Наверх
Меню
Меню
Статья
11/10
ВОЛОДИМИР ЛОБОДА. "СПАС В СТЕПУ". Вперше в Дніпропетровському художньому музеї покажуть одного із "зачинателів" андеґраундного мистецького руху в Дніпрі
337 1742.jpg
337 1742.jpg
0168.JPG
0168.JPG
_DSC4406.jpg
_DSC4406.jpg
_DSC4466.jpg
_DSC4466.jpg
337 021_1.jpg
337 021_1.jpg
337 020_1.jpg
337 020_1.jpg
337 1832.jpg
337 1832.jpg
337 1742.jpg
0168.JPG
_DSC4406.jpg
_DSC4466.jpg
337 021_1.jpg
337 020_1.jpg
337 1832.jpg

ВОЛОДИМИР ЛОБОДА. "СПАС В СТЕПУ". Вперше в Дніпропетровському художньому музеї покажуть одного із "зачинателів" андеґраундного мистецького руху в Дніпрі

ЗАМІСТЬ «САМОПОРТРЕТА». Художник і поет. Живописець і графік. Скульптор і фотограф. Творець і збирач. Взірець і «підпільник». Син і батько: син українського художника Віктора Лободи, батько, голова творчої династії.

Нині наш Володимир Лобода — безкомпромісний художник, окремішня монолітна, але багатогранна постать вітчизняного образотворчого мистецтва. Та чи завжди він поміж нас називався «нашим»? Чому, поділяючи і множачи батькову любов до рідної землі, народної душі, ставлячи на чільне місце національне, народне, чисте, правічне, присягаючи перед цим «наївом», у творах своїх він не був таким лагідним, як Віктор Лобода? Від якого гарту образність і форма виникли саме такими?..

Ідилічні, наївні, «неактуальні» українські пейзажі художника-самоука Віктора Лободи вражають своєю м’якістю, аполітичністю любові до пейзажу і сюжету української минувшини. Здається, найгрубіше, що можна вгледіти  в його роботах, — борозни від щетини пензля… Самобутні, «гучні» твори Володимира Лободи теж вражають. Вражають миттєво. І якісно по-іншому… Так, що й не одразу ймеш віру тому, що все це безмежжя породжене великою творчою рвучкою силою, «замкненою» в оцьому невеличкому чоловікові, симпатичному вусаневі з добрими, глибоко виразними, навіть «колючими», очима.

Сам же Володимир Лобода означив свій звичний стан як «пекельну боротьбу» і каторжну працю: «Мені потрібна стіна, щоб її гризти…»

З самого дитинства, ще як малим у повоєнний час жив у бабусі на Полтавщині і почав «бачити» природу, почав розрізняти кольори, Володимир мріяв «зустріти художника, щоб збагнути його і самому ним стати». Так і здійснилося. Спочатку був вчитель, потім — художня школа, далі — спеціальність  архітектора у технікумі. Наступний щабель, підмурком якому стала готовність до «дорослого» мистецтва, — фах живописця в Художньому інституті незнаного ще столичного Києва. Та вже закінчивши один курс, Володимир Лобода пізнає перше вагоме відчуття розчарування: очікування вперлися у надто романтичні панівні ілюзії, прийшло усвідомлення гострої необхідності творчої незалежності, яку молодий митець вбачав у самоосвіті.

Відтак — повернення до рідного міста. Навчання у Будівельно-інженерному інституті за спеціальністю «архітектор» стало лише продовженням «здобуття» вищої освіти. Становлення Володимира Лободи як художника бере інший «незалежний» курс. Він ігнорує будь-яке «членство», а Спілку називає «розподільником ілюзій та ефемерних благ для вибраних, а не спілкою рівних за професією». Наприкінці 1980-х рр. разом із земляками-однодумцями ініціює створення неформального мистецького товариства «Степ». Подія важлива і «неминуча» на той час для Володимира Лободи. Адже тодішній Дніпро художник називав не інакше як «кришталева зона», болісно констатуючи відсутність культурного життя, замкненість і зашкарублість, які, одначе, й здатні виробляти «фермент вижиття». Це, можливо, і була на той час найвища і найміцніша його «стіна», яку треба було прогризти…

