Наверх
Меню
Меню
Статья
16/01
Олег Сидор-Гібелинда. Шенборнські парасольки, або ж Воловець, любов моя.
DSC_0057.jpg
DSC_0057.jpg

Олег Сидор-Гібелинда. Шенборнські парасольки, або ж Воловець, любов моя.

Олег Сидор-Гібелинда

Шенборнські парасольки, або ж Воловець, любов моя

18 років тому Ольга Кравченко придбала у Воловці дім під черепичним дахом… і з того часу унадилася на Закарпаття. Як мінімум, двічі на рік. І щоразу приїздила зі жмутком творів. “Донька на лижах катається, а я собі пишу”. Попри нестерпну легкість, майже французьку елегантність письма, було їх спершу не так вже й багато, але за 18 років назбиралося на цілу виставку: 75 полотен і пастелей, від яких часом, як казав класик, “диханіє спирає” – і голова солодко каламутиться, як на лоні мрій.

Зимовий Волівчик. 2013. п/о. 70х70

Цей край здавна звуть “Срібною землею”. Повторюваність слогану часом спрацьовує проти його достеменності, яку він узагальнює; тож потрібен митець, аби повернути первородне відчуття краси знайомим, хоча б за листівками, краєвидам. У нашому випадку – це справедливо вдвічі, бо про деякі куточки Карпат треба нагадувати окремо: за сумною статистикою, біля 75 % українців не виїздять за межі свого регіону, навіть у межах власної держави. Звісно, сила картин Ольги Кравченко не лише у цьому. Скажемо так, передусім в іншому – але краєзнавча пізнавальність виступає тут своєрідною “додатковою вартістю”, яка лише підсилює причарування її малярства.

Засніжило. 2016. Картон, олія. 35х20​

Позірна наївність її стилістики – яка коштує їй днів, часом тижнів кропіткої праці, а зовсім не є вислідом імпресійної спонтанності – підсилюється ностальгійним відчуттям скороминущості усього, що живе в підмісячному світі. Яке вона щораз відчуває навіть у Воловці під час кожного-наступного візиту: знайома вулиця, а вже понабудовували маркетів, готеликів, пунктів обміну валюти… трамплінів!

Волівчик. 2018. п/о 60х80

Як їй вдається проминати поглядом, відтак і пензлем, усі ці неминучі потворності нового часу, бо” йо” зна. Це вже її індивідуальний творчий секрет. Гадаю, що й на Монмартрі за доби Утрілло не все було гаразд – кажуть, вирували там кримінальні вихори (почитайте Мак-Орлана), та хіба з його полотен про це здогадаєшся? Тільки Утрілло писав один Париж – а Ольга Кравченко, з яким у неї чимало спільних рис, пише і Париж, і Київ, так схожий на Париж, і сецесійний замок графа Шенборна, що так скидається на шато Іль-де-Франсу, і де за дощів (здогадно!) парасольки набувають елегійного шербурського відтінку…

Церква Святого духа. XVIIІ століття. С. Гукливий. 2006. п/о 70х70

І Ужгород, і Мукачево, і село Тишів, славне обійстям ченців, і село Гукливе, з чарівною деревляною церківкою. І навіть водоскид Шипіт, з лунким шепотом вод, тік яких так важко “дається” пензлю – і тонким, як дівочий стан, містком над прірвою: його сплетення знічев”я, але так влучно прошкрябано в колірній масі; аналогічно “чинить” художниця із дротяним парканом власного помешкання.

Водоспад Шипіт. 2013. п/о 70х70

Тож – Воловець “плюс околиці”, та передусім-таки Воловець – як осердя локальної геоцентричної системи. Закарпатське Макондо, в якому живуть неквапливо, розважливо і життям втішаються на повну губу. Святкують, наприклад, свято коломийок. Або ж латають дах – і не осоружним, плебейським шифером, а шляхетною червонобокою черепицею. Гомонять, розсівшись ослонами, у сквері, осяяному розквітлою сакурою – і милуються квітами у вуличних квітникарок. Вигулюють свою половину засніженою вулицею міста – а на верхівці голого дерева принишкла самотня шпаківня: Оля влучно підмічає усі ці детальки провінційного побуту, і не забуває переносити їх на полотно, тішачи нашу пристрасть до нараційного споглядання, її іронія тепла і спокійна, і її емоції просотують глядацьку свідомість.

До водопою.Воловець. 2010. п/о 60х60

Час мовби зупинився у цьму місці-містечку, дарма, що є ознаки саме календарних змін: мляво шпацерує ріденька юрба довкола різдвяної ялинки (і нуль уваги на рекламу місцевого трунку). І є натяк не просто на рух, а на цілеспрямоване пересування в просторі: на карпатську Ла Сьйота прибуває потяг, тільки на залізничному вокзалі великими літерами накреслено: ВОЛОВЕЦЬ, ну так, поруч з усіма іншими прикметами побуту, мисткиня полюбляє також і красу оголошених літер. (І знову на першому плані – крихта несподіваного: кинута напризволяще машинерія). Та й цвітіння квітів – на цей копил: вітер прибігає, аби зірвати їх пелюстки, погнавши далі…

Сакура з синьою машиною 2013. п/о 50х60​

Ніщо не забуто: ні колишня чеська школа зі зворушливими смарагдовими дверима, ні прем”єр-палац – з дивно-архітектурною паралеллю до київського фонду “Відродження” в Києві, поблизу якого колись містилася Олина робітня (а чого дивуватися: у різні часи обидва доми зводили мадьяри), і лікарський дім, і просто “зелений будинок напровесні”. (Зауважимо, що в пастельній техніці авторка почувається навіть вільніше, аніж у олійній, досягаючи при тім виразнішої, стрункішої композиції… але “щось” і втрачає). А ще місцева церква, і власна хата – яку авторка зве просто “Вишневий будинок”. Міст через потік, теж до уваги взято. А у “Воловецькому лісництві” вже знайомий нам, багряний дах зичливо перегукується із “вишневою” хвірткою і таким-от дорожнім знаком праворуч од лісництва.

