Наверх
Меню
Меню
Интервью
29/11
Інтерв'ю. Павло Мазай
IMG_7274 2.jpeg
IMG_7274 2.jpeg

Інтерв'ю. Павло Мазай

Паша, ти щойно повернувся із Франції, де у галереї «1831» проходить твоя виставка «VYTOKY». А буквально за тиждень до відкриття виставки у Парижі у тебе закінчилася виставка в «Орнамент Арт Спейс» у Києві. Мені хотілося б дізнатися твоє загальне враження. Як все пройшло?

 

Вражень дуже багато. Ми сьогодні поговоримо про це. Про те, як у Франції (арт-бізнес), про те, що є у нас. Мені б не хотілося говорити про те, що у нас все погано, а там добре чи навпаки. Просто поговоримо про мій досвід.

 

Афіша виставки «VYTOKY» у галереї «1831» (Париж, Франція)

 

Як ти потрапив до західного арт-ринку? Всім українським художникам буде цікавим твій досвід.

 

У мене є друзі, Максим Кононенко та Тетяна Дорошенко які зараз проживають у Франції. До речі поціновувачі та колекціонери українського мистецтва. 

Так сталося, що мої друзі познайомилися з власником галереї Jean-Louis Herlèdan та його дружиною Aude Herlèdan. До речі, Aude художниця. Дуже багатогранна, на мій погляд. Її живопис мене одразу вразив і я в ньому відчув особливу свободу та почерк. А її скульптури з кераміки та бронзи нас ще більш об'єднали в спільних темах для розмов. Jean-Louis раніше не працював із Україною. Це досить різнопланова галерея, де зібрані твори художників з різних країн. Це живопис, фотографія, скульптура, меблі. Але все абсолютно гармонійно доповнює одне інше. Жан-Луї раніше не працював із Україною. 

 

Фото експозиції в галереї «1831» (Париж, Франція)

Експозицію у галереї проводили без мене (я в цей час був ще у Києві та демонтував виставку своїх робіт у «Орнамент Арт Спейсі»). На першому поверсі вони залишили скульптуру та меблі, які у них представлені у галереї. Спочатку мене це трохи здивувало, я не уявляв, як усе це працюватиме. Але треба відзначити, що смак у французів, починаючи від оформлення будь-якої вітрини чи магазину, настільки розвинений, все настільки продумано, що побоювання не виправдалися. Все дуже гармонійно було поєднане, і я побачив, наскільки це круто.

 

Фото експозиції в галереї «1831» (Париж, Франція)

 

Фото експозиції в галереї «1831» (Париж, Франція)

 

У мене є великий недолік (вважаю, що це недолік) - я все звик робити сам. У мене це поки що виходить, починаючи від поїздок, переговорів, решти організаційних моментів…

Галерея самостійно проводила добір робіт. Власник галереї виявив бажання познайомитись з творами художників із України. Тетяна зробила добірку робіт приблизно 20 художників.

Я був першим із України, кого вони відібрали для виставки у себе в галереї.

Слід зазначити, що моя виставка відбувається під час Photo Days у Парижі. У цей час до Парижа з'їжджаються колекціонери та фотографи (не люблю це слово – художники) з усього світу. Не можу сказати, що Париж перенасичений фотографією, але в цей час у Парижі відбувається дуже багато виставок робіт художників з Америки, Кореї, Китаю… Мене здивувало, що французьких художників із цієї кількості не більше 30 відсотків. Мені було б цікаво уявити цю ситуацію у нас, в Україні. Мені здається, що якби така подія відбувалася у нас, то ми б заповнили собою весь цей простір без такої кількості іноземців. Це співвідношення говорить, як на мене, про самодостатність французів. У Парижі, і не тільки, а у всій Франції, конкуренція фотографії просто божевільна. Вони розпещені, у хорошому сенсі. Вони багато бачили, у них все чудово зі смаком. Там не працює схема: «У нас є друг, давайте проведемо йому виставку», ти маєш бути на рівні, ти маєш бути цікавим.

Не кожна галерея може брати участь у Photo Days.

Ти повинен мати поради від інших галерей. Якщо я не помиляюся, трохи більше 170 галерей були учасниками Paris Photo* цього року.

Мені було дуже цікаво, як представлено художників, на чому друкують роботи, розмір, формат, оформлення. Плюс, звісно, ​​дуже цікаво було побачити самі роботи.

 

Яка комерційна складова? Що виставляють галереї?

 

Комерційна складова у них – 100 відсотків. Це дуже величезний арт-бізнес. Я говорю не тільки про фотографію. Це стосується всього арту: скульптури, живопису, фотографії. Галереї виставляють лише те, у чому бачать перспективу продажу. Вони працюють лише з тими художниками, які не вибиваються з формату їхньої галереї та цікаві у фінансовому відношенні.

