Наверх
Меню
Меню
Новость
27/03
Уривок з книги П'єра Гіє де Монту "Арт-фірма: естетичне управління та метафізичний маркетинг"
fullsizeoutput_106f.jpeg
fullsizeoutput_106f.jpeg

Уривок з книги П'єра Гіє де Монту "Арт-фірма: естетичне управління та метафізичний маркетинг"

Арт-фірма: естетичне управління та метафізичний маркетинг

УРИВОК З КНИГИ

Фестивальний театр

На одній фотографії з моєї колекції зображено співаків, які вийшли на поклін на прем’єрі «Весілля Фігаро» на площі Гатьєра — невеличкого селища у Франції. Я пам’ятаю той теплий вечір у липні 1991 року, коли ми нарешті пожали плоди чотирьохрічної тяжкої праці. Після тієї прем’єри ми дали ще п’ять вистав, які на усталеному оперному ринкові коштували б принаймні вдесятеро більше за наш бюджет. В оркестровій ямі був професійний оркестр із Ніццької опери, а на сцені — трупа з міжнародним складом, яка разом із режисером із Брюсселя, диригентом із Парижа та керівником постановки зі Швеції місяць працювала днями й ночами, аби здійснити цей дивовижний подвиг мистецького управління, сповненого естетичної енергії.

Утім, я забігаю наперед. У 1987 році я натрапив у Ніцці на двох своїх старих друзів, Єву та Едді. Ця зустріч пробудила в нас спогади про минулі часи, коли я співав у любительському оперному товаристві. Чимало моїх друзів звідти згодом стало професійними оперними співаками — а я відмовився від занять співом, аби зосередитись на написанні дисертації. Я досі добре пам’ятаю ті давно минулі часи: сеанси навіювання, на яких учитель співу, що навчає тебе керувати незграбними маленькими м’язами горла, стає ніби продовженням тебе самого; цей симбіоз учня з учителем; вправи, у яких розум і тіло поєднуються в дивовижній алхімії співу; мрії про оперну кар’єру, заради якої так багато людей відмовляється від надійної роботи та жертвує особистими стосунками.

Я згадав, як учні прилюблялися до свого вчителя, як легко їхня відданість йому перетворювалася на майже релігійну віру, що ґрунтувалася на особливому способі співу. Я згадав, як, коли в учнів траплялися кризи голосу, вчителі перетворювалися на лікарів або ж на могутніх шаманів, здатних одним зауваженням підірвати впевненість відомих оперних зірок.

Наступного дня після нашої зустрічі ми з Євою та Едді сиділи в тіні оливкового дерева в моєму саду в Гатьєрі, куштуючи соковиту курку по-прованськи, приготовану в розмарині й місцевому червоному вині. Пізніше, коли решта міста, вочевидь, відійшла на сієсту, ми втрьох вирушили на післяобідню прогулянку й незабаром опинилися на сільській площі, де наші погляди одразу прикувало дещо схоже на дивовижно природний фестивальний театр. Навколо були маленький бар, пекарня та м’ясний магазин із вітриною, викладеною ковбасами й шинками. У центрі сцени був фонтан, бризки якого виблискували на сонці. Коли годинник на дзвіниці церкви пробив четверту, у всіх нас було одне на думці: на цій площі треба дати оперну виставу.

Голова селища, який саме прогулювався поблизу, згодився випити з нами кави, і незабаром наша ідея почала втілюватись у дійсність. Жителі селища скоро теж зацікавились, проте зберігали скептицизм: «Опера — то ж так серйозно й дорого. Хіба не краще це влаштовувати в місті, де й люди витонченіші, ніж у нас?» —   «Та хоча б у тих снобів у Сен-Поль-де-Ванс! Адже туди їдуть усі туристи. А в нас, бідних фермерів, чого вам робити?»

