уяви, інтелектуальний пошук нових форм. Згодом працював ткачем у Янівському концтаборі, де створив безліч карикатур; відомо, що йому вдалося передати збірку своїх малюнків за межі гетто.
Карикатурист Мішель Тоепфер (Toepfer Micheł) народився і жив у Львові; окрім цієї інформації, нам нічого не відомо про його професійну діяльність. Яніна Форзіммерова (Forzimerówna Janina), графік та живописець, також була львів'янкою. Вона належала до створеної у 1921 р. групи «Формістів» і брала участь в її виставках. Карикатури цієї художниці друкувались у львівському «Szczutku». Відомо, що бл. 1924 р. вона оселилась за кордоном.
Ці та інші, нині невідомі художники, випускники факультетів архітектури чи інженерії Львівської Політехніки, Краківської Академії мистецтв, Вільної школи Живопису та рисунку ім. Мехоффера або приватних шкіл паризьких та віденських художників, друкували соціальну та політичну сатиру на сторінках видань «Sygnały», «Wiadomosci Literackie», «Nasz Przegląd ilustrowany», «Szpilki», «Szczutek», «Wróble na dachu», «Omnibus» та ін. Крім того, існує значна кількість імен, донині невідомих сучасним дослідникам через те, що автор (чи автори) більшості карикатур на сторінках щоденної, найбільш популярної польськомовної єврейської газети «Chwila» не підписували свої твори і, отже, залишились в історії мистецтв анонімами. Крім того, у довідковій літературі відсутня інформація стосовно сатириків С. Візенталя (S. Wiesenthal), Басса (Bass) та Б. Бранделя (B. Brandel).

Політична сатира на сторінках єврейської періодики Львова першої третини ХХ ст.
    Політична реклама на сторінках єврейської преси була звичайним явищем. Вона присвячувалась переважно ідеалам сіонізму, котрий закликав єврейство діаспори відбудовувати нову батьківщину у Палестині. Піднесений тон політичної реклами добре сполучався з загальним настроєм релігійних сіоністів та просвітників, чия мета полягала в оновленні ментальності власного народу та запобіганню чергових спалахів антисемітизму за допомогою алії, — масового від'їзду єврейства на історичну батьківщину. Водночас єврейські художники, які не прагли нікуди від'їжджати, ілюстрували культурологічну, переважно аполітичну єврейську періодику, жартуючи над деякими темами в спосіб, котрий донині вражає глядача делікатним, як на сучасника, і м'яким почуттям гумору (ІЛ. 1)
Гостра необхідність у політичній сатирі на сторінках єврейської преси виникла досить пізно і обумовлювалась посиленням тиску з боку одразу двох тоталітарних режимів, гітлерівського та сталінського, на Польщу, до складу котрої тоді входила Східна Галичина. Так само й певні питання, пов'язані з суспільними негараздами, виникають в якості карикатур на сторінках єврейської періодики в останні мирні роки напередодні Другої Світової війни. Карикатури такого типу у «Chwili» вирізняє, як на смак сучасника, напрочуд тонкий гумор, котрий можна вважати характерною ознакою культури Східної Галичини міжвоєнного періоду.
Тем, котрі стосувались антитоталітарної та антивоєнної тематики, зрідка торкався один з найбільш відомих єврейських митців Галичини, Вільгельм Вахтель. У циклі літографій «Прощання з вигнанням» один з сюжетів присвячено євреям, котрі поверталися інвалідами з війни між чужими державами. (ІЛ. 2) Не слід відносити цю тему до випадкових або до підручних методів маніпуляції свідомістю широких верств читачів: про дійсні масштаби цієї проблеми свідчить той факт, що у Кракові протягом 1921–1937 рр. Видавалась газета «Єврейський інвалід» («Inwalida Żydowski»), — орган «Товариства єврейських інвалідів, вдів та сиріт, що постраждали у Польщі під час І Світової війни».
