Наверх
Меню
Меню
Событие
25/04

В мистецькій галереї Гері Боумена відбудеться дискусія на тему: "Творчий діалог. Центр і периферія в сучасному мистецтві"

25 квітня в мистецькій галереї Гері Боумена о 18:30 відбудеться творча зутріч-дискусія. 

Учасники: Самуїл Аккерман (Париж), Тарас Степанович Возняк (Лвів), Вишесла́вський Гліб Анатолійович (Київ).

Тема дискусії: "Творчий діалог. Центр і периферія в сучасному мистецтві". 

 

Самуїл Аккерман

1951. Народився в Мукачево (Україна)

1970. Закінчив Ужгородське училище прикладного мистецтва (монументальний живопис)

1971-1973. Служба в радянській армії

1973. Емігрував в Ізраїль з батьками, оселився в Єрусалимі

З 1984 живе в Парижі.

 

ПЕРСОНАЛЬНІ ВИСТАВКИ

1976. Тель-Авів. Галерея Александрович

1977. Тель-Авів. Міжнародний ярмарок мистецтва

1978. Єрусалим. Дім художника

1983. Тель-Авів. Вулик сувоїв. Галерея Асколі

1984. Берн. Притчі краваток. Галерея Лоеб

1986. Париж. Ентелехія. У Жан-Клода Маркаде

1989. Вісбаден. Живописні організми. Галерея Аніта Фарбер

1991. Москва. Вулик парадигм. Всесоюзна Державна Бібліотека Зарубіжної Літератури

1992. Санкт-Петербург. Коріння часу. Державна Публічна бібліотека ім. М.Є.Салтикова-Щедріна

1995. Київ. Ужгород-Париж. Національний Художній Музей України

2000. Париж. Чорнобильська корова та інші рисунки. Театр «Lavoir Parisien Moderne»

2000. Париж. Унікальне втручання. Галерея К.

2000. Київ. Тінь попелу. Центр Сучасного мистецтва

2000. Чернівці. Меридіан серця. Пам’яті Пауля Целана. Художній музей

2001. Париж. Безпричинно задоволене мистецтво. Галерея К.

2001. Хайфа. Самуїл Аккерман. Єврейський художник в Париже. Музей Мане-Кац

2004. Київ. Велика гра. Марсель Дюшан в Києві. Центр Сучасного мистецтва

2005. Париж. Тіні, що не сплять. Галерея «Мистецтво і література»

2007. Будапешт. Одежини землі. Палац Мучарнок. Представлено галереєю «Мінотавр» (Париж – Тель-Авів)

2008. Париж. Ретроспектива. Галерея «Мінотавр»

2015. Київ. Нитки сонць, Арсенал. За підтримки Французького Інституту в Україні.

2015. Київ. Покажи свою рану. Галерея Арт14

2016. Київ. Шибболет. Галерея Арт14       

ГРУПОВІ ВИСТАВКИ

1970. Ужгород. Молоді художники Закарпаття. Будинок письменників

1973. Ужгород. Молоді художники Закарпаття. Міськрада

1974. Ізраїль. Пересувна виставка художників репатріантів

1975. Єрусалим. Перша виставка художників репатріантів. Будинок художника

1975. Єрусалим. Виставка художників репатріантів. Резиденція президента Ізраїлю

1977. Єрусалим. Єрусалимські художники. Єрусалимський Театр

1977. Єрусалим. Свято Тори. Ізраїльський Музей. Юнацька секція

1978. Амстердам. Єрусалимські художники. Будинок художника «Arti et Amicitiae»

1978. Кібуц Ашдот Яаков. Група «Левіафан». Музей Ури і Рами Нехуштан

1979. Бохум. Двадцять років незалежного мистецтва в СРСР. Музей Бохум

1979. Єрусалим. Група «Левіафан». Будинок художника

1979. Хайфа. Бієнале молодих художників. Музей сучасного мистецтва

1980. Єрусалим. Сім ликів саду. Ізраїльський музей

1981. Хайфа. Бієнале молодих художників. Музей сучасного мистецтва

1983. Хайфа. Трієнале графіки. Музей сучасного мистецтва

1983. Ейн-Ход. Сучасна ізраїльська графіка. Музей «Янко-Дада»

