Наверх
Меню
Меню
Статья
27/08
П’ЯТЬ СПОКУС ЛЮДМИЛИ ЛОБОДИ
61.двоє.пристрасті в зірках.2005.хутір.jpg
61.двоє.пристрасті в зірках.2005.хутір.jpg

П’ЯТЬ СПОКУС ЛЮДМИЛИ ЛОБОДИ

Людмила Лобода народилася 11 жовтня 1945 р. у Магнітогорську. Батьки працювали інженерами на заводах, які під час Другої світової війни були евакуйовані на Урал. 1958 року разом із сім’єю повернулася у місто Дніпропетровськ (нині – Дніпро). Там продовжувала навчання у школі, потім здобувала фах інженера в Дніпропетровському будівельному інституті.

Знайомство з Володимиром Лободою, який відкрив їй світ мистецтва, спонукало Людмилу присвятити своє життя творчості. Почалася наполеглива самоосвіта, минаючи псевдоакадемічні постулати радянських художніх шкіл і вишів. Подорожі Україною, вивчення музейних і приватних колекцій, спілкування в андеґраундному мистецькому середовищі, а найголовніше – напружена праця над власними творами давали натхнення до новаторства у творчості. У 1970-х разом із чоловіком створила низку монументальних робіт у Дніпрі (фрески, вітражі, дерев’яні різьби). Зокрема активно займалася ткацтвом – зіткала серію гобеленів та килимів.

1981 року Людмила Лобода разом із родиною переїхала до Львова, міста, яке привнесло новий якісний струмінь у творчість мисткині. 1990 року відбулася її перша персональна виставка у Львівській картинній галереї.

Від 1992 року і впродовж 25 років жила і працювала на хуторі, у с. Турове на Дніпровщині, де разом із родиною та учнями заснувала музей та літні майстерні.

2000 року в галереї «Ґердан» відбулася її виставка акварелей «В покоях читання і краєвид…» (куратор – Ю. Бойко), 2016 року в галереї «Дзиґа» – виставка декупажів «Гілея» (куратори – А. Кісь, В. Кауфман), 2017 року – виставка живопису та графіки «Спалах степу» в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК) у Луцьку (куратори – З. Навроцька, А. Кісь); виставка «Родинне Різдво» у Дніпровському літературному музеї (куратори – А. Кісь, О. Аліванцева), 2018 року – персональна виставка мисткині в галереї «Ню Арт» у Києві (куратори – А. Тичкова, А. Кісь), «Голод-Реквієм» у музеї «Бойківщина» м. Самбір (куратор – А. Кісь), 2019 року – виставки «DEI CONSILIUM» у «Домі Франка» (куратор – А. Кісь) та «Самопортрет» в Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького (куратор – А. Кісь).

Найзначніші живописні цикли: «Люди, птахи, звірі, рослини…» (1972), «Степовий краєвид» (1987), «Галицький ринок» (1989), «Автохтон» (2000), «Середня смуга» (2008), «Овочі і краєвиди» (2008),  «Холодний Яр» (2011). Л. Лобода авторка «книг гравюр» за мотивами «Кобзаря» Т. Шевченка, «Fata Morgana» М. Коцюбинського та інших. Працює у царині ілюстрації та художнього оформлення книг, зокрема впродовж 1970 – 2000-х у видавництвах «Веселка», «Каменяр», «Піраміда» вийшли книжки, які вона ілюструвала. 2008 року побачив світ альбом-каталог «Декупажі» (спільно із В. Лободою), який містить оригінальну графічну творчість художниці середини 2000-х років.

2002 року Спілка художників України відхилила заяву Л. Лободи про вступ із формулюванням «за неналежний рівень творчості». 2009 року видатний оператор і режисер Павло Костомаров зняв фільм про подружжя Лободів «Удвох». Твори Людмили Лободи зберігаються у Львівській національній галереї мистецтв ім. Б. Возницького, МСУМК у Луцьку, Воронезькому обласному музеї ім. І. Крамського, «Домі Франка» у Львові, а також в музеях, галереях та приватних збірках України, Польщі, США, Канади, Німеччини, Швейцарії.