Карикатури на політиків, від котрих залежало майбутнє Європи, з'являються на сторінках львівської преси лише наприкінці 1930-х, попри те, що новини з СРСР та Німеччини, в тому числі тривожні, акуратно перекладались для читачів цього видання з початку його існування. Так, у лютому 1931 р. газета друкує поряд два матеріали, присвячених єврейському питанню в Німеччині та в УРСР. В першому говориться про те, «що домішку єврейської крові, навіть у третьому поколінні, достатньо для заборони до вступу у ..; євреї не можуть служити в війську і не повинні голосувати на виборах. ... Євреї сприймаються в якості іноземців з обмеженими правами, зокрема у сферах [...] освіти, видавничої справи часописів німецькою мовою (позаяк інші взагалі припиняють своє існування), купівлі нерухомості тощо». Поряд радянські новини повідомляють про Всесоюзну конференцію економічної ситуації євреїв в Росії, котра відбулась у Києві, під егідою української Академії наук, і, зокрема, розглядала проблематику єврейських освітніх та виховних інституцій в СРСР, зокрема тих, що «беруть участь економічній реконструкції єврейства, зокрема з маленьких містечок» [7]. Натомість іще менш оптимістичні новини середини — кінця 1930-х років вимагали відповідної реакції редакції, котра, проте іще довго обмежується посиленням сіоністської реклами, уникаючи гострих реплік на користь авторитарних лідерів сусідніх країн.
Так, у 1937 році С. Візенталь гостро реагує на конфлікти з британською владою щодо палестинських земель (ІЛ. 3),
користуючись у своїм сюжеті геральдичними мотивами, запозиченими з англійського мистецтва. У такому вигляді карикатуру піднесено на рівень, якісно відмінний від плебейських трактувань самої ідеї карикатури, скажімо, в ультраправих виданнях його країни та доби: серйозну проблему трактовано з вишуканістю, котра надає критиці надзвичайної гідності. Роком пізніше його колега, М. Брандель, реагує на розвиток подій поміж британськими та єврейськими силами зі значно меншою доброзичливістю (ІЛ. 4).
 Карикатури на Сталіна та його «колег» з'являються на сторінках «Chwili» приблизно у другій половині 1930-х. У 1938 р. М. Брандель створює карикатурну серію «Світ в кольорах», де розташовує в ідентичних позах та вбраннях сучасних йому диктаторів: Сталіна, Гітлера, тощо (ІЛ. 5, 6). Утому ж році його колега, чий підпис починається літерами «Ro», у сюжеті «Сучасний Марс» значно більш жорстко, ніж його колеги, висловлюється на тему ідентичності фашистського та радянського тоталітарних режимів, створюючи химеру, в котрій риси Гітлера та Сталіна сплавлені в одній особі (ІЛ. 7). Про високу якість цієї композиції свідчить той факт, що цю думку донині можна зустріти в сучасній історичній аналітиці політичної ситуації у Східній Європі кінця 1930-х рр. Натомість вроджена м'якість характеру змушує М. Брандля у карикатурах, присвячених Чемберлену та Сталіну, надрукованих у 1938 та 1939 роках (ІЛ. 8, 9), виявляла радше беззахисність, аніж висловлення перестороги.
Висновки
Єврейські митці СРСР першої третини ХХ ст. працювали з карикатурою, і тривалість такої праці найперше залежала від темпераменту та обставин приватного життя художника. Спогади про одного з них, Амшея Нюренберга, свідчать:
«Нюренберг никогда до этого не рисовал карикатуры, но ему не хотелось признаваться в своем невежестве. [...] В газетных киосках он покупал юмористические журналы и брал оттуда готовые клише, уже существующие технические элементы. Позже он отмечал, что именно тогда понял в карикатуре самое главное. Он узнал, что хорошим карикатуристом может быть только художник с великолепной техникой, так как в этом жанре требования к совершенству рисунка особенно высоки. Он увидел, как с помощью карикатуры художник способен выразить все разнообразие жизни: как хорошие, так и дурные ее стороны. Он понял, что в основе карикатуры лежит ирония — самое страшное и беспощадное оружие для борьбы с пошлостью и несправедливостью» [8].