Саме цей їхній підхід і хотіли змінити Єва й Едді. «Хіба безхитрісну музику юного Моцарта не могли оцінити прості люди? — зазначали вони. — Хіба Верді не був так само популярним, як тепер Ів Монтан чи Мік Джаґер? А як же Вагнер з його вірою в народну оперу?» Склалося так, що великі європейські оперні театри перетворилися на безнадійно скам’янілі установи під керівництвом бюрократів, на сценах яких виступали представники міської еліти, яких антрактні плітки цікавили більше за музику. Опера опустилася до рівня декоративного товару, стала чимось на кшталт повсякчас увімкненого телевізора на кухні французького пролетарія. У великих оперних театрах музиканти думали про вечерю, а співаки — про зарплатню.

Крім того, більшість європейських оперних театрів після Другої світової війни розпустили свої штатні трупи, і деякі співаки з них незабаром стали міжнародними викладачами вокалу. Освіта, яку давали ці новоспечені вчителі, обмежувалась опануванням готового набору навичок, які мали попит на прослуховуваннях і були потрібні для виступу в найближчій запланованій виставі. Співаки прилітали вранці, вдень репетирували, того ж вечора виконували свої арії та якраз устигали на останній літак додому. Аудиторія, не знайома як слід ані із сюжетними деталями, ані з музикою, ані з лібрето, ніяк не могла зрозуміти опери з таким складним сюжетом, як «Весілля Фігаро» чи «Так чинять усі», коли їх було поставлено в такий промисловий спосіб. Новоприбулим неосвіченим співакам опера здавалася конкурсом, на якому треба взяти ноту «до» третьої октави, впереміж із виконанням чудових арій і якоюсь незрозумілою балаканиною. Сумнівно навіть, чи всі співаки знали сюжет, який так професійно зображали на сцені. За дивною логікою сучасної постановчої методики час репетицій було скорочено, а речитативи взагалі лишалися поза увагою; оперне мистецтво перетворилося на шоу-бізнес.

Єва та Едді хотіли влаштувати для селян виставу, яку ті б зрозуміли. Вони хотіли відродити театральність, яка, на їхню думку, має бути в справжній опері. Вони хотіли звільнити естетичне поле, захоплене формалізованими, скам’янілими місцевими установами та глобальною зірковою мережею оперних співаків. Їхня стратегія була унікальною й переконливою. Вони почали не з публічних заяв чи раціональних аргументів. Як і мої студенти в Стокгольмі, як і сер Джон, вони інтуїтивно відчували, що ані гарні слова, ані сухі цифри не зможуть переконати жителів селища згодитися дати їм утілити свій задум, тож замість промов і розрахунків вдалися до мистецтва.

Навесні 1988 року ми запросили мера та ще декількох людей із селища до імпровізованого музичного салону, де Єва та Едді з допомогою самої музики переконали їх дати нам провести того літа пробний концерт. Концерт перевершив усі сподівання, і в липні 1990 року до селища приїхали шість співаків і режисер, аби впродовж місяця репетирувати «Севільського цирульника» з місцевою піаністкою. Репетиції проходили прилюдно, на спекотній площі, аби всі жителі селища могли їх подивитися й послухати. Вранці, за сніданком у барі на площі, артисти радо спілкувалися з жителями селища. 14 липня, у День узяття Бастилії, вони разом насолодились супом із соусом пісту, а потім — веселими танцями на площі.

Головним задумом нашої вистави було те, що вона мала «вирости» із самого селища. Вирішальне значення мав творчий процес, а не ефектність самої вистави, адже в селищі мав відбутися Фестиваль Творіння — не такий, куди запрошують готові трупи, аби вони виступили там із гастрольними спектаклями. Саме́ селище, його дух і атмосфера мали стати частиною мистецького акту, а будинки й дерева — його природним тлом. Ми сподівалися, що коли буде продано всі квитки й проведено вистави, їхній новонабутий успіх закладе підґрунтя для ще амбітнішого задуму — одного вечора наступного літа виступити на тій самій площі з «Весіллям Фігаро».