1983. Єрусалим. Метафізика. Будинок художника

1984. Єрусалим. Мистецтво у власному дзеркалі. Ізраїльський музей

1984. Тель-Авів. Трансформації. Галерея Тель-Авівського університету

1986. Париж. Салон витончених мистецтв. Гран-Пале

1990. Лондон. Від Шагалу до Китажа. Центр мистецтв Барбікан

1993. Ла Рошель. Три художники. Центр «ARECI»

1995. Брюссель. Абстракції. Мерія Брюссель-Шаєрбек

2004. Магдебург. 4й Міжнародний Фестиваль мистецтв

2005. Кань-сюр-Мер. Російські художники нон-конформісти сьогодні. Замок-музей Грімальді

2006. Тель-Авів. Мої паризькі зірки. Галерея Бінет

2006. Єрусалим. Образ Божественного. Лик Божий в Єврейському та ізраїльському мистецтві. Ізраїльський музей

2007. Париж. Москва-Париж 1960-2000. Галерея Мінотавр (Будинок промисловості)

      2008. Київ. Прагнення до безмежного: досвід опанування метафізичного. Музей російського  

 мистецтва

 2012. Ростов-на-Дону. Вплив Велемира Хлєбнікова на сучасне мистецтво. Державна Публічна  бібліотека Донського регіону.

      2016. Хайфа, Ізраїль. Постмодернізм ≠ Утопія. Хайфський музей сучасного мистецтва.

РОБОТИ В МУЗЕЙНИХ КОЛЕКЦІЯХ

Ізраїльський музей, Єрусалим

Музей Сучасного мистецтва, Хайфа

Національний Художній Музей України, Київ

 

Тарас Степанович Возняк  (нар.11 травня 1957) — український культуролог, політолог, головний редактор і засновник Незалежного культурологічного журналу «Ї», генеральний директор Львіської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького.

Біографія

Тарас Возняк народився після повернення батька з заслання у Магадані, де той перебував з 1945 по 1956 рік. Родина осіла в містечку Брошнів-Осада.

У 1974–1979 роках навчався у Львівському політехнічному інституті на механіко-технологічному факультеті (зараз Національний університет «Львівська політехніка»).

У 1980–1984 роках служив офіцером у війську в Ізяславі Хмельницької області. Під час служби займався активною перекладацькою роботою — перекладав філософські твори Едмунда Гуссерля, Романа Інгардена, Габріеля Марселя, Мартіна Гайдеггера, Ганса-Георга Гадамера, Макса Шелера.

З 1984 року (після демобілізації) Тарас Возняк працював програмістом на Львівському заводі фрезерних верстатів. Після горбачовської відлиги став активістом демократичного руху та співорганізатором першого в Україні страйку на Львівському заводі фрезерних верстатів.

У 80-х роках організував випуск самвидавної культурологічної літератури. Активно перекладав та видавав у самвидаві, зокрема книги польсько-єврейського письменника Бруно Шульца.

Редактор журналу «Ї»

У 1987 році разом з Миколою Яковиною розробив ідею створення незалежного культурологічного часопису. Назву журналу — «Ї» — при зустрічі у Львові остаточно затвердили патріархи української культури перекладач Григорій Кочур та мовознавець Юрій Шевельов.

У 1989 році вийшло перше число Незалежного культурологічного журналу «Ї», незмінним редактором та видавцем якого є Тарас Возняк. Перші п'ять чисел виготовлялися як фотокопії у Вільнюсі за допомоги литовського національно-демократичного руху «Саюдіс». Потім наклад перевозився до Львова, де брошурувався і поширювався в Україні. Саме тоді до видання журналу долучився редактор самвидавної львівської газети «Поступ» Олександр Кривенко. З 1995 року видання отримало офіційну реєстрацію — його засновниками стали Тарас Возняк, Михайло Москаль та Олександр Пограничний.