Рідний ґрунт не пускав Володимира, котрий точно знав, що «під його землею є таки мистецтво, воно жевріє, ледь дихає,.. але неодмінно дасть живу воду». Чи не тому, навіть «помінявши» Дніпро на Львів, Володимир Лобода (разом із дружиною та донькою) не припиняє щораз частіше «повертатися» до рідного краю й не полишає його у творчості… І вже на початку 1990-х рр. в селі Турове на хуторі започатковує літні майстерні й омріяний «музей народної культури». Мандруючи Подніпров'ям, шукає натхнення, шукає себе, шукає оте «мистецтво», «читаючи щоденник степу». Безкрая природа степу і стає певним творчим тавром Володимира, який самовизначає амплітуду художніх шукань «у безмежжі між реалізмом та крайньою абстракцією, і навпаки».

Згодом, пізнавши визнання далеко від рідного «степу», в лаконічних і точних, як постріл, рядках своїх нарисів Володимир Лобода не раз відчеканить щось подібне: «Степ. Хутір в степу. І я на цьому шляху…». І, здається, він так ніколи й не зійде з нього, не зрадить себе, не рушить з питомого ґрунту…

 

МОСКОВСЬКИЙ МИТЕЦЬ ЗІ ЛЬВОВА? Трохи визирнувши за межі наших дніпровських ще, на жаль, багато в чім «кришталевих ґрат», оцінивши актуальну ситуацію в світі вітчизняного образотворчого мистецтва, доводиться визнати, що й нині ім’я Володимира Лободи не є досить широко відомим та заслужено визнаним навіть у професійних колах. Але й зарахувати його до когорти митців суто регіонального значення також можливо не вповні. Позаяк і в рідному Дніпрі постать Володимира Лободи хвилює серця і уми вузького кола місцевої інтелігенції та довколомистецьких спільнот. Для багатьох з нас Володимир Лобода частіше «звучить» як «львівський художник» або «московський улюбленець». То чий же Лобода?

Перша у творчій біографії художника персональна виставка відбулася у Львові 1990 року, лишень за дев'ять літ після переїзду до «культурної столиці». Розлогу експозицію наповнювали твори графіки та живопису, виконані наприкінці 1980-х рр. переважно у дніпровській майстерні товариства «Степ». Це і стало відправною точкою на шляху визнання Володимира Лободи на теренах батьківщини та за її межами.

Самобутність творчого підходу й інтелектуальна зрілість художника дозволили Володимиру посісти своє місце поміж «львів'ян», ні з ким не конкуруючи та не мімікруючи жодним чином. Відтак митцеві відкрився шлях і до сусідньої Польщі. 1994 року Володимир Лобода вибирається на пленер до с. Голя, підсумовуючи це виставкою в «Музеї-скансені народної культури Холмщини». Того ж року польський Люблін приймав митця з проектом «В пустелі небо чорне…». 1996 року вже в галереї «Оранжерея» міста Радзинь-Підляський відбулася ще одна виставка українського художника.

Наступним поступом у справі творчої «експансії» Володимира Лободи стала його виставка вже у сусіда східного — в Росії. 2001 року в Московському центрі мистецтв світ побачила експозиція із знаковою назвою «Гілея». Серія з біля півтора десятка живописних робіт — народжених в українському степу, об'єднаних рідним художникові топонімом (Лелія (народна назва) — степова гора у приорільському селі Турове (Дніпропетровщина), на хуторі неподалік якої і гніздиться «резиденція Лободи»; називати місцину  скіфською Гілеєю було умисною ініціативою пана Володимира) — вагома заявка про себе. Московська публіка з неприхованою симпатією зустріла Володимира Лободу. І вже наступного 2002 року в м. Сергієв Посад відбулася нова виставка творів митця — плід Володимирової пленерної подорожі Алтаєм 1992 – 1993 рр.. Після вернісажу коло симпатиків українського художника стає значно ширшим. Колекції державних російських музеїв та приватні зібрання охоче поповнюються його творами. Друкуються ґрунтовні альбоми. Лободу приймають «як свого».

З плином більш як десятиліття виставкова активність Володимира Лободи поновлюється на батьківщині. Вже, здебільшого, стараннями родини та прихильників творчості, персональні виставки дещо об'ємнішого, ретроспективного вже, змісту організовуються неодноразово у Львові (2016, 2017 рр.) та Києві (2016, 2017 рр.). Експозиції рясніють олійним та темперним живописом, аркушами друкованої графіки та акварелей, скульптурою, декупажними композиціями, що дає вже хоч якусь можливість якомога повніше у різноманітті показати художню міць автора. Крок за кроком наша спільнота наближається до відповіді на питання щодо локальної приналежності Володимира Лободи.

