Наверх
Меню
Меню
Интервью
17/09
Митці Микола та Марина Соколови. Інтервюер: Дана Пінчевська
0x0.jpeg
0x0.jpeg

Митці Микола та Марина Соколови. Інтервюер: Дана Пінчевська

Митці Микола та Марина Соколови. 

Інтервюер: Дана Пінчевська

 

Д. П.: Вітаю вас з майстерні відомих київських митців, — художника Миколи Соколова та його дружини, Марини. 

М. С.: Я більше сорока років живу і працюю в Києві, але я не вихованець київської школи!

Д. П.: Скажіть, пане Миколо, до якої школи Ви себе в такому випадку відносите? За принципом навчальних закладів, де Ви отримували художню освіту, та міста, в якому Ви тривалий час мешкали? 

М. С.: Я думаю, що це дуже умовне, коли говорять про “школу” щодо митців. 

Д. П.: Це елемент мистецтвознавчої систематизації. 

М. С.: Ну, в такому випадку я з дитинства навчався лише у викладачів, які закінчили Академію мистецтв у Санкт-Петербурзі. Всі, — у мене навіть московського викладача жодного не було. Ну, можливо, один викладач також у Москві навчався, — а всі інші ні, лише у Петербурзі. Звісно, це було не в Україні: я народився у Ярославлі, в чудовому місті на Волзі, до речі, Ярославль за легендою заснував Ярослав Мудрий. Тоді, у 1010 році, він правив у Ростові Великому, де пробув 23 роки, потім у Новгороді, а вже потім зайняв київський княжий престол. Тож я спершу навчався, як всі, у художній школі; потім — в Ярославлі — закінчив художнє училище; і тут я також навчався у викладачів, що закінчили петербурзьку АМ. Наприклад, завжди з вдячністю згадаю А. А. Тамбасова, мого педагога з живопису, Ю. М. Дружинину, яка навчала нас акварелі. І вони були учнями О. Осьмеркіна, Р. Фалька, К. Петрова-Водкіна. Через чотири роки після закінчення п'ятирічного навчання у художньому училищі в Ярославлі, я поступив в Петербурзі на факультет монументального живопису знаменитої “Мухі” (до 1994 року — Ленінградського вищого художньо-промислового училища ім. В. І. Мухіної). Нині це Санкт-Петербурзька художньо-промислова академія ім. О. Л. Штігліца, названа на честь людини, що заснувала цю академію. Абсолютно розкішна будівля!

 

Марина Соколова: Давай я розповім. Банкір та відомий меценат барон Штігліц у ХІХ ст. збирав колекції декоративно-ужиткового мистецтва по всьому світу. Він побудував навпроти Літнього Саду дві будівлі: одну — музейну, для своєї колекції, що вважалась третьою за високою якістю в усій Російській імперії; а інше — для Училища технічного малювання. Ці будівлі поєднувались між собою. Там навчали червонодеревників, альфрейників... 

М. С.: Скульпторів... 

Марина Соколова: майстрів ДУМ. Студенти навчались на музейних взірцях — тому що там були середньовічні меблі, текстиль, посуд, срібло, пічні кахлі тощо. Під час війни цю колекцію забрали до Ермітажу — щоб краще сховати і зберегти; частина її там і залишилась. Коли ми навчались, у нас в цьому музеї відбувались заняття: там з'явились лекційні класи, бо музей вже на займав усе приміщення. Сама атмосфера там була дивовижною, навчальний простір — був самим суцільним мистецьким твором. Подивіться інтер'єри в інтернеті... Після війни будівлю відновили, адже це був уже ВНЗ. Зараз повернули ім'я засновника, а музей став філією Ермітажу. 

М. С.: Там неймовірний скляний дах — довжиною ледь не 80 м, і величезний зал, і колони, і парапети — все зроблено з напрочуд якісний матеріалів. Словом, Петербург мене виховав, і це нікуди не дінеш. І навіть більше: ми проходили практику повсюдно, їздили і в Таллінн, і в Ростов Великий, у Ферапонтів монастир копіювати фрески Діонісія.— щорічно на два місяці їхали на пленери (звісно, за державні кошти). Я навіть ніколи в піонерському таборі не був — або в селі, або на пленері відпочивав. 