Незалежний культурологічний журнал «Ї» має як паперову, так і електронну версію, і давно трансформувався у впливову громадську організацію та т.зв. аналітичний центр. Головні проблеми, які порушує ГО Журнал «Ї» — це проблеми громадянського суспільства, прав людини, міжетнічних відносин, транскордонної співпраці, мультикультуралізму, європейської інтеграції, регіоналізму, глобалізації та антиглобалізаційних рухів, екуменічного діалогу, політичних змін у регіоні.

На базі ГО Журнал «Ї» Тарас Возняк організовує та проводить численні міжнародні, загальноукраїнські та місцеві конференції, зустрічі, круглі столи, дискусії та інші заходи. Він є автором ідей та організатором громадських кампаній з промоції культурних надбань Галичини — скульптора XVIII ст. Іоана-Георга Пінзеля, письменника та маляра Бруно Шульца, письменника Зигмунта Гаупта, Збіґнєва Герберта.

За чверть століття своєї діяльності Журнал «Ї» став культовим виданням Львова. Видавничі серії журналу впродовж років реконструюють локальні ідентичності Галичини, Волині, Закарпаття, Буковини. Ряд видань програмно реконструює вже практично неіснуючі польський, єврейський та вірменський культурні ландшафти краю — польський, єврейський та вірменський «світи» Галичини. Ціла серія видань присвячена феноменам міст — Львова, Чернівців, Івано-Франківська, Тернополя, Коломиї, Жовкви, Стрия, Дрогобича, Бродів.

З ініціативи Тараса Возняка та Олександра Пограничного у 2001 році була також заснована громадська відзнака «Орден за інтелектуальну відвагу», яку дали згоду прийняти Борис Тарасюк, Наталія Яковенко, Мирослав Попович, Емма Андієвська, Роман Віктюк, В'ячеслав Брюховецький, Валентин Сильвестров, Мирослав Маринович, Григорій Грабович, Анджей Нікодемович, Борис Гудзяк, Павло Чучка, Євген Захаров, Роман Петрук, Богдан Осадчук, Леонід Фінберг, Мустафа Джемілєв, Анатолій Гриценко, Ігор Ісіченко, Оксана Пахльовська, Андрій Содомора, Ігор Шевченко, Ярослав Грицак, Александра Гнатюк, Мойсей Фішбейн, Богдан Сорока, Богдан Гаврилишин, Микола Княжицький, Кармелла Цепколенко, Костянтин Сігов, Руслана Лижичко, Владислав Троїцький, Боґуміла Бердиховська.

Громадська та публіцистична діяльність

У 90-х роках Тарас Возняк почав активно публікувати свої культурологічні есе як в Україні, так і за кордоном. Він є автором більш ніж 500 публікацій в українській та закордонній пресі, постійним автором журналів «Ї», «Сучасність», «Київ», «Філософська і соціологічна думка», «Критика», «Генеза», «Універсум», «Главред», газет «День», «Дзеркало тижня», «Газета по-українськи», «Україна Молода», «Український тиждень», блогу: Українська правда

З часу здобуття Україною незалежності, Тарас Возняк, займаючи різні офіційні посади, постійно займається питаннями міжнародних відносин, транскордонного співробітництва.

Тарас Возняк нагороджений громадською відзнакою «Лицар Галичини» в номінації «Громадський діяч» (2001 р.), відзнакою «20 років Львівської обласної ради народних депутатів першого демократичного скликання» (2010 р.), відзнакою міського голови Львова «Почесний знак Святого Юрія» (2011 р.), Золотим Хрестом Заслуги Республіки Польща (2014), Відзнакою польсько-української фундації імені Ігнація Яна Падеревського (2014).