То як же назвати дніпровського митця зі Львова, визнаного у Москві? Митця, що у свій непростий творчий спосіб «продовжив» батькову любов до рідної землі, спробував стати провідником народного духу, відкрив його силу, став «спікером степу», інтелектуально і формально викристалізував власний експресивний і потужний стиль, «розкрив» талант дружини, виховав доньку-художницю, став одним з натхненників у колі наших митців-«степовиків» (Володимир Бублик, Сергій Алієв-Ковика, Олександр Нем'ятий).

Справедливо було б нарешті визнати Володимира Лободу одним з провідних дніпровських художників «старшого» нині покоління, приватизувавши його ім'я. Однак, очевидне лишається на поверхні: Володимир Лобода — самобутній український художник, що кинув всі свої зусилля на вівтар сучасного вітчизняного мистецтва, наснажуючись саме від рідного ґрунту. Аби утвердити цю істину, ще не раз доведеться сутичкуватися із «зручними» і загально-загальноприйнятими стереотипами.

 

СПАС В СТЕПУ. Володимир Лобода — один з тих, хто наголошує, що культурні «речі» мають лишатися на рідній землі, на місці побутування. Адже, вийняті з питомого ґрунту, перенесені, до прикладу, в далекі музеї, вони вже не несуть саме тієї культурної цінності, народної сили, що мають. Чи не тому його й самого завжди тягнула творча сила до рідного степу?.. Чи не тому, «осівши» в Туровому, сконцентрувавши там всі процеси «мистецького цеху» сім'ї, плекав і втілював в життя мрію про «музей народного мистецтва» там же?..

Виставка із сакральною для автора назвою «Турове. Спас в степу», організована саме у рідному місті, є надзвичайно важливою і для Володимира Лободи, і для Дніпра сьогоднішнього. Це своєрідне повернення. Возз'єднання «місця і сили».

Переважну більшість робіт нинішньої експозиції, як і найпотужніший масив творчих звершень митця останніх кількох десятиліть, створено саме в резиденції в Туровому. Надважливо є (як для самого митця, так і для авторів експозиції) «об'ємно» представити землякам Лободу творами, народженими саме на Дніпропетровщині. Адже це і колір, і лінія, і геометрія степу в живописі, це і тутешні дерево та камінь, перетворені на скульптуру…

 

«Спас в степу»… Це про що? Чи про кого?

Взагалі мотив сакральних образів міцно засів у творчості Володимира Лободи. Біблійні сюжети і персонажі переплітаються у художніх формах в один цілісний образ із чимось первісним, тотемним, етнічним, а також — з особистим. Неодноразово художник в таких собі образах «іконного» типу сугестійно подає Себе. Ряд «самопортретів», як називає їх сам автор, виконаних цілковито в ідіостилі Володимира Лободи, мають дещо іконографічну композицію. Такі собі «автообрази». Геть нефотографічні, художньо узагальнені. Однак упізнавані, хоч і не завжди вловимі. Спас рукотворний…

Тож, Спас в степу — це і власне він, Володимир Лобода, це і народний еґреґор, це і кам'яна фігура-скульптура, це і Козак Мамай, це і давнє українське бойове мистецтво, продовжене бунтівним художником вже у вимірі мистецтва образотворчого…

Загалом, коло тем та сюжетів у Володимира Лободи сформувалося давно, і розробляє їх митець серійно або камерно, варіативно і докладно або монументально узагальнено. Художника цікавить Природа. Природа рідного краю, ландшафт. Природа людини. Природа людських стосунків.

Послуговуючись одним художнім словником, Володимир Лобода виписує і мотиви біблійні, і мотиви філософськи вічно актуальні, і мотиви побутові. Апелюючи не до самих явищ, а до їхньої природи, митцеві вдається однаково інтелектуально вигартовувати сюжети інтимні, еротичні, поруч із архетипічними, автентичними праобразами.

Наочно репрезентовано злиття теми побутової, соціальної, особистої (не без алюзії на відомі образи-символи, образи-знаки) зокрема у серії акварелей 1990-х рр. та графіці 1970 – 1980-х рр. Чимало уваги Володимир Лобода приділяє Людині. І Жінці.