© Андрій Кісь

Пані Людмила та пан Володимир на території садиби-майстерні (с.Турове, Дніпропетровська обл.)

 

НА ШЛЯХУ ДО СЕБЕ

Мистецтво – чари безкінечності.

Ось вони і ваблять…

Володимир Лобода

Говорити про життя та надзвичайно об’ємну творчість Людмили Лободи можна довго й доволі різнобічно. Втім будь-яка з цих розмов так чи інак буде про єдине – мистецтво і спокусу.

Для нас історія однієї з найцікавіших українських художниць минулого і нинішнього століть бере початок, либонь, від доленосної зустрічі молодої дівчини на прізвище Тополя, яка мала твердий намір стати лікарем, із зухвалим і харизматичним Володимиром на прізвище Лобода. Адже саме він «побачив в її очах художника». Він «всю її перевернув». Він постав перед нею із великою спокусою перетворити своє життя на невтомну творчість. Він став їй другом і чоловіком. Він – мистець, що завжди перебуває в русі, у процесі підбору найвиразніших художніх засобів, іманентно актуальних в кожнім часі. Чи не тому він став тим кращим вчителем, про якого годі було й мріяти? Ба більше, він, як зізнається сам, став її особистим «провокатором» у творчості. Багато в чому Людмилу Лободу у своїх шуканнях вела саме думка Володимира – від згоди до заперечення, водночас і у подібності, і у протесті одне до одного. Ця відмінність і забезпечує діалог, що триває й понині. Відмінність відкриває шлях до пізнання власної особливості. Надто коли мова йде про художника за покликанням, а не за фахом. Становлення нової творчої свідомості для Людмили Лободи почалося із осягненням досвіду попередніх поколінь, із заглибленням у дивовижний макрокосм питомо народного культурного знання. А певна «неусвідомленість», інстинктивність перших творчих кроків тільки сприяла чистоті художнього задуму, вбереженню його від консерватизму суспільної свідомості, від догматизму встановлених норм.

Подружжя художників Лободів – непересічне явище в масштабах вітчизняного та регіонального мистецького процесів. Обравши свій вектор, Володимир та Людмила, керуючись природною потребою у творчому висловленні, не пристаючи на конформістські «спокуси», опинилися в, так би мовити, проблемній щодо тодішньої дійсності ситуації – стали на шлях неофіційного мистецтва за совєтських часів, тим самим започаткувавши своєрідний андеґраундний творчий рух у Дніпрі, здобутками якого ми нині пишаємося, актуальність якого повсякчас вражає. Перебуваючи в промисловому середовищі закритого міста, Лободи завжди залишалися в українському культурному контексті, водночас активно цікавлячись ліпшими здобутками європейського мистецтва. Навіть більше – вони були саме тими «одиницями», що цей власне український контекст і творили.

Втім, творчий феномен мисткині Людмили Лободи цікавий не тільки в ракурсі надзвичайної корелятивності її та Володимирового художніх світів, а ще й в іншому аспекті – гендерному. Хоч нині і є таке поняття, як «феміністичне мистецтво», та ж досі немає жодного суто концептуального визначення «жіночого мистецтва», окрім як протиставлення його власне мистецтву, яке через певні обставини довго «за замовчуванням» розумілося як «чоловіче». Все ж, попри одну природу творчості, чоловіки та жінки висловлюються в мистецтві по-різному – і мова тут геть не про якісь формальні ознаки. Вони – два різні наратори. Бо ж гендер – це не анатомічні особливості чи типові природні характеристики. Це, умовно кажучи, набір певних «норм», які чоловіками і жінками або виконуються, або порушуються. Гендер у мистецтві не має експліцитних виразників: це не характер ліній чи форм, не якісь там особливості «палітри» чи стилю і навіть не тематика. Це просто передача смислів крізь призму власного буття і світобачення, а, значить, неминуче – через усвідомлення своїх природних, соціальних ролей.