1989-дотепер — голова правління ГО Міжнародний центр культурних ініціатив, Львів

1989-дотепер — головний редактор ГО Незалежний культурологічний журнал "Ї", Львів

1996-1999 — голова видавничої ради Міжнародного фонду Відродження, Київ

1998-дотепер — член, пастпрезидент (2015-2016) Ротарі-клубу «Львів-Леополіс», Львів

2002-2004 — голова наглядової ради програми «Схід-Схід: Партнерство без кордонів» Міжнародного фонду Відродження, Київ

2000-2004 — член Комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка, Київ

2005-дотепер — співзасновник та голова правління Фундації українсько-польської співпраці (ПАУСІ), Варшава-Київ

З 2009-2013 — член правління Міжнародного фонду Відродження, Київ

З 2012-дотепер — виконавчий директор Українського центру міжнародного ПЕН-Клубу, Київ

З 2010-дотепер — член Міжнародної ради з охорони пам'яток та історичних місць (ІКОМОС, англ. ICOMOS)

З 2016-дотепер — генеральний директор Львівської національної галереї ім. Б.Г.Возницького

З 2017-дотепер — член Українсько-польського Форуму при міністрах закордонних справ України та Польщі

 

Вишесла́вський Гліб Анатолійович (нар. 6 травня 1962, Київ) — український художник, мистецтвознавець, кандидат мистецтвознавства (2014), член Національної спілки художників України, Міжнародної асоціації «Мистецтво народів світу», Москва; Міжнародної спілки художників «Sztuka bez Granic», Краків; Незалежної мистецької Асоціації «Terra» Київ. Автор живописних та графічних творів, інсталяцій, перформансів та енвайронментів. Учасник руху московських сквотерів 1980-х рр. Один із засновників і куратор Міжнародної спілки художників «Клуб 1/1», Москва (1990–1994). Засновник і головний редактор часопису «Terra incognita» (1993–2000 рр.), головний редактор київського часопису «Галерея» при ЦСМ «Совіарт» (2007–2010). Науковий співробітник Інституту проблем сучасного мистецтва з 2003 р. Учасник 50-го Венеційського бієнале сучасного мистецтва. Куратор і учасник багатьох мистецьких проектів, які демонструвалися у таких країнах: Україна, Росія, Франція, Швеція, Данія, Італія, Словаччина, Іспанія, Німеччина, Нідерланди, Польща та інших. Автор численних теоретичних публікацій з питань сучасного мистецтва.

Твори представлені в Музеї сучасного мистецтва м. Сараєво, Хорватія; в Художньому музеї м. Мантон, Франція; Національному музеї образотворчого мистецтва України, Київ; Третьяковській галереї, Москва, Росія; Художньому музеї, м. Суми, Україна та інших.

Біографія і творчість

Гліб Вишеславський народився в Києві 06.05.1962 у сім’ї з багатими культурними традиціями. Його батько –Анатолій Макаров – письменник і літературознавець, мати Ірина Вишеславська – художниця, дідусь – Леонід Вишеславський – був відомим поетом, бабуся – Агнеса Балтага – літератором. Серед предків були священики (в Греції, Румунії, Україні). У Києві Гліб закінчив Республіканську художню школу (1980). «Не можу не згадати з вдячністю перших і, тому мабуть, найважливіших вчителів часів художньої школи: І. Вишеславську, Ю. Золотова, О. Литовченко, М. Вайнштейна.[1].

