Наверх
Меню
Меню
Событие
27/04
Мистецька галерея Гері Боумена запрошує на відкриття виставки ДЛЯ ДОРОСЛИХ ДІТЕЙ Ксені Давидюк-Свістель
sm.jpeg
sm.jpeg

Мистецька галерея Гері Боумена запрошує на відкриття виставки ДЛЯ ДОРОСЛИХ ДІТЕЙ Ксені Давидюк-Свістель

Оксана Давидюк: спокійна розмова про головне

Текст: мистецтвознавець Наталія Космолінська

«Побудуй спершу Бога в душі своїй, а вже потім в образі чи камені», – за таким кредо жив і працював видатний львівський художник Карло Звіринський. Для однієї з його учениць, Оксани Давидюк, ця настанова стала біографією.  

Оксана дуже багато малювала в дитинстві, буквально – стосами, згодом навчалася на відділі розпису у Львівському училищі прикладного мистецтва ім. І. Труша, але вже тоді розуміла, що їй замало лише фантазії та технічних навичків, аби стати художником. Мусить, за її власним виразом, «набратися життя», щоби мати не тільки як сказати, але й що.

Хоча обидва діди і прадід Оксани були священиками, але лише від 1991 року, коли нарешті приватне життя громадян України звільнилось від контролю радянського режиму, вона почала активно відвідувати церкву і поступово занурилась, наскільки це було можливо з малими дітьми, в церковне життя. Згодом стала студенткою факультету теології Католицького університету в Любліні, але завершити навчання не вдалося через родинні проблеми. Саме тоді відчула, що мусить повернутись до малювання, що це її прихисток і можливість сказати, в першу чергу своїм дітям, те, що в неї на серці. 

Ґрунтом, з якого «виріс» живопис Оксани Давидюк, стала православна віра. Мистецтво стало для неї територією, де вона могла висловити своє захоплення світом як доскональним        витвором Божого помислу, де вона мала можливість шукати свої відповіді на вічні питання про Бога і Вічність про сенс життя і смерті…  Момент сакральний не йде від зображального, зовнішнього, а від внутрішнього. Форма для Оксани Давидюк похідна від глибокої віри. Художниця намагаєтесь побачити/показати Бога в усьому. Показати велике чудо життя, цінність світу, створеного Богом і цінність людини, створеної за образом і подобою Божою. 

Потім були Москва і Казахстан, де Оксана створила два іконостаси в класичному візантійському каноні. Але щоби притамувати ностальгію за Україною, іконопису і вишивання було замало. Проте вишивання стало одним з тих імпульсів, завдяки якому Оксана «прорвалася» (за її словами) до своєї теми: поєднати в одному творі диво природи, створеної за ідеальним Божим помислом, і всі аспекти досконалості національного українського орнаменту, в якому природна краса реальності трансформувалася в абстрактну лаконічність символіки. Тут вона в певному сенсі продовжує родинну традицію, бо дід художниці, греко-католицький священик Кодревич, дуже цікавився народним орнаментом і навіть залишив сан задля того, щоби вивчати орнаментику, згодом створив на основі своїх досліджень книжку, яка була видана   За словами самої Оксани: «Орнамент – річ сакральна, сокровенна, і коли вона накладається на реальність, то це створює містичний ефект». 

Накладає орнамент на реальність Оксана, використовуючи напрацьовані століттями композиційні вирішення рушника, верети, ікони. Художниця вважає, що таке горизонтальне членування сюжетів в одному творі відповідає логіці життя, де один період змінюється іншим. Поєднання пласких декоративних елементів з тривимірним зображенням створює оригінальний оптичний ефект, який унаочнює механізм перетворення пейзажу на орнамент і навпаки. Як пояснює сама авторка: «Я оцерковлена людина. Люблю Церкву, люблю також природу. Тож прагну поєднати пейзаж з церковним дійством. Є поняття «літургія після літургії», коли ти виходиш з церкви, а тобі ще звучить те, що ти там чула. І перед очами орнаменти візантійські чи якісь хустини гарні жінок... І ти йдеш далі і спостерігаєш життя, і воно накладається одне на одне, думки, почуття. Оце є в моїй творчості. І це неможливо поєднати в одному стилі, бо то є декоративна мова, а то – пейзажна мова. А мені весь час хочеться поєднувати і часи, і художні мови». 

Один з провідних циклів Оксани Давидюк, до якого вона постійно повертається – Пасхалія. Її зачаровує мова української писанки, де зосереджено весь містичний досвід народу, його розуміння щастя як добробуту, здоров'я і любові, його історію, філософію, молитву. Художниця вважає українську писанку одним з варіантів ікони, тільки без образів святих. «Це абстракція, але не деструктивна, а впорядкована, гармонійна, – констатує художниця, –  і хочеться то малювати, і вписувати в пейзаж, в життя…» Традиція, віра, бажання обдарувати рідних і друзів гарним розписним яєчком пов'язує нас сьогоднішніх із тим селянином, що в очікуванні нового врожаю, тепла і сонця звертався до богів із молитвою-писанкою, ворожив і просив про прийдешній хліб. Ми теж ворожимо, розмальовуючи яйця під час Великоднього посту, хто як знає, хто як уміє. Оксана Давидюк створює свої фантазійні пейзажі із писанками-квітами писанками-хмарами, писанками-птахами, писанками-храмами… Це її авторська молитва за своїх рідних, близьких, друзів, Світ, за те, щоби людству відкрився якийсь новий шлях.