На прикладі творчості Людмили Лободи можна засвідчити, що жіночий погляд в мистецтві володіє революційним потенціалом, особливо коли йдеться про опозиційність до певних культурних традицій. Так історично склалося, що жінка в мистецтві мовить кількома голосами. Вона знаходиться водночас і «ззовні», і «всередині». Вона – і суб’єкт, і об’єкт. Постійна взаємодія суб’єктивних і об’єктивних факторів, невпинне подолання розмежування життя й мистецтва врешті дає можливість послідовно змінюватися відносно до себе самої. І за цим надзвичайно цікаво спостерігати в розрізі її творчості.

Самопортрет, 2007. Полотно, олія

 

ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДО ДНІПРА. ПРОЄКТ «СПОКУСА»

У серпні 2020 року в рідному Дніпрі вперше відбулася велика персональна виставка Людмили Лободи – у Дніпропетровському художньому музеї розгорнуто масштабну експозицію вибраних творів мисткині.

Проєкт «СПОКУСА» – візуальна історія прямої та непрямої реалізації концепту спокуси в творчості пані Людмили. Втілена в чуттєвих образах, це особиста й відверта оповідь-рефлексія і від імені п’яти іпостасей жінки-творчині, і про них.

Фрагмент експозиції проєкту "Спокуса". Дніпро, 2020

Людмила Лобода належить до творців, які, зробивши вибір на користь мистецтва, не відділяють його від свого життя і від себе. Масштаби її роботи та розмаїття творчих напрацювань дають змогу на образному рівні об’ємно розглядати деякі екзистенційні поняття. Зокрема візуальне наповнення проєкту, що об’єднує знакові твори різних періодів, цілковито сприяє зосередженню інтелектуального осердя на розгортанні мисткинею концепту спокуси, який складається з багатьох поняттєвих, образних та ціннісних характеристик.

Фрагмент експозиції проєкту "Спокуса". Дніпро, 2020

Спокуса як ірраціональне явище існує від появи людства й побутує не тільки у сфері задоволення фізіологічних потреб, але й у сфері духовних переживань. Спокуса в мистецтві –  і рушій, і природа творчості, і тема в морально-етичній площині, і безліч шукань в полі естетичному. Долю художників також визначає спокуса – ціла історія потурань і протистоянь…

Людмилі Лободі, щоб врешті стати на шлях до самої себе, теж випало зіткнутися із різноманітними спокусами. На прикладі вибраних для проєкту творів цікаво простежити, як спокуса, будучи певним тригером, може активувати творче начало мисткині в різних сферах її особистісного прояву. На рівні співвідношення спокуса — бажання, де значну роль на себе перебирають інстинкти, несвідоме, мисткиня стикається зі спокусою бути Коханою і Музою. Співвідношення спокуса — вибір апелює до вольового протистояння чи потурання спокусі стати Мисткинею та Дружиною. У цих двох іпостасях почасти головує надсвідоме, те, що ми й називаємо духовною сутністю людини. А вже на рівні співвідношення спокуса — відповідальність, де ніби возз’єднується підсвідоме із несвідомим, свідомим та надсвідомим, на кін виходить одна з головних іпостасей жінки, набута через випробування спокусою бути Матір'ю. Природно, що об ‘єднальним для всіх іпостасей є саме творче начало, іманентно притаманне особистості мисткині. Так стверджується неможливість буття усіх її іпостасей нарізно й окремішньо – така собі тонка, але надміцна діалектика. Так само і цілісність художнього висловлювання авторки забезпечено шляхом сміливого поєднання в нім внутрішнього і зовнішнього, прихованого та явленого, відомого й табуйованого, нового і вічного, а його виразність підсилюється фірмовим поєднанням поміркованої наративності, неприхованої емоційності та тонкої ліричності.