Естетичний проект, що не тримається на зірках чи установах, є чимось уразливим і ламким. Як і більшість фестивалів, що зароджуються у французьких селах, наш розпочався з добровільного об’єднання людей, а згодом не раз опинявся під загрозою через різні потреби й обставини. На репетиціях «Цирульника» виявилося, що бас не знає своєї партії. Знадобилися додаткові репетиції — а в піаністки вдома були малі діти, тож вона не могла працювати вечорами. Вона стала скаржитися: мовляв, співаки приїхали сюди відпочивати, а їй натомість доводиться працювати ще більше, ніж зазвичай. Режисер, який потай уже обдзвонював свої європейські контакти, шукаючи нового баса, вирішив заразом замінити й піаніста, тож місцеву музикантку, що зголосилася взяти участь у проекті, було звільнено. Звісно, коли трохи згодом жителі селища зібралися на плануванні повторного заходу на наступний рік, майбутнє фестивалю опинилося під сумнівом.

«Звідки ви знаєте, що вони погодяться ще раз виступити? Їм тут подобається лише сонячна погода, а тепер почалися дощі, тож вони більше сюди не захочуть. До речі, у нас у Ніцці є свої співаки, які могли б зробити те саме за менші гроші. Чи не думають ці Єва з Едді, що нам більш нема чого робити, окрім як працювати на них? Можна подумати, наше селище тільки для їхнього фестивалю й існує».

Про ці непокої серед жителів селища мене повідомили телефоном, коли я був у Стокгольмі. Мене обрали головою асоціації, тож тепер я мусив провадити переговори на відстані. Було вирішено провести голосування з цього питання. Результати мені повідомив телефоном секретар: «Три за, один проти. Фестиваль житиме принаймні ще рік».

Фестиваль вижив, але негаразди не припинялися. Офіційний бюджет «Фігаро» за планом мав становити 120 тисяч франків, проте до лютого вдалося зібрати лише половину цієї суми. Достатньо спонсорів знайти не вдавалося — а тим часом уже відбулися прослуховування в Парижі, Брюсселі й Ніцці та була готова трупа для «Фігаро». У березні під час кризової зустрічі в барі на Монмартрі було вирішено не скасовувати проект попри проблеми з бюджетом.

Влітку, незадовго до початку репетицій «Фігаро», хтось запитав: а що там із оркестром? Очікувалося, що про цю проблему подбає диригент, тож усі тільки знизували плечима й переглядалися. Того ж вечора місцевий фаготист обдзвонив своїх друзів-музикантів; невдовзі було розпочато вокальні репетиції з фортепіанним акомпанементом, а от оркестр уперше зібрався тільки за п’ять днів до генеральної репетиції. Якимсь дивом знайшлися професійні музиканти, згодні майже задарма взяти участь у виставі. Більш того — після виступу вони захоплено обговорювали свої нові відчуття від тієї опери. Вона виявилася чимось геть відмінним від звичної їм рутини оперних театрів.

Поки за лаштунками вирішувалися проблеми, водночас повним ходом тривала кампанія із залучення аудиторії. Вистави мали привабити глядачів з усієї Європи; вихованці музичних шкіл і консерваторій шикувались у черги на прослуховування для вистав, що мали відбутися наступного літа. Усі бодай якось причетні до музики, а зокрема до опери, одразу збагнули, що молодим співакам видається унікальна можливість виступити у видатних ролях задовго до того, як їм вдалося б зробити це в будь-якому відомому театрі. А до того ж це був рідкісний шанс надати витворові мистецтва зосередженого й ретельного естетичного виконання. Тут співаки не працювали поодинці, відпрацьовуючи з учителем співу лише власні партії, а натомість разом вивчали всю виставу — як текст, так і музику — впродовж трьох тижнів напруженої підготовки. Вони слухали спів один одного, обмінюючись порадами й підтримкою. Вони разом пройшли через усі кризи й конфлікти, а тим часом устигли обмінятись цінною інформацією щодо кар’єрних можливостей. Дехто навіть запланував на осінь нові спільні проекти.