Аналізуючи творчість Оксани Давидюк, відомий львівський мистецтвознавець Роман Яців констатує: «Практика пані Оксани належить не тільки естетичній царині, але й духовній. Сама смислова тканина її творів, семантика значень є дуже складною. В творчості Оксани немає випадковості в обранні тем і мотивів, якими вона оперує. Мені це цікаво з погляду морфології і синтаксису сучасного малярства, тому що пані Оксана програмує естетику своєї творчості і вибудовує певну  систему значень, які стають елементами цього синтаксису. Ці елементи мають символічний характер, вони апелюють до концептів духовних, релігійних, християнських». 

Ще один програмний для художниці цикл «Пісня для дорослих дітей». Материнство і сім’я для Оксани Давидюк – найбільші цінності її життя, вона розчинена в родині і дітях. В узагальнених образах чоловіка, жінки, дитини Оксана закодовує свою складну жіночу історію, історію розчарувань і сподівань, історію втрати і віднайдення любові. На полотні вона створює ідеальну модель родини, як мікро-модель ідеального світу, де всі живуть в злагоді і взаємному добрі. «Це моя материнська проповідь дітям, які виросли без мене, – пояснює мисткиня. – Це дуже особисте, жіноче».

Свою любов до важливих в її житті людей Оксана відтворює в портреті. Балансуючи стилістично між наївом і парсуною, художниці вдається передати в першу чергу душевну, а не зовнішню схожість портретованих. Реалістиче зображення художниця «вставляє» в декоративну «раму» з деталей, такий собі ребус з натяків та символів на психологічний портрет зображеного. У всіх її моделей уважно-лагідний погляд, спрямований не назовні, а всередину, ніби ілюструючи цитату з Ромена Ролана, що «Справжнє життя – внутрішнє».

Оксана Давидюк уважна до дрібних деталей, в її полотнах немає зайвого і випадкового, все працює на зміст авторського меседжу. Серед улюблених, попри вище згадувану писанку, ажурний православний хрест і гора Фавор, як символи постійної присутності в нашому житті віри і чуда явлення Божественної величі й слави Христа. Оксана любить фарбу у всій її дзвінкості і насиченості. Але рідко собі позволяє працювати відкритими кольорами. Тьмяний (пастельний) колорит посилює містично-метафізичну складову її живопису. 

PS. Живопис Оксани Давидюк – це її авторська відповідальність висловити свою позицію щодо тієї ситуації розгубленості, нестабільності і непевності, яка зараз панує в Україні, і до тієї світоглядної гуманітарної кризи, яка назагал зараз стрясає людством. Посеред нашої брутальної, химерної, жорсткої реальності Оксана Давидюк проявляє для нас, як на фото, коли його ще друкували вручну, а не автомати, оці зрозумілі, відчутні їй зв’язки між внутрішнім і зовнішнім, між горінь і земним світами. Оксана показує, що наш світ був задуманий і створений досконалим і як добре всі могли б в ньому жити, якби жили за Божими заповідями, хоча б за тими десятьма основними. Але людина чим далі, тим активніше цей світ псує і приводить до грані катастрофи. І якщо ми займемось в першу чергу людиною, кожен собою, то ми зможемо його зберегти і передати його своїм дітям кращим. Як влучно визначила мистецтвознавець Оксана Маричевська: «Це як новий український міф, в якому комфортно і радісно». 

    

ДОВІДКА

Оксана Давидюк народилась у 1968 р. У 1987 р. закінчила відділення художнього розпису Львівського училища прикладного мистецтва ім.. І. Труша ( викладачі К. Звіринський, Л. Криса, М. Скибінський, С. Кострика, Г. Безпалків). Впродовж останніх 20 років мисткиня створила більше 100 робіт, які експонувались на персональних виставках у Львові, Києві, Рівному, Самборі, Москві.

 

комментарии
Календарь
19/10

19 жовтня ЦСМ «Білий Світ» презентує виставку малюнків та об’єктів Сергій Алієва-Ковики «Шио, Заха, Марко».    Сергій Алієв-Ковика, митець з Дніпра, завжди ...

21/10

Dymchuk Gallery представляє проект «OLE!» відомого художника Леся Подерв’янського. До проєкту увійшли 8 живописних робіт з циклу «Корида», написаних автором протягом останнього ...

ФОРМА ОБРАТНОЙ СВЯЗИ
Проверочный код *
Восстановить пароль
Для восстановления пароля введите адрес электронной почты, указанный Вами при регистрации. Вам будет отправлено письмо с дальнейшими рекомендациями.
Если у Вас возникли вопросы, свяжитесь с нами по телефону: 044-331-51-21
Авторизация
Регистрация
* Обязательно для регистрации на ресурсе
** Обязательно для выставления лотов
Пароль должен иметь длину не менее шести знаков; содержать комбинацию как минимум из трех указанных ниже знаков: прописные буквы, строчные буквы, цифры, знаки препинания; не должен содержать имени пользователя или экранного имени.
Проверочный код
правила ресурса *
условия аукциона **