 

Д. П.: Пленери — це чудово. А звідки взявся Київ? 

М. С.: Пленери — це основа основ... А Київ, — ну як потрапляють в Київ? По знайомству! Дружина моя виявилась з Києва, і привезла мене сюди. 

Марина: Країна ж була одна — СРСР. 

М. С. Ось я тут і залишився в 1976 році. Скоро 45 років. 

Д. П.: Пане Миколо, я бачу на Вас брошку в формі перцю. Болгарська та румунська традиції, якщо я нічого не плутаю, вважають гострий перець одним із символів, що відганяє від дому нечисту силу і усіляких брудних духів. Деякі східні народи чинять так само. Ви більше 10 років зображаєте композиції, в котрих події, які Вас цікавлять, і іноді навіть люди, алегорично зображені у вигляді кольорових, пластично напрочуд гарно виліплених перців. Скажіть, що Вас наштовхнуло на цей хід? 

М. С.: Випадок. Здається, у 2004 чи у 2005-му йшов я Майданом Незалежності до зупинки 18-го тролейбуса. Там були тоді такі компактні столики, де продавались усілякі прапорці, листівки, сувеніри, — просто поруч з Поштамтом. І от я йшов, як завжди, до майстерні, і раптом бачу праворуч якогось дивного чоловіка. На зеленій траві — там тоді був газон, тепер нічого цього уже немає, всюди асфальт — лежали агітаційні плакати з фотографіями наших різноманітних тодішніх вождів — хто тоді був? Ющенко, Тимошенко тощо. Це було після виборів; величезні, розкішні, глянцеві, такі дорогі плакати! І ось на цих плакатах — просто на кожному плакаті — лежать такі купки перцю. Такого оригінального перцю, не нашого, як мені здалося — дуже великого. Потім підношу погляд — дивлюсь, стоїть такий кремезний, повний чоловік, узбек чи казах, в білій сорочці, з маленькими вусами. Я його спершу не побачив — бачив лише агітки з перцями по всьому газону, їх там було штук 10, де кілограм, де два, такий сюр... І мені закортіло вдивитись в саму ситуацію. Я спершу думав, що він плакати продає; потім побачив ті перці — такі оригінальні, я почав їх роздивлятись, взяв один, другий... А той чолов'яга каже: “Що, художник?”. Я сказав: так, і ми розговорились. Він взяв перці, які я вибрав, продав мені якось дуже дешево — і загорнув їх в ті плакати. Ми ще й за мистецтво поговорили – виявилось, що цей продавець навчався в Бухарі в художньому училищі... І я так і пішов до майстерні, на Андріївський узвіз. Було чудове літо; я розгорнув у своєму дворі це все, роздивився, взяв двометрове полотно і почав малювати. Малював день, залишив їх на ніч, наступного дня також малював — аж поки не пішов дощ. До майстерні завітали гості, і ми гуртом ці перці з'їли. А та незакінчена робота лишилась; там не так багато треба було закінчити, я її відставив. Через роки я її раптом побачив і закінчив. Але ця сюрреалістична ситуація, що була на тому Майдані, а потім у 2013-у, якимось дивним чином для мене переплелись в ідею відчуття і розуміння того, що відбувається. І тоді продовжив тему в новій якості, іншому розумінні - почав знов малювати перці — вони лежать, лізуть одне на одного, гріються на сонечку, борються між собою... Мене цей хід зацікавив, хоча я ніколи не розумів його до кінця. І ось ця тема протягом тривалого часу — мінімум 12 років — присутня в моїй творчості. Ці перці і добрі, і злі, і веселі, і вродливі, і лагідні, і злісні.

Д. П.: Я якось побачила репродукцію роботи Хаїма Сутіна з червоною землею. Очевидно, він написав її тоді, коли ситуація і його житті, і в світі загалом та Парижі зокрема була непростою. На одному з ваших нових диптихів я побачила криваве небо. Це Ваша алегорична реакція на події, що відбуваються на сході України? 