Для режисера й диригента такий спосіб роботи виявився так само незвичним. Вони як професіонали з успішними кар’єрами звикли проводити значну частину життя в польотах між театрами й концертними залами по всьому світі. Диригенту кілька разів доводилося виступати в деяких закладах, навіть не зустрівшись з режисером, а режисерові — працювати над лібрето, не обговорюючи музику з диригентом.

Усіх їх привабила, зокрема, саме можливість повноцінної роботи з твором мистецтва, і вони були готові платити за цей привілей (а також за надане їм скромне житло й одноразове харчування) своєю завзятою працею. Це відчуття самодостатності підтримувало існування проекту й рятувало його від провалу через фінансові проблеми, технічні недоліки, мовні бар’єри та зіткнення культурних цінностей і мистецьких традицій. Роздивляючись свою стару фотографію, я згадував той вечір прем’єри, коли всі були причаровані музикою Моцарта й словами Бомарше, які дивовижно зливалися з пейзажем французького селища. Не в змозі добрати кращих слів, люди раз у раз повторювали: «Ми всі разом відчули щось чарівне».

Про книгу

Залучення мистецтва до бізнесових процесів є помітним трендом у сучасному корпоративному світі. У книзі П’єра Гіє де Монту показано, як посилення творчої складової бізнесу може допомогти у створенні ідеальної арт-фірми, що вироблятиме новітні продукти, уникаючи тих лих, які шкодять діяльності звичайних підприємств, зокрема банальності й тоталітаризму. 

Автор розглядає способи поліпшення мистецької продуктивності й вироблення естетичної вартості, вдаючись до історичних і сучасних прикладів європейських підприємств, що використовують тексти, зображення й інші мистецькі засоби. Ідеї німецької філософії стають принципами естетичного маркетингу, а Кант, Шиллер, Вагнер, Станіславський, Гадамер і Бойс виявляються теоретиками мистецького управління.

Про автора

П'єр Гіє де Монту - професор кафедри загального менеджменту та бізнес-школи Стокгольмського університету у Швеції. Він також написав The «Moral Philosophy of Management» та «edited Good Novels Better Management» (разом з Барбарою Чарнявською).

 

Зміст

Передмова. Ласкаво просимо до ТОВ «Діоніс» 