Є галереї, які працюють лише з творами померлих художників, деякі представляють лише французів чи лише сучасне мистецтво. У французів приголомшливе почуття стилю та смаку. Вони мають арт-ринок, якого на сьогоднішній день у нас немає. Я думаю, що причина відсутності арт-ринку у нас – відсутність достатньої кількості арт-критиків та колекціонерів.

У них у всьому відчувається повага до художника і рівне ставлення до нього, що в нас не завжди є. Дуже відчувається високий професіоналізм галеристів. Я думаю, що це ще й потреба. Не будучи професіоналом, там не виживеш.

Коли я нервуюсь, я дуже багато ходжу. У Парижі я мав рекорд, коли пройшов за день 27 кілометрів. Під час цих прогулянок часто бачу відкриті штори. Мені завжди цікаво, що у людей висить на стінах. У деяких людей у ​​Парижі я спостерігав вивішені у два-три ряди картини та фотографії. А коли ти потрапляєш ще й усередину квартири, то ти розумієш, що це не лише сьогоднішні картини чи фотографії. Це спадщина, що дісталася від дідусів, бабусь, батьків. Це дуже велика культура.

 

Паша, роблячи виставку у закордонній галереї, наскільки ти почуваєшся захищеним юридично? Як захищено твої авторські права? Чи питають у тебе дозвіл на публікацію твоїх робіт, навіть у рекламних цілях, використовуючи їх для тебе? Як взагалі розвиваються ваші стосунки? Як ви домовляєтесь?

 

Будь-яка дія з боку галереї обговорюється з художником. Художника шанують.

Коли у нас була зустріч з колекціонерами у приватному клубі «We Are», мені галерея надіслала листа, чи я згоден бути на цьому вечорі. Зі мною погодили, яку фотографію використати для афіші. Кожен крок узгоджувався в офіційному листі.

Є окремий договір про мої роботи, виставлені у галереї «1831». Решта - погодження про використання робіт для афіші, плакатів - це у приватному листуванні в електронній пошті. Усі мої роботи підписані мною особисто, і вони мають певний тираж. Там ніхто із цим не жартує. Там кожен усвідомлює свою відповідальність – і галерист, і художник. Слова мають значення.

 

Що буде із твоїми роботами після виставки?

 

До кінця листопада 2021 року проходить виставка в галереї «1831». На останній вечері перед моїм від'їздом із Парижа мені запропонували співпрацю. Тобто мої роботи будуть перебувати у запасниках галереї (пропонуватись для продажу колекціонерам), або використовуватимуться як доповнення експозиції у галереї.

 

Маючи вже достатній виставковий досвід, як ти вважаєш, наскільки успішність художника залежить від кількості виставок?

 

"Успіх" - поняття досить розмите. Це щось схоже на «відомий» або «всесвітньо відомий» художник, як це люблять часто писати у нас у статтях. Перед виставкою ми запропонували великий інформативний текст про мене. Як мені здавалося, це був досить добрий текст, але нам відповіли, що півтора аркуша – це багато. Треба було скласти текст, який був би на абзац-два, але дуже ємним за змістом. У нас у Парижі було три відкриття виставки: перше 3 листопада, друге – 8-го (у «We Are» – клубі приватних колекціонерів) та 9-го – закритий захід. Моя виставка відбулася під час Photo Days. Є маршрут виставок галереями, які беруть участь у цьому заході. Відвідувачі переходять із галереї до галереї, намагаючись відвідати якнайбільше виставок.

 

Фото з відкриття виставки «VYTOKY» у галереї «1831»

 

Люди приходять подивитися роботи. Я не хочу сказати, що в нас не дивляться, але там вони вдивляються в роботи, дуже багато спілкуються, обмінюються контактами, п'ють вино, перебувають у особливому настрої. Ніхто не фотографується, ніхто не дістає телефонів, не роблять селфі. Так було не лише на моїй виставці. Все протікає дуже спокійно. Люди спілкуються, обмінюються контактами, дивляться на роботи.

 

Фото з відкриття виставки «VYTOKY» у галереї «1831»

 

Фото з відкриття виставки «VYTOKY» у галереї «1831»

 

Щодо художника та його виставок, то це залежить від того, що художник хоче донести. Я знаю митців, яким не хочеться займатися виставками. Будь-яка виставка – це досить потужний ресурс. Це затратно емоційно, фінансово, фізично. Для людей, які з артом не пов'язані, складається враження, що все просто: надрукував роботи, розвісив на стінах. Але все не так просто, починаючи від організаційних питань та закінчуючи монтажем.