Воловецьке лісництво. 2017. 60х80

В закарпатському/ воловецькому мікрокосмі Ольги Кравченко переважає культура, присмачена цивілізацією, а природа зазвичай – величне тло, до якого і їхати не треба за тридев”ять земель, за певних умов, вона сама сміливо рушає до міста, затоплюючи вулиці та бульвари, наче так і заведено з діда-прадіда. І навіть там, де пейзаж виступає у своїй титульній чистоті жанру, на його лаштунках гніздяться хатки і шпилі церківок.

Віадук в селі Гукливий. 2012. п/о 60х80

Та є конче одна тема, де природа виступає у своїй тотальності. Тема не нова для мистецтва, бо була міцно запатентована Моне, та, виявляється, блискуче відроджена, переосмислена, перевтілена під пензлем нашої співвітчизниці. Це тема копичок, яка навіть кількісно займає одну сьому серії (поступаючись хіба мостам та віадукам, яких, ну, просто не може стільки бути, але вони є і будуть) – які в карпатському краї так скидаються на молодих жінок при надії, а тут вигулькують за усіх сезонів та погодніх умов. У відлигу, взимку, в снігопад, у липні-місяці (яскраво-помаранчеві, як плоди Медітеррану), на тлі неба, в дуеті з молодою яблунею, на тлі грозових хмар.

Липень у Воловці. 2018. п/о 80х90

Нарешті, “останні копиці” та, як фінал-алле, “парад копиць”. І, повірте на слово, жодна з них не схожа на сусідку, та й на сусідку сусідки. Це світ абсолютної злагоди та спокою, можливий тільки на полотні – і на полотні саме Ольги Кравченко. Звісно, карпатська реальність теж дає підстави до будування такої “картини світу”, але без”магічного кристалу”, винайденого митцем, вона виглядала би дещо інакше, прозаїчніше. Звідси зрозумілим є сантимент до її малярства такого тонкого поцінувальника арту як Ігор Диченко: стомлений авангардовими ритмами, він віднаходив на її полотнах “тиху гавань”, якої йому, скажімо, так бракувало (при усіх плюсах останнього) у Малевича, митця вкрай трагічного.

Воловець. Вид з вікна. 2011. п/о 23х35

Не ілюзія Європи, а її вперта тінь, яка щодалі, то густішає, набирається плоті, ваги, потроху тяжіючи до свого першоджерела. І навіть не до цілком поважної, в багатьох сенсах гуманної Австро-Угорщини, яка полишила тут сліди свого панування – а до далекої жінки-міста на Сені (у французів – жіночого роду: “вона”, “elle”). Хочте, вірте, хочте – ні, але одна із версій “Воловецької вулиці” опинилася у аеропорту Борисполя… бо надто вже нагадував ті далекі краї. Тож для виставки довелося писати другу версію карпатської вулиці.

Воловецька вулиця. 2018. п/о 70х70

Але Ольга зве “другою батьківщиною” саме Воловець, а не Лютецію. І йому присвячує вона іскристу маестрію свого пензля, жар нестомленої душі та спостережливі, добрі очі. Тільки вони у змозі помітити – і скласти шану - дзвінко-синім дахам вечірнього міста на провінції… Квітковому м”ячеві біля напівповаленого телеграфного стовпу.

комментарии
Календарь
22/02

 Мистецька галерея Гері Боумена запрошує на відкриття виставки живопису Людмили Давиденко «В такому живописі присутній фундаментальний метод, що закладений, можливо, в самому явищі ...

22/02

Кураторка Tatiana Kochubinskaya проведе тур залами виставки номінантів премії Future Generation Art Prize 2019, розкаже про представлених художників та їх роботи, а також про історію, яка стоїть за створенням ...

27/02

Ограниченный тираж: в Киеве выставят на продажу редкие литографии Дега, Малевича, Шагала, Кандинского и Пикассо 27 февраля в аукционном доме “Золотое Сечение” (Киев, ул. Первомайского, 4) ...

ФОРМА ОБРАТНОЙ СВЯЗИ
Проверочный код *
Восстановить пароль
Для восстановления пароля введите адрес электронной почты, указанный Вами при регистрации. Вам будет отправлено письмо с дальнейшими рекомендациями.
Если у Вас возникли вопросы, свяжитесь с нами по телефону: 044-331-51-21
Авторизация
Регистрация
* Обязательно для регистрации на ресурсе
** Обязательно для выставления лотов
Пароль должен иметь длину не менее шести знаков; содержать комбинацию как минимум из трех указанных ниже знаков: прописные буквы, строчные буквы, цифры, знаки препинания; не должен содержать имени пользователя или экранного имени.
Проверочный код
правила ресурса *
условия аукциона **