Після закінчення поїхав до Москви навчатися у Московському Поліграфічному інституті. На той час цей виш вирізнявся підвищеною демократичністю, де студенти могли вивчати не тільки традиційні художні техніки, а й вільно знайомитись із світовою культурою та авангардними проявами мистецтва. Великий вплив на формування мистецьких та релігійних поглядів Вишеславського мав опозиційний до радянського режиму священик Олександр Мень, з яким сім’я Вишеславських була знайома особисто. Коли Гліб навчався на другому курсі, постала загроза його виключення з інституту – через його спілкування з отцем О. Менєм, проте декан факультету врятував його. «Я залишився і мав щастя вчитись у дивовижних фахівців – Д. Бісті, М. Мітуріча, О. Васнєцова, О. Чернєвич, В. Лактіонова.»[2]. Потім продовжував навчання у Парижі, Ecole nationale supérieure des beaux-arts, Paris. (1989–1993). Вчився у К. Болтанського, познайомився з С. Фошро, Ж. Леонардтом, С. Перротино, П. Рестани, Н. Шелковським та іншими відомими мистецтвознавцями, що згодом допомагали йому створювати часопис Терра Інкогніта. Пройшов стажування в фундації “Villa Arson” (Ніцца) в 1992 р. Закінчив навчання НАОМА у Києві (1993–1997, заочне, мистецтвознавство).

Під час Перебудови Гліб був учасником руху неофіційного мистецтва сквотерів (тобто тих, хто виставлявся у покинутих будівлях – сквотах), став співзасновником однієї з перших галерей сучасного мистецтва «Клуб 1/1», знайомився з новітнім мистецтвом: «1988 рік. Величезні зали ЦДХ (Центрального Будинку художників) на Кримському валі що у Москві, у передвиставковій метушні. Йде підготовка до першої в історії СРСР виставки «західного авангардиста» - одного з основних об’єктів радянської критики. Це Г. Юккер, визначний художник сучасного мистецтва, давній «кумир» моєї генерації. О. Рожин, організатор виставки, знайомить мене зі своїм гостем… Пізніше у Москві пройшли виставки Розенквіста, Раушенберга, Кунеліса… Г. Юккер зіграв величезну роль в моєму розумінні проявів творчості, у бажанні освоїти нові мови мистецтва… Ми вчились у Лонга, Мерца, Голултсворта і, безумовно, Бойса… Були й виставки – сквотах «Лінії м’які та жорсткі», «Московський романтизм»… Пізніше, завдяки підтримці колекціонера та мецената М. Корнілова, мистецтвознавців С. Кускова та Н. Брилінг вдалось створити «Клуб 1/1», що провів декілька виставок У Москві, Італії та Німеччині. Виставляли «сучасну архаїку», крім нас були: Т. Азизова, О. Алексєєв, Т. Антошина-Машукова, О. Бєляєв, Г. Виноградов, А. Гарунов, Т. Добер, А. Литвин, Б. Мамонов, О. Петлюра, С. Пономарьов, К. Преображенський, А. Чернишов, О. Елмар.»[3]

На зміну періоду захоплення архаїкою у нього приходив період акцентуації на техніку й індустрію (проект «Навала», 1990). Від інсталяції він переходив до енвайронменту:

«Інсталяція будується не лише з речей, а й з простору між ними… Але якщо в композиції перевага віддається простору, то це вже енвайронмент… Я відкрив для себе мову інсталяцій та енвайронменту як найбільш відповідну щодо втілення власних задумів. Кожна річ оточена асоціаціями, історією. Якщо поруч з нею з’являється друга річ, вона привносить не лише свої асоціації, вона впливає на зміст першої. Простір між ними також починає говорити. Це дає змогу будувати з речей, а точніше з асоціацій – художні образи, змістовні фрази, а з останніх – художні образи.»[4]

Паралельно з навчанням за кордоном, Гліб підтримував зв’язки з вітчизняною школою. Так, з 1986 р. брав участь у Молодіжних виставках Спілки Художників Москви (МОСХ) та майже одночасно, у Києві (КОНСХ)), перших виставках «Совіарт». У 1988 р. взяв участь у Всеукраїнській молодіжній виставці у складі славнозвісної групи, відібраної художниками Т. Сільваші і А. Чебикіним для роботи у Седневі, серед яких були О. Бабак, М. Гейко, Р. Жук, П. Керестей, П. Маков, О. Ройтбурд, О. Сухоліт та ін.