Щодо мене, це був великий досвід. Ми тут живемо, робимо виставки. У якихось колах ми досить відомі. Я думаю, що для того, щоб зрозуміти який ти, треба переступити кордон і зробити виставку там, де тебе ніхто не знає. Це добрий спосіб перевірити себе. Треба виїхати та зробити виставку у незнайомому місці та подивитися, як люди реагують на твої роботи.

Що цікаво, там багато «копають» – цікавляться твоєю творчістю, ставлять багато запитань.

В Україні мені ніхто ніколи не ставив таких питань, які мені ставили там на виставках.

У клуб «We Are» під час Photo Days* раз на тиждень запрошувалися дві-три галереї для ознайомлення з новими роботами, знайомства з новими іменами.

 

Зустріч у клубі приватних колекціонерів «We Are»

 

Слід зазначити, що у Франції дуже цінують приватність. Я не зовсім розумів, як усе це відбуватиметься, оскільки виставка моїх робіт проходила у «1831», а у «We Are» був лише екран, на якому я міг показати свої роботи та каталог. Для мене все це було досить несподіваним. 

 

Клуб приватних колекціонерів «We Are»

 

Все відбувається дуже камерно. Колекціонери дивляться, придивляються, спілкуються між собою. Потім, якщо їм цікава твоя творчість, починають ставити запитання.

Повернуся до того, що 80 відсотків робіт, які відібрала галерея для виставки, – це були мої автопортрети. Я в Україні вже давно хочу зробити виставку автопортретів. Я вважаю, що це більше за автопортрети. Я не вважаю, що автопортрет – це лише про мене. Це про всіх нас. Я транслюю через себе те, що бачу, відчуваю – все те, що відбувається.

Французи буквально з першої роботи бачать цікаво це їм чи ні. Якщо роботи нецікаві, вони далі не копають. Якщо їх щось зацікавило, вони сідають навпроти і запитують. Вони цікавилися, про що мої роботи. Дехто побачив ставлення до релігії.

У мене є серія – посвята Тарковському (з хрестом). Потім є моя робота, яку зараз виставлено на аватарці у ФБ. Чомусь там побачили розп'яття, хоч це не розп'яття. З цієї роботи було багато неприємних розмов у нас, в Україні.

 

Лімітована серія “self-portrait” – 10 екземплярів. 2021р.​

 

Це не хрест, а дах старого будинку. Я вишиковував цю зйомку на висоті 3,5 метра над землею. Кожен мій автопортрет – на межі. Я потім якось подумав, що якби якийсь необережний рух, то падіння з такої висоти на камеру, на бетонну підлогу, точно могло б погано закінчитися. Автопортрети найчастіше переходять рамки безпеки. Але коли ти працюєш і захоплений роботою, ти вже не відчуваєш страху і в тебе немає компромісів із собою. Ти побачив кадр і він має відбутися.

Я не вважаю, що мої роботи лише про релігію. Можливо там є якась частка релігії, але це так, як я її бачу. Це навіть шлях. Я багато подорожую. Двічі був на Афоні. Місяць жив на Шрі Ланці поряд з храмами. Подорожую монастирями, відвідую мечеті.

Багато художників, пропускаючи тему релігії через себе, транслюють це у своїх роботах. Мене це не минуло і я її транслюю по-своєму, без будь-якого бажання будь-кого образити.

Було багато випадів проти цієї моєї роботи. Я не вступаю в полеміку з цього приводу. Будь-яка справжня творчість завжди на межі.

У Франції ставили багато запитань. Коли я на них відповідав, розповідав, то бачив розуміння в очах.

Слід зазначити дуже високий рівень підготовки французів. Це стосується не лише колекціонерів.

 

Чи можеш ти сказати, що їм було цікаво побачити українське мистецтво?

 

Думаю, що їм це цікаво ще й із комерційної точки зору – для продажу.

Є баєри, які приходять на виставки. Коли я був у Парижі, то не раз спостерігав сцену, як хтось із глядачів виходив на вулицю, спілкувався телефоном, потім повертався чи йшов далі. Мені потім пояснили, що це баєри, які спілкуються із клієнтом, пояснюючи, що запропоновано на тій чи іншій виставці. Якщо клієнта зацікавлює той чи інший художник, баєр повертається і починає спілкуватися з художником докладніше, якщо ні – йде на наступну виставку.

Для них важлива і комерційна складова. Вони запитували ще й для того, щоб потім переказати те, про що я їм розповів.

 

Чи важливі для художника продажі?

 

Я дуже багато мандрую. Багато друкую своїх робіт. Це дуже великий фінансовий ресурс. Продажі для мене, як і для решти художників, звичайно, також важливі. Для мене це спосіб, у тому числі, продовжувати займатися творчістю.

Взагалі, я дуже не люблю, коли мене запитують, про що та чи інша робота. Я завжди відповідаю, що моя робота про те, що у ній бачить сам глядач. Часто коли дивишся на свою роботу через рік чи два, то бачиш у ній те, про що не думав і чого не помічав, коли її створював. Художник хотів висловити у своїй роботі те, що побачив глядач.