Карикатура, зокрема політична, в єврейській пресі Галичини першої третини ХХ ст., безумовно, заслуговує на більш ґрунтовне дослідження в якості унікального джерела інформації стосовно фіксації антитоталітарних настроїв серед львівської інтелігенції загалом та національних менших полікультурного регіону зокрема. Дана публікація ставить питання щодо розгляду цієї проблеми, користуючись в якості прикладу ілюстраціями з єврейської «Chwili», — видання, підзаголовок котрого стверджував, що воно стосувалося «справ політичних, суспільних і культурних», а отже, не спеціалізувалось на візуальних матеріалах. Безумовно, грунтовний аналіз газетно-журнальної графіки на вказану тему мусить базуватись на репродукціях з більшої кількості видань, з котрими у цей період працювали львівські карикатуристи: «Szpilki», «Sygnały», «Wiadomosci Literackie», «Nasz Przegląd ilustrowany», «Szpilki», «Szczutek», «Wróble na dachu», «Omnibus» тощо.
Тим не менше, навіть на основі тексту постановки проблеми можна зробити певні узагальнення.
Ці та подібні твори заслуговують на мистецтвознавчий аналіз завдяки показникам, що відрізняють професійну графіку від любительської: це лапідарність форм, точність та впевненість ліній, штрихування в якості імітації світлотіні та кольору тощо. Крім того, позаяк тему політичної сатири і нині не можна віднести до анахронічних, реархівізація наративів антитоталітарної та антивоєнної направленості минулого століття, припустимо, допоможе заново переосмислити подібні процеси, котрі стосуються більш ніж актуальної сучасності.
Крім того, серед інших висновків слід зазначити, що єврейська інтелігенція, зокрема художники Східної Галичини 1930-х рр., у тій чи іншій мірі розуміли, що польська і тим більше єврейська спільноти є цілковито беззахисними в світлі наближення страшних історичних змін. Автори творів ужиткової графіки, на відміну від своїх колег-живописців, мали значно менше можливостей для будь-яких форм ескапізму, і, відповідно, реагували на події в світі за допомогою єдиного приступного їм методу: висловлювались наративами, котрі підводили певні підсумки під їх роздумами, викликаними останніми новинами.
Стриманість, властива смаку добре освічених людей, надавала створеним ним зображенням не стільки судомної злості наляканих людей, скільки печалі тих, хто частіше за інших перечитував біблійні приповідки. Крім того, карикатура була додатковим попередженням для читачів єврейської преси, певного типу натяком на те, що відбудова єврейської держави у Палестині здатні врятувати їх від зростання тиску сусідніх тоталітарних держав.
 
Анотація. У статті Б. М. Пінчевської «Політична карикатура у єврейській періодиці Львова 1920–1930-х рр.» поставлено проблему розвитку політичної сатири в ужитковій графіці Східної Галичини, зокрема у єврейській пресі, першої третини ХХ ст. Іронічні рецепції з приводу палестинської політики британської влади та гострі попередження читачів про дійсну роль авторів німецького та радянського тоталітарного режимів ілюструють певні особливості реакції галичанської єврейської інтелігенції на світові події напередодні ІІ Світової війни. Перелік ряду імен єврейських карикатуристів цього періоду та видань, з котрими вони співпрацювали, артикулює напрям подальшого дослідження досі не дослідженої теми з історії українського мистецтва.
 
Ключові слова: єврейське мистецтво, Східна Галичина, Львів, ужиткова графіка, газетно-журнальна графіка, карикатура, політична сатира.

Перелік літератури:
1. Лагутенко О. Українська графіка першої третини ХХ століття. – К., 2006; Лагутенко О. Нариси з історії української графіки ХХ століття. – К., 2007.
2. Пинчевская Б. М. Особенности развития прикладной графики в еврейской прессе Галиции: еврейские мотивы в иллюстрациях газеты «Chwila» (1919–1939 гг.) — Научные труды по иудаике. Материалы XVIII Международной ежегодной конференци по иудаике. — Академическая серия. — Том 1. — Москва, 2011. — С. 426–442.
3. Твори єврейських карикатуристів у періодиці Галичини міжвоєнного періоду. // Пінчевська Б. М. Творчість єврейських художників Східної Галичини 1900–1939 рр. — Монографія. — Корсунь-Шевченківський, 2013. — С. 93–95.