Особливість творчості Гліба Вишеславського у надзвичайній пластичності щодо вибору художніх засобів у прагненні візуалізувати невидимий світ думок, ідей, концепцій. «Мені важко віднести себе до якоїсь категорії художників за класичним поділом – графіки, живописці, фотохудожники чи інсталятори… Адже те, з чим ти працюєш, – це лише матеріал для вираження. І якщо є якийсь образ, ідея, коли є що сказати, то для того завжди знайдеться відповідна форма… Завжди цікаво працювати з часом. Якщо матеріалом слугував живопис, мене цікавили серії чи колажна побудова композиції, якщо фото, – з’являлися серії. Через це досить природно було звернутись до відео».[5]

Після навчання у Москві та Парижі, набувши досвіду з організації міжнародних проектів, у яких брав активну участь як художник contemporary art, Гліб Вишеславський повернувся на батьківщину з метою підняти рівень розвитку сучасного українського мистецтва. Він став засновником журналу «Terra incognita» (що з латинської означає «земля невідома») – приватного, незалежного, некомерційного видання, часопису з питань теорії та практики сучасного візуального мистецтва (1993–2001, Київ), періодичністю 1-2 номери на рік. Часопис розповсюджувався в Україні (Києві, Львові, Одесі), в Росії (Москві, Петербурзі), частково у Франції, Канаді, США. Видання оперативно висвітлювало актуальні події в сучасному мистецтві, знайомлячи іноземців з українським мистецтвом, а також надавало українським читачам інформацію про сучасне мистецтво у розвинених країнах. Водночас був головою Незалежної Мистецькоі Ассоціації «Terra», Київ (1994–2003).

Працював директором муніципальної художньої галереї «Славутич», Київ (1995–1997). З 2003 року став науковим співробітником Інституту проблем сучасного мистецтва під керівництвом В. Сидоренко. Захопившись відео мистецтвом, став учасником 50-го Венеційському бієнале сучасного мистецтва. На настуному, 51-у Венеційському бієнале (2005) був призначений членом експертної ради від України. [6] Був головним редактором часопису «Галерея» (2007–2010).

Згодом Гліб розширює діапазон своїх творчих пошуків, як просторово, так і змістовно. У групі «Контра Банда», створеній у 2006, до складу якої увійшли також А. Алабіна і В. Яковець (Черкаси), Гліб з енвайронменту переходить до міського простору, акцій стріт-арту. Група спрямовує свої зусилля на активний діалог з глядачем, залученням його до взаємодії з творами, застосовує різні медіа техніки. В основі проектів групи знаходиться соціально-провокативна тематика [7]. Тенденцію, акцентовану на застосуванні цифрових технологій у мистецтві урбанізованої цивілізації, Гліб Вишеславський реалізував у складі групи «Г. В. Х.» (названої по перших буквах прізвищ художників Голуб, Вишеславський, Харченко). Проект цих митців «Цифрове подвір’я № 3» демонструвався в Амстердамі, Нідерланди (2008) [8]

Гліб Вишеславський, окрім активної виставкової діяльності, чимало зробив як куратор виставкових та віртуальних проектів, як от співзасновник Бієнале “Місяць фотографії в Києві” (2003 р.), виставка «10 років Інституту проблем сучасного мистецтва»[9]. Він автор численних мистецтвознавчих досліджень і публікацій у спеціалізованих та публічних виданнях. Одне з ґрунтовних видань, яке він, як теоретик сучасного мистецтва, створив у співавторстві з О. Сидором-Гибелиндою – «Термінологія сучасного мистецтва», яке аналізує розмаїття світового сучасного мистецтва й презентує творчість понад 400 авторів у контексті його розвитку. Книга ілюстрована переважно світлинами з власного архіву сучасного мистецтва України Г. Вишеславського, який він складає з середини 1980-х рр.[10]