М. С.: Я ніколи не думав про криваве небо. Я простіша людина і такими категоріями не мислю. У мене всі роботи ліричні, і жодного стосунку до буквальних подій вони не мають — в сенсі я не пишу ілюстрацій до подій, у мене їх немає і бути не може. Мені потрібні настрій та образ ситуації, внутрішня подія в картині. Головне — це ідея, яку я розробляю; ставлю собі над-мету і працюю. Далі вже — праця глядача: як сприйняти мій меседж, імпульс, мою працю так, як він може і хоче. Звичайно, кожен художник хоче, щоб його розуміли. Як сказав поет: 

«Я хочу быть понят родной страной, а не буду понят — что ж?!

По родной стране пройду стороной, как проходит косой дождь».

Д. П.: Ви дивитесь телевізію? Активно поводитесь в соціальних мережах? 

М. С.: Та — так, одна-дві програми мені цікаві, і футбол я люблю. Ось і все. А от соцмережі — ні, упаси Боже! Ну, є в мене сторінка на ФБ. Але я ніде не дискутую …

Марина Соколова: “Ты в твиттере — я в свитере!» 

М. С.: Це вже мої вірші. (Посміхається). 

Д. П.: Питаю тому, що більшість сучасних митців дуже активно поводяться в соцмережах. 

М. С.: Це — їх справа та вибір. І ляпати язиком — це єдине, що у них є, що доповнює їх непереконливу творчість. Якщо людина розповідає, що вона малює, чи що вона хотіла там намалювати, — значить, вона не змогла достатньо переконливо висловитись у своїй роботі.

Марина Соколова: когось вистачає на все, хтось сублімує в соцмережах. Люди різні. Є і достойні серед користувачів соцмереж. 

Д. П.: А комусь шкода часу на порожні балачки... Пане Миколо, я бачу Ваші формальні, складні, емоційно насичені і напрочуд гарні колористично монументальні роботи — це полотна та картони розміром до 2,5 х 1,5 м. А поруч з ними — тоненькі, легкі, ліричні, вишукані акварелі. Яка з цих технік Вам ближча? Я розумію, що це питання на зразок “кого ти більше любиш, маму чи тата”, — і все-таки? 

М. С.: Моя старша дитина на це питання відповідала так: “Батьків люблю!” Дратувалась дурним питанням. Справа в тому, що справжній художник повинен володіти усіма техніками. А «узкий специалист подобен флюсу” — це Кузьма Прутков сказав, не я, на жаль... Я навіть у храмах копіїстом був, ще з художньої школи. Ми малювали аквареллю і гуашшю, штудіювали академічні малюнки, малювали олівцем і пером тощо. Акварель викладав такий дуже відомий художник, геніальний такий дядько Олександр Кічігін, — приємно згадати. Він з дружиною в 1920 р. разом з Реріхом через Далекий Схід емігрували від Совєтов до Китаю, в Харбін, там після громадянської війни була дуже велика російська колонія, наприклад, Олександр Вертинський теж там жив... Потім Реріх поїхав далі, а Кічігін з дружиною лише в 1950 р., повернулися до рідного Ярославлю. Вони привезли з Китаю море робіт. Виставки їх акварелей — це були наслідки китайської школи акварельного живопису, там ніхто не малював ні гуашшю, ні олійними фарбами, тільки туш, акварель. Малюнки були феноменальні. Мене це зачепило, і я все життя віддаю перевагу фарбам на водній основі — це не тільки акварель, але і темпера, гуаш, акрил. З давнини храми насамперед саме водяними фарбами розписують. 

Д. П.: Пане Миколо, Ви так докладно все пояснюєте, мовби звикли викладати основи основ учням — наприклад, людям, далеким від мистецтва. 

М. С.: Так, у мене є учні. Адже вчитель — це той, хто вчить вчитись. Ось так і я: вчу навчатись.

Д. П.: Це гарно. А ви з Мариною могли б докладніше розповісти про осінню виставку у музеї ім. Т. Шевченка? Там будуть представлені роботи за останні 5 років? 

Марина Соколова: Він сам все вигадує — концепції, експозицію виставки, бо добре відчуває простір. Він же за освітою монументаліст, а це значить насамперед вміння працювати з простором. Цьому навчали обов'язково. 