Розділ 1. Вистава як естетичний мах 1

Відправні точки — естетичні театри 1

Театр-операційна 1 

Театр-аудиторія 7

Фестивальний театр 11

Шиллерова стратегія маху 15

Розділ 2. Гравці естетичної філософії 21

Аудиторія: Кантова публіка 21 

Філософія третього шляху 21 

Піднесене та краса 23 

Естетика для публіки 27

Митець: Шеллінгів творець 31

Естетика для творчості 31

Створення символів 36

Філософський геній 39

Критик: Дьюїв освітянин 43

Управління мистецтвом 43

Ринкове мистецтво 49

Естетика для демократії 56

Фахівець: Ніцшів лідер 59

Естетика для енергії 59

Махова пісня Вагнера 62

Маховий танець Наполеона 66

Розділ 3. Проблеми для мистецьких фірм 73

Гадамерова мистецька фірма 73

Подвійна дилема 79

Тотальність: імплозія мистецтва 79

Банальність: вибух мистецтва 86

Розділ 4. Метафізика — маркетинг мистецьких фірм 94

Шопенгауерова справа буття 94

Естетичне виробництво: втілення речі в собі 100

Естетичне споживання: споглядання речі в собі 104

Розділ 5. Авангардні підприємства 110

Приклади естетичного управління 110

Байройт: Вагнерів бренд 110

«Вільний театр»: натуралістський проект Антуана 121

Театр Роботи: символістська антреприза Люньє 127

Метафізика вартості 133

Символічний надлишок Канвейлера 133

Риторичний надлишок Кандинського 140

Іманентний об’єкт Женета 148

Розділ 6. Мистецькі компанії 134

Приклади естетичного управління 154

Фестивальна фірма Давіда 154

Закулісна студія Станіславського 160

Сценічний балет Дягілєва 174

Метафізика політики 186

Винайдення природного стану 186

Розробка культур для націй 190

Лежандрове дзеркало сучасності 194

Розділ 7. Мистецькі корпорації 202

Метафізика промисловості 202

Культура для робітників 202 

Природа роботи 214

Приклади естетичного управління 219

Отець Альф у демократичній індустрії 219

Мати Остен та індустріальна демократія 233

Розділ 8. Потокові фірми 247

Бойсове естетичне управління соціальною скульптурою 247

Розширення мистецтва до капіталу 247

Людський капітал, коли кожен є митцем 253

Зіммелева організаційна метафізика 262

Розділ 9. Постмодерні перформанси 269

Великий вибух у Берліні: рефілософізація третього царства 269

Приклади естетичного управління 283

Мюллерове виконання матерії 283

Вілсонове виконання форми 287

Касторфова метафізика медійного споживання 296

Берлінський боксер 296

Стокгольмський мах 304

Розділ 10. ТОВ «Діоніс»: розширення мистецької фірми 316

Естетичне управління та метафізичний маркетинг 316

Дуалізм: естетичне управління проти тоталітаризму та банальності 316

Третє: метафізика мистецької роботи 322

Вбудована мистецька фірма та її естетичні гравці 327

Дилема фахівця: виробництво та фінанси 327

Дилема митця: дизайн та реалізація 332

Дилема критика: маркетинг та культура 336

Дилема публіки: споживання та управління 339

Мистецька фірма майбутнього: естетична гра Пістолетто 347

Примітки 359

Покажчик 373

 

 

комментарии
ТОП Новость
12/06

Art People.Space приглашает прослушать онлайн-курс лекций, посвященных модерну.  Модерн - один из самых изысканных стилей Европы. Друзья, мы совершим с вами увлекательное путешествие ...

03/06

Art People. Space приглашает прослушать онлайн-курс лекций, посвященный сюрреализму. Почему Сюрреализм для нас так притягателен? Яркие образы, сумасбродные идеи, и главное в этих картинах ...

Календарь
30/05

Art People. Space приглашает прослушать онлайн-лекцию, посвященную творческому и любовному союзу известных скульпторов - Огюста Родена и Камиллы Клодель. «Мир будет счастлив только ...

04/06

ЦСМ «Білий Світ» відкриває першу виставку після карантину. З 4 по 23 червня в галереї діятиме виставка графічних та живописних робіт Володимира Подлевського. Відкриття відбудеться протягом ...

04/06

Art People. Space приглашает прослушать лекцию «Футуризм. Кубофутуризм в Украине». «Футуризм. Кубофутуризм в Украине» - седьмая лекция Базового курса по истории ...

ФОРМА ОБРАТНОЙ СВЯЗИ
Проверочный код *
Восстановить пароль
Для восстановления пароля введите адрес электронной почты, указанный Вами при регистрации. Вам будет отправлено письмо с дальнейшими рекомендациями.
Если у Вас возникли вопросы, свяжитесь с нами по телефону: 044-331-51-21
Авторизация
Регистрация
* Обязательно для регистрации на ресурсе
** Обязательно для выставления лотов
Пароль должен иметь длину не менее шести знаков; содержать комбинацию как минимум из трех указанных ниже знаков: прописные буквы, строчные буквы, цифры, знаки препинания; не должен содержать имени пользователя или экранного имени.
Проверочный код
правила ресурса *
условия аукциона **