Персональні виставки

  • 1989 — Галерея "Дом-100", Москва.
  • 1990 — Галерея "Арбат", Москва.
  • 1990 — Виставочний зал асоціації "Cite des Arts", Париж.
  • 1992 — Galleri de Maison France-Russe, Ніцца, Франція.
  • 1993 — «Presence III», галерея "Нікою", Москва.
  • 1997 — «Presence IV», Музей однієї вулиці, Київ.
  • 2001 — «Back side», галерея "Совіарт", Київ.
  • 2002 — «Clones» : галерея “Ірена”, Київ; галерея "М. Кабаре", Ніцца, Франція.
  • 2003 — «Південь - Північ», Французький культурний центр, Київ.
  • 2004  — «За склом». Галерея “Ірена”. Київ.
  • 2005  — «Лани часу». Галерея “Ірена”. Київ, Україна.
  • 2005  — «Вода. Трава. Песок». Презентаційний зал фірми «Нарбутас», Київ, Україна.
  • 2007 — Галерея “Ірена”. Київ
  • 2007 — «Літають», виставка у рамках міжнародного проекту "Караван". Самарканд.
  • 2010 — «Вікна». Виставка живопису. Галерея «Ботега», Київ, Україна.
  • 2011 — Виставка живопису. Бібліотека Академії банківської справи. Суми.
  • 2013 — «Мрії про майбутнє». Галерея “АРТ 14”. Київ.

Основні колективні виставки

  • 1981 — Республіканська виставка графіки. Центральний Будинок художника, Київ.
  • 1983 — Весняна художня виставка. Манеж, Москва.
  • 1985 — XIV Московська молодіжна виставка. Кузнецький міст, Москва.
  • 1987 —Всесоюзна молодіжна виставка. Манеж, Москва. Республіканська молодіжна виставка. Центральний Будинок художника, Київ.

"Київ - Таллінн", Політехнічний інститут, Київ.

  • 1988 — "Седнів - 88", Центральний Будинок художника, Київ."Лабіринт", Центральний Будинок молоді, Москва.
  • 1989 — “21 погляд”, Мюнхен, Німеччина; Оденсе, Данія.
  • 1990 —"Українське мистецтво 60-х - 80-х", Оденсе, Данія.“Спалах”, Будинок архітектора, Київ.

Galleri Alexandre, Париж. "Ukrainas Samtida Konst", Марвінсхольм, Швеція.

  • 1991 — Ярмарок "Арт-МІФ", Московська художня ярмарка, Москва.
  • 1992 — “Штиль”, виставочний зал на вул. Горького, Київ."Triad - молоді митці Франції, Росії, Німеччини", Grassimuseum, Лейпциг, Німеччина."Московський романтизм", Центральний будинок художника, Москва.
  • 1993 — Виставка в соборі Saint Germaine des Pres, Париж. "Два музеї", муніципальні зали у містах Рим, Чампіно, Вілетра.

"Степи Європи", Державний центр сучасного мистецтва, Варшава. "Paris-Nord", колишній завод "Citroen", Париж. "L'art en Ukraine", Музей мистецтв, Тулуза, Франція. "Місцевий час", Москва. “3/3” Галерея "Світ-Л", Державний Планетарій, Київ

