Наверх
Меню
Меню
Интервью
31/07
Інтерв’ю з нагоди видання книги «Любов Міненко»
IMG_2319.jpeg
IMG_2319.jpeg

Інтерв’ю з нагоди видання книги «Любов Міненко»

Інтерв’ю з нагоди видання книги «Любов Міненко»

Інтерв’ю провела і записала Катерина Рай 

– Любове, чим для Вас є місто Канів?

– Передусім це місце мого народження. Це перший світ, який я відкрила для себе. Як художник я сформувалася в Києві. Тут я просякла енергією, швидкістю, рухом, музеями. Чому я втікала з Канева у 17-річному віці? Через брак спілкування. Мені хотілося якихось глибоких відкриттів істини, філософії. Недаремно та філософія вплинула на мене і помітна на моїх полотнах. У Каневі побут, народ, його інтереси зацікавлювали мене до певної межі. Я потребувала атмосфери духовності, яку знайшла в Києві. Там у мене не було майстерні. Ми всією сім’єю жили в приватному будиночку з двома невеликими кімнатками, тож доводилося малювати прямо там. Чоловік радив мені попросити собі майстерню, але я лише усміхалася. Було важко адаптуватися. Інколи вночі я лягала спати з ностальгією за домом і думками, що вранці зберуся, виїду принаймні на Видубичі і не підійду до хати, де живуть діти, бо вони одразу накинуться з вимогами й докорами, а я лише пройдуся тими стежками, де ми з чоловіком були просто щасливі, й до вечора сяду на автобус і приїду назад. Отак день за днем я боролася з ностальгією і з тим, що мені стало трохи пусто. Я дійшла висновку, що повороту нема, і вирішила повернутися до Канева. Територія тут велика, майстерня винятково моя. Це мій острів, кокон, у якому я добре почуваюся. З цим треба змиритись. 

Річечка Дунаєць. Полотно, олія 120х100, 1998.jpg

– До речі, Ви говорите про шлях, стежки, дорогу. Вас постійно супроводжує дорога – це дуже знаковий символ. У східній філософії є таке визначення, як «дао» – шлях. Як Ви описали б значення шляху для Вас і чому дорога стає настільки важливою для зображення?

– Хороше запитання. Річ у тім, що дорога виникла в мене інтуїтивно. Це те емоційне сприйняття великого світу, яким я вважала Канів до 17 років, я його увібрала і поїхала з ним до Києва. По суті, я не написала жодного київського ескізу. Мене вабило середовище, але не Київ сам по собі. Перша моя картина – це Канів і дорога, що повелась через гори! А за нею пішли інші твори. Зрештою, портрет батька я написала в Каневі. Уявіть собі, той світ настільки мене заполонив, що мені його вистачає донині. Що означала дорога – не пам’ятаю, але це для мене було надзвичайно важливо. Зараз, спілкуючись із Вами, я розумію, що мене просто вабить дорога, однак досі не знаю, чому саме. Більшість картин малюю підсвідомо.

Тихесенько вечір на землю лягає. Полотно, олія 90х100, 2017.jpg​

– А Ви мандрували ще кудись, окрім Канева і Києва?

– Я не люблю просто так мандрувати. Звісно, я мандрувала селами Київщини, Черкащини. Потім, коли працювала в Інституті імені М. Рильського, ми з колегами подорожували всією Україною. Ти дивишся, споглядаєш, бачиш, що села схожі на крашанки. Для мене взагалі регіони України – немов крашанки. Тобто я цілісно бачила, з яких крашанок складається наша Україна. Але Канів – це справді основа. Канів – це Всесвіт, це філософія. Так я визначила для себе. Це мій світ, і я його розкриваю.

Трійця. Полотно, олія 110х90, 1994.jpg

– У Вас велика любов до своєї нації. 