М. С.: Жодних монументалок там не буде, а буде серія робіт, зроблених на основі моїх асоціацій та вражень, розуміння та настрою останнього періоду. Для мене це уособлені в образах перців постаті, присутні в українському просторі. Ось цитата з концепції: 

“Художню міфологію виставки автор вибудовує навколо відомих, перевірених часом і життям образів, які живуть в українській свідомості, фольклорі, мистецтві - образів перців. Вони виступають як метафоричні істоти, чарівні персонажі, химерні і живі постаті. Гра, шарпанина, веселощі і смуток,  свято, події життя - все сплітається в клубок, кубло казкових сюрреалістичних форм. Все танцює і співає: одне за одного, проти один одного, один про одного в театрі абсурда, на ярмарку марнославства. Гуляй, панове, без кінця і краю! ” 

Д. П.: Пане Миколо, ви говорили — “художник не відповідає на питання, художник ставить питання”. Це стосується політичних подій, стосунків між людьми, всього, що відрізняє нашу епоху? Тобто художник зобов'язаний озвучити певні проблеми, важливі речі, — так? 

М. С.: Розумні люди вважають, що митець — це нерв часу. Так що він “запалює” ту чи іншу ідею, виявляє її, показує суспільству. А ось суспільство повинно побачити цю проблему — і вилікувати її! 

Д. П.: У Вас був цикл “Двері”, цикл “Місто і коти” — з такими чудовими вітальними дамами. Як Ви назвали свій новий проект? 

М. С.: “Кинь — грусть”, — весела назва, її кожен дешифрує собі сам. Рік тому відбувся “ескіз” цієї виставки в університеті ім. Драгоманова, в арт-просторі “Скло” на Тургенєвській. Шкода лише, що в цьому навчальному закладі цей арт-простір був замкнений майже весь час, цілий місяць — для всіх, що студентів, що всіх інших глядачів. Таке життя. 

Д. П.: І наостанок: скажіть, чи є якась риса в оточуючій дійсності, що звертає на себе Вашу увагу останнім часом, — дратує чи навпаки, подобається? Манери людей? Якісь інші зміни? Симптоми епохи, що здаються вам суттєвими?

Марина Соколова: Непрофесіоналізм. Це взагалі проблема нашого часу, у будь-якій сфері. 

М. С.: У моєму найближчому оточенні — лише професійні, і дуже хороші митці, квіт нації. Але обивателі, прості люди їх не знають — і знати не хочуть. Мистецтво спустилось до рівня домогосподарок. Кожна друга виставка представляє твори людей, що роблять свої роботи на колінці, на кухні, де завгодно — там, де професіоналізмом і не пахне. А рівень людей, які все це висвітлюють і захоплюються цим, стрімко нижчає. Але ми робимо свою справу за принципом «Делай что должно, и будь что будет». 

 

Д. П.: Пане Миколо, пані Марино, дякую Вам за розмову. На все добре!

 

М. С.: Навзаєм!

Фото Миколи Соколова

 

 

комментарии
Календарь
15/10

З 15 жовтня по 3 листопада в київському центрі сучасного мистецтва "Білий Світ" проходитиме виставка живопису Андрія Цоя "Fake People"   Андрій Цой – досить загадкове ...

17/10

Щербенко Арт Центр анонсує виставку 12 фіналістів конкурсу молодих українських художників МУХі 2019 Із 17 жовтня по 10 листопада в приміщенні Національного музею Тараса Шевченка відбудеться ...

19/10

  «Синхронізація» ПЕРСОНАЛЬНА ФОТОВИСТАВКА АННИ МОСКВИЧ Spivakovska ART: EGO gallery презентує персональну виставку фотографа Анни Москвич. На експозиції будуть представлені ...

ФОРМА ОБРАТНОЙ СВЯЗИ
Проверочный код *
Восстановить пароль
Для восстановления пароля введите адрес электронной почты, указанный Вами при регистрации. Вам будет отправлено письмо с дальнейшими рекомендациями.
Если у Вас возникли вопросы, свяжитесь с нами по телефону: 044-331-51-21
Авторизация
Регистрация
* Обязательно для регистрации на ресурсе
** Обязательно для выставления лотов
Пароль должен иметь длину не менее шести знаков; содержать комбинацию как минимум из трех указанных ниже знаков: прописные буквы, строчные буквы, цифры, знаки препинания; не должен содержать имени пользователя или экранного имени.
Проверочный код
правила ресурса *
условия аукциона **