Фрагмент експозиції проєкту "Спокуса". Дніпро, 2020

До візуального ряду проєкту увійшло близько 80 творів Людмили Лободи, що належать до різних періодів, жанрів та виконавських технік. Це і сміливий за кольором та пластикою живопис, і камерна серія графіки надзвичайної художньої напруги, і промовисті та відверті витинанки (декупажі), і навіть своєрідна інсталяція з авторських еколяльок. Різноманітність тем і мотивів, втілених у часом геть неподібних пластичних вирішеннях, складаються в єдине панно, в якім то читаються деякі патерни, а то і вигулькують неповторні акценти. Експозиційне полотно дає змогу побачити художницю Людмилу Лободу не тільки в різних її особистісних іпостасях, а й у різних художніх шуканнях. Тут можна розгледіти і більш ранні захоплення авторки лаконічною лексикою народного наїву, тут вгадується й інтерес мисткині до різних модерністських зразків європейського малярства, тут лунко звучить і сама неповторна вже «зріла» творчиня, озброєна активним кольором і упевненою, подекуди й абрисною, лінією. Таке поєднання «початків», «періодів» та речей «хрестоматійних» працює не в бік формальної строкатості, а радше – на розуміння творчої генези Людмили Лободи. Адже без кожного попереднього періоду навряд чи б кожен наступний відбувся  саме так. Для художниці абсолютно природним виявився шлях від пізнання цілого космосу, непорушного загартованого віками досвіду народного мистецтва й світобачення, через деякі стильові пошуки, до утвердження власного неповторного Я у сфері образотворчості. Бо ж зростання – це коли є чистий ґрунт, в нім – міцне коріння, а далі – лише творча воля, що єдина здатна гнати пружні пагони все нового і нового.

Фрагмент експозиції проєкту "Спокуса". Дніпро, 2020

 

МИСТКИНЯ

Я вчився в неї тонкощів в живописі…

Вона геніальна художниця!

Володимир Лобода

В іпостасі Мисткині Людмила Лобода постає у кожному творі – явно чи неявно. Утім особливо репрезентативними в цім аспекті є її самопортрети. Зображаючи себе, художниця одночасно є у мистецтві і суб’єктом, і об’єктом. Номінуючи ці твори, вона звертається до форм «Я» і «само-», а не безликої «авто-». Тож назвати це простим зображенням було б поверхово. Радше мисткиня формально осмислює кожен свій поточний стан за допомогою лаконічних, але від того й потужних, образотворчих засобів. Попри умовність фігуративного зображення, шукаючи серед образів художниці саме її, важко помилитися. Самопортрети видаються з-поміж інших монументальними та монолітними. Переважно статичним композиціям, побудованим на контрастному чи «стишеному» кольоровому акорді, притаманна деяка «суворість», упевненість лінії та спрощеність форми. Це активно працює на користь своєрідної іконографічності образу. Вихід «моделі» за межі картини – композиційно й емоційно – створює також додаткову напругу, що має магнетичну дію. Автопортрети і композиції, де зображає себе авторка, ніяк не позбавлені жіночої привабливості й відвертості. Втім презентація тілесності тут не стільки покликана нести візуальне задоволення, скільки транслювати самовідчуття мисткині.