  • 1994 — “Мистецькі імпресії”, Галерея “Аліпій”, Український дім, Київ. Бієнале сучасного українського мистецтва "Вільна зона", Одеса, Україна.
  • 1995 — Музей "Київська фортеця", Київ.
  • 1996 —"D.Art - NiceExpo", Palais d'Expositions, Ніцца, Франція. "Laboratorium", Міжнародний симпозіум інсталяції, Кошице, Словаччина. Container 96. ART across ocean. Копенгаген, Данія."Art Vision", державний музей українського образотворчого мистецтва, Київ.
  • 1997 — BCN ART DIRECTE, Барселона, Іспанія."Сюрреалізм" галерея "А3", Москва. Виставка у галереї Бізнес-центру при посольстві Німеччини, Київ. Виставка на радіостанції "Супер- Нова", Київ.
  • 1999 — Київська художня ярмарка артгалерей України. "Ковчег", державний музей українського образотворчого мистецтва, Київ.
  • 2000 —Національний музей образотворчого мистецтва, Ментон, Франція.
  • 2001 —Фестиваль медіа-арт. Сараєво. "Благородно лишь понимание…" Центральний Будинок художника, Київ."Катакомби", Галерея "К-11", Київ. Фестиваль сучасного мистецтва. Галерея "Дзиґа". Львів. Галерея "Лавра". Київ.
  • 2002 — Національний музей образотворчого мистецтва, Ментон, Франція."Вбивча краса" Центральний Будинок художника, Київ.

Галерея Гельмана у Києві, Київ. Арт Москва. Галерея Гельмана. Москва. Фотобієнале «Місяць фотографії у Києві» Галерея «Совіарт», Київ.

2003 — 50 Венеційське бієнале. Експозиція Музею сучасного мистецтва м. Сараєво, Венеція, Італія.

Виставка сучасного мистецтва митців середземномор’я. Ніцца, Франція.

2004 — «Перша колекція». Центральний Будинок художника. Київ. Доба романтизму», Центральний будинок художника, Київ., Варшава

«Кемп». Галерея «L-Art», Київ.

2005 — «Прощавай зброє», Арсенал, Київ. «Помаранчева хвиля», галерея «Ірена». Київ, Краків.

Виставка українських художників. Муніципальний зал Кракова, Польща. «Бірючий 006». Виставковий зал Спілки художників, Запоріжжя, Україна. «Літня міграція». Галерея на Спаській, 45, Миколаїв, Україна.

2007 — «Чарівне-казкове» Галерея «Київ», Київ. «Мова», ЦСМ «Совіарт», Київ. «Контрабанда в Венецію», Галерея «Мистецький Курінь». Київ. «Мистецтво майбутнього», Перший міжнародний фестиваль соціальної скульптури. Київ

2008 — «DIGITAL YARD № 3/ ЦИФРОВЕ ПОДВІР'Я № 3», WG Kunst Gallery, Амстердам, Нідерланди,

2011 — 10 років Інституту проблем сучасного мистецтва, Київ

2012 — «Міський пейзаж». Галерея «Триптих», Київ, Україна.

2012 — Комунікація XXI. Національний художній музей України. Київ.

 

Зустріч відбудеться за адресою: Мистецька галерея Гері Боумена, Львів, Наливайка, 8.

комментарии
Календарь
25/02

МВЦ Музею історії міста Києва та Українська асоціація жіночих досліджень в мистецтві (UAFRA) представляють арт-проект «ПОГЛЯД КРІЗЬ ЛАШТУНКИ» Українська асоціація жіночих ...

28/02

Voloshyn Gallery представляє персональний проєкт «Кілька історій та об’єктів» Лесі Хоменко. Виставку побудовано за принципом тотальної інсталяції та сконструйровано як інформаційно ...

ФОРМА ОБРАТНОЙ СВЯЗИ
Проверочный код *
Восстановить пароль
Для восстановления пароля введите адрес электронной почты, указанный Вами при регистрации. Вам будет отправлено письмо с дальнейшими рекомендациями.
Если у Вас возникли вопросы, свяжитесь с нами по телефону: 044-331-51-21
Авторизация
Регистрация
* Обязательно для регистрации на ресурсе
** Обязательно для выставления лотов
Пароль должен иметь длину не менее шести знаков; содержать комбинацию как минимум из трех указанных ниже знаков: прописные буквы, строчные буквы, цифры, знаки препинания; не должен содержать имени пользователя или экранного имени.
Проверочный код
правила ресурса *
условия аукциона **