4. Prasa Polska w latach 1864–1918. Pod red. Jerzego Łojka. – Warszawa, Państwowe wydawnictwo Naukowe, 1976. — с. 138–139. Цитата з магістерської роботи, створеної в межах стажування в Інституті мистецтвознавства Ягелонського Університету (2006/2007): Б. М. Пінчевська. Теорія єврейського мистецтва у художній критиці Галичини в часописах Кракова та Львова 1900–1939 років. Науковий керівник Т. Григлевич. — Архів авторки статті.
5. «Менора», «Menorach» — часопис американської єврейської благодійної організації «Бней-Бріт», названий на честь її символу, — семисвічника, німецька філія котрої була створена у 1882 р. Журнал існував і розповсюджувався у Західній Європі протягом 1886–1907 рр. Докладніше у статті: ПЕРИОДИЧЕСКАЯ ПЕЧАТЬ // КЕЭ. — Том 6. — Кол. 402–443. — http://www.eleven.co.il/article/13190#02.
6. Біографії Я. Бікельса присвячено статтю у Словнику польських художників: Słownik artystów Polskich i obcych, w Polsce działających. Tom I. – Wrocław, 1971. – с. 152; Słownik artystów Polskich i obcych, w Polsce działających. Uzupełnienia i sprostowania do tomów I–VI. – Warszawa, 2003. – с. 24–25; за життя його діяльність була доброзичливо висвітлена в наступній статті: Szymon Spund. Dwa nowe talenty. Strassberg I Bickels obok siebie // Chwila. — 25 10 1935. — № 5960. — S. 8, де, окрім іншого, був надрукований портрет карикатуриста.
7. Jak Hitler zamiera rozwiązać kwestię żydowską w «Trzeciej Rzeszy» // Chwila. — 02 02 1931. — № 4259. — s. 9; Wszechsowiecka konferencja ekonomiczna o sytuacji Żydów w Rosji. — Ibid.
8. Ольга Тагянян. Одесса–Париж–Москва. Воспоминания Амшея Нюренберга. — М., 2010. — С. 10.

Перелік ілюстрацій
1. Stanisław Dębicki. Okładka do Rydla. Podobizny Rydła i Dębickiego na tylnej okładce książki // Wystawa Lwowskiej książki polskiej I zjazdu bibliotekarzy i III zjazdu bibliofilow polskich we Lwowie. Katalog wystawy grafiki drukarskiej i opraw artystycznych. — Lwów, 1928. — Tabl. V. — Poz. 145.
2. Wilchelm Wachtel. Dla kogo? // Szymon Spund. Pożegnanie z golusem Wilchelma Wachtla. // Chwila. — 16 02 1936. — № 6072. — S. 5.
 3. S. Wiesenthal. Sprawiedliwość lwa brytyjskiego // Chwila poranna. — 10 lipca 1937 (?). — S. 10.
4. M. Brandel. Stopniowa militaryzacja Anglii // Chwila. — 03.03.1939. — S. 9.
5, 6. M. Brandel. Świat w kolorach // Chwila. 02. 04. 1938. — № 6837. — S. 4.
7. Nowoczesny Mars. // Chwila. 07–08 (24 07?) 1938. — S. 9.
8. Chamberlain w karykaturze Brandla // Chwila. — 22. 11. 1939. — № 7065. — S. 6. Титульный лист цього номеру прикрашає заголовок «Deklaracja prem. Chamberlaina w sprawie terenów emigracyjnych».
9. Stalin w karykaturze. M. Brandel // Chwila. — 06. 1939. — №7256.

комментарии
Календарь
ФОРМА ОБРАТНОЙ СВЯЗИ
Проверочный код *
Восстановить пароль
Для восстановления пароля введите адрес электронной почты, указанный Вами при регистрации. Вам будет отправлено письмо с дальнейшими рекомендациями.
Если у Вас возникли вопросы, свяжитесь с нами по телефону: 044-331-51-21
Авторизация
Регистрация
* Обязательно для регистрации на ресурсе
** Обязательно для выставления лотов
Пароль должен иметь длину не менее шести знаков; содержать комбинацию как минимум из трех указанных ниже знаков: прописные буквы, строчные буквы, цифры, знаки препинания; не должен содержать имени пользователя или экранного имени.
Проверочный код
правила ресурса *
условия аукциона **