Опріч стоять портретні композиції, героями яких постають як історичні фігури, на думку автора, значимі, а також герої «з життя» — типізовані, десь гіперболізовані характери, десь узагальнені, але неодмінно колоритні, сповнені експресії. Образи-картини. Тут і автопортрети, тут і далекі від народних надто рафінованих образів «мамаї». Такі собі антропоморфні втілення життя, часу, народу, нації, духу, а подекуди — вічності. До прикладу, серія скульптур з каменю. Велике врахування природи (природної форми) робить кожну з них неповторною, хоч загалом обличчя не читається вже тут як таке. Це, радше, обличчя-фігура. Міцна, замкнена, проста форма надає образу внутрішньої напруги, здатної ментально відсилати реципієнта десь аж до давніх часів, до половецьких і скіфських баб…

Що ж до Жінки у творах Володимира Лободи, то Вона в об'ємах своїх ввижається часто навіть там, де митець говорить про ландшафт, про позаґендерні поняття. Значну увагу художник приділяє головній своїй Жінці — дружині. Це і портрети, виконані в різних техніках та матеріалах, це і картинні композиції. Це й «історії» про їхні стосунки — парні зображення. Часом докладно, часом, як вміє Лобода, метко, напівнатяками, але безкомпромісно влучно. Часом, відверто, «по-дорослому», та не по-сороміцьки. Надто вже художньо все рафіновано, аби розгледіти непристойність.

Поруч із тим Жінка нерідко постає у творчості художника в одному з найшановніших і найцитованіших світовим візуальним мистецтвом образі — образі Мадонни, Мадонни з немовлям.

Та й загалом, принципово часто мистецтво Володимира Лободи стає трибуною саме для проголошення серйозних тем. Іноді воно граничить з «мистецтвом спокути», де з експресіоністичною напругою образів та композиції «розкладає» художник теми важкі, глобальні, позачасові (серія «Людська комедія», філософські варіації на тему «За столом», картини на біблійні сюжети).

На чільному місці серед об'єктів митцевого обожнювання і художнього замилування є і рідний ландшафт, пейзаж, як один з факторів формування творчої самосвідомості кожного художника. До рівня художнього образу вивищує Володимир Лобода, наприклад, звичайне дерево. Пише диптихи. Картинно, а не етюдно, бачить природу, здавалося б, буденну. В дереві ж як матеріалі виконує об'єми анімалістичного характеру. Наприклад, не точно натурально відтворює тих же пташок. Іноді це якісь навіть химерні створіння, але за народною традицією, мабуть, чомусь зрозумілі нам.

Картинне, масштабне художнє бачення природи, природи речей, природи матеріалу в результаті дає цілі серії, композиції, «кола», «гурти» робіт, інсталяції. Яскравим тому прикладом на нинішній виставці може слугувати інсталяція «Птахи», відтворена відповідно до задуму автора, так, як «жила» в його майстерні, в тому дусі, як писав в есе сам автор: «…А навколо птахи як ті ляхи перед злетом, згуртувались не валетом, у напрузі, зібралися на лузі, у великому незмінному…»

 

ЖИВОПИС ЧИ МАСКА? Ім'я Володимира Лободи, зрештою як і його творчість, може бути невідомою, але, означившись, не лишає байдужих. Окрім прихильників, однодумців, учнів, він по життю мав завжди ще й «опозицію» (або ж сам був в опозиції). Нерідко можна було почути, що Володимир Лобода наділений важким характером, складний на контакт, а у творчості своїй теж тікає далеко від сучасників. Та чи втеча ця була лише від чогось? Чи це був шлях до чогось іншого? Чи це такий образ бунтівника-правдоруба? Чи це єство митця, що рухається в розріз вподобанням часу? Це творчість як іманентна потреба? Чи маска?

 

А й дійсно, маска…  

Живопис Володимира Лободи упізнаваний і неординарний. Ідіостиль напрацьований. Ретроспективний розріз творчості дає змогу чітко побачити тектонічні зрушення в комплексі художнього бачення митця, запорукою яким слугувала титанічна праця, самоосвіта, інтелектуальний та чуттєвий досвід. Від ранніх творів Володимира 1960-х рр., натхненних недалекими в часі взірцями світового і європейського мистецтва, до вже саме «Лободівських хрестоматійних» композиційних, кольорових, ритмічних схем, за якими нині й укладається його творче обличчя.