– Любов до своєї нації? Заторкну важливу тему. Коли я була маленька, до нас щонеділі приїздили мамині й батькові родичі. Усі разом ходили до церкви, а потім поверталися до батька в хату. Там стояв величезний стіл, вони сідали і співали. Моя мама любила співати. Вона заспівувала, а всі решта підспівували. Знаючи безліч старовинних пісень, мама чомусь обирала надзвичайно глибокі за змістом. Може, тому, що доля у неї була тяжка (у десять років залишилася без мами разом із трирічним братом). І вона так затягувала своїх пісень, що інколи в мене починалася істерика. Я обливалася сльозами, хоча слів тоді не дуже розуміла. То було закладено в генах. Уже в десятому класі я усвідомила, що не треба плакати.

Приїхавши до Києва поступати, я побачила, що всі люди як люди. Коли вперше зайшла в інститут, до мене заговорив професор. У Києві тоді більшість розмовляла російською мовою, у мене не дуже виходило, тож я сказала щось таке негарне, перекручене. Професор запитав: «Дівчино, Ви поступаєте в інститут? А чому ж Ви зі мною по-кацапськи заговорили? Який же з Вас буде художник, якщо Ви навіть рідної мови не знаєте?» (Сміється.) Потім я познайомилася з Гончаром. Він відкрив мені історію України. Якось удома я прокричала мамі: «Боже, як я люблю свій народ і країну!», а мама мені сказала: «Ніхто не завдасть тобі стільки болю, як власний народ». Вона була дуже мудрою жінкою. Зараз мені 68 років, і я думаю, що вона не помилилася.

Ескіз до п’єси «Лілея» Фанера, темпера 69,5х80,5, 1975.jpg

– У якому сенсі біль?

– Тебе виховують так, що ти маєш бути чутливим, чесним тощо. А потім стикаєшся із заздрістю, злорадством, підлістю... Чесно кажучи, навіть не хочу далі перелічувати.

Ой, обруч, п.о., 100х100, 2005.jpg​

– Вам не здається, що це притаманно всім людям?

– Я збагнула, що це загальнолюдські риси, лише тоді, коли переглянула Булгакова. Я ніколи не читала Біблію й навіть не хочу заглиблюватися, бо, якщо прочитаю, у мене виникне безліч запитань і мені будуть потрібні докази. (Сміється.) А я їх не знайду. 

Колись мені сказали одну гарну фразу з Біблії. Ісус Христос звертається до батька: «Прости, Господи великий, бо люди самі не знають, що творять». І я почала реагувати по-іншому. Оця істина змінила мою думку років десять тому. 

Вона його кохає. Тканина, аплікація 100х100, 1999.jpg

– А хто Ваш улюблений філософ?

– Сковорода. Мені подобається його релігійна філософія.

– Чи Ви вірите в Бога?

– Так, я православна, і я переконана, що саме завдяки Господу в мене все вийшло. Мені подобаються обряди й ритуали, але для мене це театральне дійство, своєрідний спосіб управління масами, бізнес. Тут треба бути чесним і відкритим. Я так і кажу священикові: «Краще я до неба звернусь, хіба Бог не почує?»

Вечорниці, п.о., 60х60, 1993.jpg

– Що для Вас є Україна?

– Мені було боляче усвідомити ставлення до українців як до нижчої раси. Я зрозуміла, що у Російській імперії процвітав шовінізм! Україну сприймали там як периферію Росії. Я глибоко зацікавилася історією, яку вивчала вже після університету, і збагнула трагедію України. Мені прикро, що українці цураються одне одного замість того, щоб пишатися. Ми не вміємо радіти за успіх іншого.

Рекс. Полотно, олія 110х100, 2003.jpg​

– Ви критично ставитеся до українців…

– Дуже критично, настільки, що іншим можу щось простити, а своїм – не можу. У Каневі я намагаюся зробити переворот.

Ескізи до п’єси «Світчене весілля» Фанера, темпера 53х34, 1975 (1).jpg

– Ментальний?