Руда оголена. Блакитна, 1975. Полотно, темпера

Самопортрет в зеленому… 2008. Полотно, олія

 

ДРУЖИНА

Великий «самопортрет» Людмили Лободи доповнено циклом робіт, присвячених надміцному союзові на надчуттєвому рівні – її подружньому життю із Володимиром Лободою. Тут жінка в іпостасі Дружини передовсім є Другом. Вже із формулювання назв більшості творів («Я і Володимир…», «Пара…», «Дует», «Родина…», «Спокуса» та інші) видимим стає розуміння невід’ємності та чесне ставлення мисткині до свого чоловіка, друга, вчителя. Це стосується й образного ряду. Він більш ладний, поміркований, характерно опрацьованіший. Цей значний аспект життя непересічного подружжя авторка втілила у виразних, здебільшого статичних, або навіть медитативних образах. Вибрані твори, припасовуючись один до одного, створюють особливий емоційний фон, подібний до теплих хвиль, якими нас носить від насолоди сімейною ідилією «вдома», звабливих сцен усамітнення чоловіка і жінки, до символічних композицій – дещо навіть поза часом й обставинами. Цей кейс надзвичайно інтимний і більш наративний. Це ліро-епічна історія. Тут є місце і для любові, і для пристрасті, і для ніжності. Це будні, які пані Людмила та пан Володимир обрали собі за вічність…

Гурзуф. Розмова з гранатами, 1977. Полотно, олія

Я і Володимир. Наша кімната, 1982. Полотно, олія

 

МУЗА

Значний пласт творчості Людмили Лободи розгортає перед нами вічний образ жінки-Музи. Це своєрідна презентація однієї з головних іпостасей і власне жінки, і самої мисткині. Тут межа між власною суб’єктністю і об’єктністю стає значно умовнішою. Опліч із «невідомою» жінкою  художниця постає перед нами прямо або й опосередковано – як Муза в деяких багатофігурних композиціях. Роботи різних років та різні за пластичним характером створюють звучний ритм, що веде нас від цнотливого замилування жіночою натурою до грайливого споглядання і до засвідчення відвертішої принадності. Тут і жіночий образ, ніжний та ліричний, тут і монументальні форми, що відсилають до первісних бачень, тут і майже абстрактні фігури-характери. А об ’єднальним у цьому є природне вміння авторки працювати з узагальненням, з умовністю форми там, де наперед виходить смисл, де йдеться не стільки про натуру, скільки вже про «знак» як носій смислу, як символ. Тому ми й не бачимо тремтливої виставленої на наш осуд оголеної. Не бачимо й зухвало відвертої тілесності. Тут жінка – не окремішня приваблива і натхненна «річ». Тут жінка – Муза. З усім діапазоном настроїв і станів, характерів і форм.

Три дівчини, 1976. Полотно, темпера

Диптих. Харитя-Вірсавія на рядні розляглась, 2009. Полотно, олія

Харитя на Хуторі, 2003. Полотно, темпера                              Поет і музи, 2004. Полотно, темпера

 

КОХАНА

Людмила Лобода як послідовниця більш революційного в мистецтві бачить сенс його існування зокрема і у стиранні меж «допустимого». Вона художньою мовою часто транслює дещо табуйовані аспекти життя. І тут, мабуть, найближче до кордону загальноприйнятого «етично дозволеного» мисткиня ставить іпостась жінки-Коханої. Залишаючись вірною ідеї нероздільності життя і мистецтва, авторка сміливо, чесно, ба, навіть відверто, але не вульгарно звертається до питання природної взаємодії чоловічого і жіночого начал, до прояву цих взаємодоповнювальних характерів. Численні композиції із пристрасними сценами, любощами, відкривають окремий світ. Ось тут умовна тілесність важлива – як виразник стихії людських стосунків. Тут все на рівні начал. Антураж  зайвий – часто відсутній. Це ніби перші люди. Або ні, сцени творення всесвіту! Це динаміка. Наративність тут поступається емоційності, експресивності художнього висловлення. Художниця навіть вдається до деякої тілесної деестетизації на користь привабливості загального образу, а не локальних. Укупі твори цього циклу не демонструють чогось просто лінійно, а ніби утворюють багаторівневий шлях –  віроломний, спокусливий. А завдяки частковій екстраполяції те візуальне, що нас приваблює, стає певним провідником уже до історій особистих, приватних.