Синтез традицій, досвіду й новаторства «європейців» з питомо національним, народним культуротворчим осердям, а також індивідуальним художнім світовідтворенням і «прописав» код Лободи.

Відхід від реалістичного, прихильність до абстрактного. Форма. Ще фігуратив, але вже не пасивне наслідування форми. Прямота і відвертість у розкритті теми, але відхід від копійності форми. Експресія. «Незручна» поетика образів. Експресивність зображення дорівнює внутрішній напрузі наповненого смислом образу. Ритм. Силабо-тоніка як образоформуючий принцип, а не «поверхнева рима» як виражальний засіб. Колір. Ритмічні кольорові акценти, чисті, дзвінкі, промовисті. Лінія. «Нахабна» характеротворча лінія. …Все це робить з Володимира Лободи не просто штукаря, а митця-воїна, «солдата кольору», як він себе називав.

І тут вже, дійсно, можна говорити, що митець своєрідно вдається до «мистецтва маски». Перш за все, це видається на рівні плану вираження форми. Він не наслідує природний вигляд денотата, а художньо переосмисливши форму, вдягає його в маску, десь спростивши, десь гіпертрофувавши якісь ознаки. І таким чином ніби «захищає» внутрішнє наповнення образу. На рівні плану вираження змісту художні образи тільки міцнішають.

Використання такого прийому характеризує Володимира Лободу (відповідно до вірувань багатьох первісних культур) саме як людину, що не відділяє себе від природи, людину, що має потужний хист до міфотворчості. Завдяки «масці» художник пускає в свою творчість цілий «пантеон місцевих богів» (в найширшім значенні поняття), що так і прив’язує його до рідного ґрунту, проводить народний дух. Адже маска — це, водночас, і елемент соціального життя, і образне втілення релігійних повір'їв. А символічна роль маски вимагає граничної експресії. Як і характер митцевого живопису. Як і характер митця... Тож, це чи не найліпша форма для матеріалізації тематичного та ідейного послання Володимира Лободи.

 

Велич таланту Володимира Лободи об’єктивно зможе окреслити тільки час. Але значення його творчості і того художнього світу, який він закодував і «замаскував», варто почати оцінювати вже зараз. Адже в цім так багато нашого питомого, спільного, важливого, того, що єднає, а не вигонить в опозицію.

Ольга Щербина,

провідний науковий співробітник ДХМ

Куратор проекту: АНДРІЙ КІСЬ

локація: Дніпропетровський художній музей (М. Дніпро, вул. Шевченка, 21)

              

Термін дії: 12.10 - 04.11.2018

 

комментарии
Календарь
20/11

З 20 листопада по 9 грудня у центрі сучасного мистецтва "Білий Світ" проходитиме виставка "Чорним по білому" від художників Владислава Кришовського та Владислава Шерешевського. Двоє ...

24/11

24 листопада о 18:00 відбудеться відкриття виставки Сергія МОРГУНОВА під назвою "Я ЦЕ БАЧИВ" “Фантазія, позбавлена розуму, створює чудовиськ; поєднана з ним, вона – мати мистецтва ...

28/11

28 листопада 2018 р. у залі аукціонного дому ЗОЛОТОЕ СЕЧЕНИЕ /пройде ювілейний 40 аукціон, темою якого стане андеграундне та сучасне мистецтво – UNDERGROUND CONTEMPORARY. Передаукціонний ...

ФОРМА ОБРАТНОЙ СВЯЗИ
Проверочный код *
Восстановить пароль
Для восстановления пароля введите адрес электронной почты, указанный Вами при регистрации. Вам будет отправлено письмо с дальнейшими рекомендациями.
Если у Вас возникли вопросы, свяжитесь с нами по телефону: 044-331-51-21
Авторизация
Регистрация
* Обязательно для регистрации на ресурсе
** Обязательно для выставления лотов
Пароль должен иметь длину не менее шести знаков; содержать комбинацию как минимум из трех указанных ниже знаков: прописные буквы, строчные буквы, цифры, знаки препинания; не должен содержать имени пользователя или экранного имени.
Проверочный код
правила ресурса *
условия аукциона **