– У ставленні одне до одного. Я транслюю істини, яким мене навчала мама. Можу з гордістю сказати, що Канів – серце України. Сюди приїжджають люди з усієї України, і вони щасливі, що тут побували.

Погляд у вічність, п.о.,  110х95, 1995.jpg

– Які Ваші основні цінності в житті? 

– Визначальною є внутрішня свобода. Для мене життя і свобода – одне й те саме. Свобода має бути захищена в усіх її виявах: і матеріальному, і духовному. Звичайно, дуже важливе почуття гідності. Це, на мою думку, основні цінності.

Яблуня в саду, п.о., 110х110, 2003.jpg

– Поговоримо про книжку. Це перша монографія Вашої творчості?

– Так, перша. Але це, по суті, не монографія, а продукт, який показує, що ти недаремно стільки прожив. Цей продукт створювала не тільки я, він уже потрібний, він піде далі. А для мене – це успіх.

– Кожен художник мріє донести щось до людей, навіть якщо він цього не визнає…

– І це, мабуть, правильно, бо було б дико, якби ти не мріяв щось донести. Адже картина – це також певний ракурс спілкування з людьми. Хочеться, щоб тебе обов’язково почули. Коли створюєш картину, спочатку тримаєш її у таємниці, але на підсвідомому рівні ховається бажання, щоб її прочитали і зрозуміли.

Бовани. Полотно, олія 90х80, 1999.jpg

– Що Ви прагнете донести у своїх роботах?

– Напевно, усі ті цінності, які для мене важливі, промовлятимуть через будь-яку мою роботу. Мені хотілося б, щоб люди були небайдужими одне до одного, щоб зрозуміли, що самому не вижити, щоб бережно ставилися до ближнього. Тварини виживають завдяки тому, що живуть у групах. Так само і людство. Усе пережите, усі твої емоції, радості, бо    лі, всі бажання і всі страждання – усе виплескується на картинах за допомогою образів. 

Корівка. Полотно, олія 110х110, 2001.jpg​

– У Вас бувають депресії?

– Я не знаю до кінця, що таке депресія, але спади в голові в мене колись були. 

– А з чим це пов’язано?

– Думаю, або з перевтомою, або з періодами молодості. Я так розумію, що це хвороби молодості. Бо молодість біжить шустро, але знань мало. У зрілому віці депресій нема.

– Ви постійно говорите про знання. Де Ви їх здобуваєте?

– Кажучи про знання, я маю на увазі досвід. Водночас ти слухаєш інформацію і не береш усе на віру, а схоплюєш лише те, що тобі потрібно.

 

Фото представлені мистецьким об'єднанням ЧервонеЧорне https://www.facebook.com/ЧервонеЧорне-мистецьке-обєднання-436644823345629/

Інтерв’ю з нагоди видання книги «Любов Міненко» (ініціатор створення книги – мистецьке об’єднання ЧервонеЧорне, автор книги – мистецтвознавець Поліна Ліміна, видавець – Huss). 

Бесіду вела Катерина Рай 

 

комментарии
Календарь
24/12

24 грудня відбудеться масштабне відкриття персонального проекту Андрія Шмиріна під назвою  «14 восьмитисячників», яку вперше в Києві представляють Lera Litvinova Gallery разом із креативним ...

ФОРМА ОБРАТНОЙ СВЯЗИ
Проверочный код *
Восстановить пароль
Для восстановления пароля введите адрес электронной почты, указанный Вами при регистрации. Вам будет отправлено письмо с дальнейшими рекомендациями.
Если у Вас возникли вопросы, свяжитесь с нами по телефону: 044-331-51-21
Авторизация
Регистрация
* Обязательно для регистрации на ресурсе
** Обязательно для выставления лотов
Пароль должен иметь длину не менее шести знаков; содержать комбинацию как минимум из трех указанных ниже знаков: прописные буквы, строчные буквы, цифры, знаки препинания; не должен содержать имени пользователя или экранного имени.
Проверочный код
правила ресурса *
условия аукциона **