Диптих. Подорож Європи 2, 2002. Полотно, олія

Диптих. Забава на килимові… 2006. Полотно, олія

 

МАТИ

Одним, мабуть, із особливо біографічних і наративних розділів творчості Людмили Лободи є той, де вона перед нами постає в іпостасі Матері, утверджуючи її не лише як власний досвід, а й апелюючи до образів правічних, архетипних. Це та площина, де образ жінки-творчині ніби абсолютизується. У цім художнім розрізі Людмила Лобода активно розвиває дві лінії – біографічну і символічну. Перша лінія у притаманнім мисткині формальнім вирішенні відкриває особисті історії материнства: пологи, народження, святкування уродин дитини як циклічне нагадування про творення нового життя і тут же – доросла донька Соломія в ролі матері. Це здебільшого роботи, попри всю свою умовність і образність, з упізнаваними «фігурами» й навіть конкретними інтер’єрами. Бо ж це значна частина життя авторки. Та на особливу увагу в цім контексті заслуговує створена в Дніпрі 1976 року серія графічних аркушів «Пологи». Художня цінність цих ліноритів ґрунтується найперше на чесній автобіографічності. На звичному загальному тлі замилування зворушливим надчуттєвим зв’язком матері й дитини серія «Пологи» дещо вражає втіленим у художній формі відвертим переживанням народження дитини  – такого, з одного боку, сакрального й надто інтимного дійства, а з іншого – важкого і виснажливого процесу. Людмила Лобода за допомогою лишень чорного та білого розгорнула свою історію народження – народження дитини і «народження» матері. Глибину власного стану та відчуття авторка підкреслила лаконічними підписами на кожнім пронумерованім аркуші, що неабияк підсилює оповідальність такої емоційно напруженої серії.

Серія з 16-ти аркушів «Пологи». 1976. Папір, лінорит (1. Потік спогадів. Титул   2. Очікування   3. Ось, ось народження)

Друга образна лінія цього кейсу розвивається у ключі символічнім. Це – численні звернення до тем біблійних, до ототожнення образу нинішньої матері (навіть коли йдеться про конкретні постаті)  із сакралізованим образом Мадонни з Немовлям. У цьому циклі жінка постає перед нами в невуаєристичному ракурсі. Уся фігуративність робіт оповідає нам про тіло як носій вітальності, а далі відсилає до вічних фундаментальних абстрактних понять.

© Ольга Щербина

Мати з дітьми двома на руках, 1972. Полотно, темпера

 

фото: О. Ярошенко, А. Кісь, архів В. Лободи ©

комментарии
Календарь
22/09

З 22-го вересня до 3-го жовтня в київській галереї Ornament Art Space пройде мультимедійний екопроєкт «Хто, як не Ви?».  «Про що цей проєкт? Про екологію у широкому сенсі цього ...

22/09

Art People.Space приглашает прослушать онлайн-лекцию "‎История архитектуры Киева​". В Киеве во все периоды творили выдающиеся архитекторы, которые работая в модных для своего времени ...

23/09

Галерея сучасного мистецтва «Триптих АРТ» представляє живописний проект Петра Сметани (Львів) СТЕНОГРАФІЯ   Ця виставка – занотована концентрація образів у пустоті. Матерія ...

ФОРМА ОБРАТНОЙ СВЯЗИ
Проверочный код *
Восстановить пароль
Для восстановления пароля введите адрес электронной почты, указанный Вами при регистрации. Вам будет отправлено письмо с дальнейшими рекомендациями.
Если у Вас возникли вопросы, свяжитесь с нами по телефону: 044-331-51-21
Авторизация
Регистрация
* Обязательно для регистрации на ресурсе
** Обязательно для выставления лотов
Пароль должен иметь длину не менее шести знаков; содержать комбинацию как минимум из трех указанных ниже знаков: прописные буквы, строчные буквы, цифры, знаки препинания; не должен содержать имени пользователя или экранного имени.
Проверочный код
правила ресурса *
условия аукциона **