Я, зазвичай, не пояснюю свої роботи. Є назва серії, текст, що супроводжує виставку.

 

Які в тебе плани?

 

Все було дуже насичене подіями та людьми, тому мені зараз хочеться поїхати до села. Занадто багато було емоцій. Я собі вирішив, що мені треба все переосмислити і побути в тиші. Крім того, мені потрібно обміркувати нові серії робіт. Вже є задуми. Хочеться працювати. Працювати спокійно.

3 листопада було відкриття у Парижі в галереї «1831». Цього дня на моєму крокометрі було 26,5 км. Мені треба було кудись діти себе. Я повернувся до номера, набрав у ванну води та заплакав. Був якийсь емоційний стрес... Я не знав, що з цим робити. Це було не тому, що я переживав, у чомусь сумнівався. Занадто багато подій відбулося у досить короткий проміжок часу. Але потім зібрався та пішки пішов до себе на відкриття в галерею.

У Францію я взяв із собою камеру. За 17 днів я жодного разу до неї не доторкнувся. Мені треба все переосмислити.

Є дві задумані серії.

Про одну серію ми з тобою вже говорили. Цю серію вже чекають у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків (у Луцьку). У мене дуже теплі враження про знайомство з Лесею Корсак. Спілкування з нею було дуже щирим та не поверховим. В Україні серед галеристів, на жаль, це рідкість.

Я точно продовжуватиму працювати над серією “self-portrait”. Галерея бачить у цьому потенціал. Я бачу у цьому потенціал.

 

Як ти створюєш автопортрети?

 

Мої автопортрети підписані англійською "Self-Portrait". Я думав, що все зрозуміло – це як автопортрет у живописі (ти зображуєш на роботі самого себе). Але після того, як мене запитали: «Паш, а хто тебе фотографує?», я зрозумів, що не всім зрозумілий процес. Усі свої роботи я створюю сам.

Народжується ідея. Іноді реалізація займає 3 дні (як фото у стайні), іноді це займає півроку, а іноді взагалі нічого з цього не виходить.

У мене є автопортрет із косою. У деяких коса асоціюється зі смертю. Коса взагалі не про смерть. У дитинстві я часто проводив час у селі. Коса для мене завжди була дуже знаковим предметом. Мій дідусь косив траву. То був корм для тварин. Для мене коса – це цілий цикл. Я задумав зробити автопортрет із косою в зубах. Реалізація виявилася дуже непростою та небезпечною. У результаті мені вдалося придумати кріплення, яке допомогло втримати косу і кадр вийшов.

 

 Лімітована серія “self-portrait” – 5 екземплярів. 2021р.​

 

Декілька загальних питань, якщо не заперечуєш. 

Які твої моральні принципи? Що ти можеш пробачити, а що – ні?

 

Я не прощаю зради. Хоча іноді, мабуть, той, хто зраджує, навіть не розуміє цього. Я в цьому дуже прискипливий - аж до того, що стираю номер телефону, щоб, сидячи в барі або ресторані з келихом, не розслабитися і не піти на компроміс. Є достатньо прецедентів в Україні (людей, з якими ми працювали та розлучилися).

 

До кого ти насамперед звернешся за допомогою чи зателефонуєш у скрутну хвилину?

 

До себе. 

 

Чи були в твоєму житті якісь переломні моменти та які?

 

Переломний момент – це фотографія. Багато хто вже читав мої попередні інтерв'ю і знає, що я 13 років пропрацював у митниці і потім одного дня пішов. Звичайно, це був переломний момент, коли я написав заяву та пішов у нікуди. Але я для себе одночасно розумів, що якщо я там залишуся, то це буде назавжди. Я розумів, що є інше життя, і час біжить дуже швидко. На той момент мені поставили діагноз 4 стадії онкології. Я розумів, що часу мало. На щастя, діагноз виявився хибним. Я тоді зрозумів, що час дуже стрімко летить. І це не тільки тому, що зараз прискорюється життя.

Звісно, ​​переломним моментом стала смерть мами.

Та перший раз відчуття сили океану, коли подорожував Кубою. Я дуже залежний від води. Навіть зараз, коли ми їздили на один день до Нормандії (в Кобур), мені вистачило півдня, щоб відновити сили і прийти до тями, послухавши океан.

 

Чим ти дорожиш найбільше?

 

Свободою. Для мене дуже важливе це почуття.

Художник має бути вільним. Він має робити те, що відчуває. Працювати чесно із собою та з глядачем. І пам'ятати, що завжди є вибір та шлях.

Мені потрібна свобода пересування.

Серія «Дерть» розпочалася у Франції. 

Коли я був у Нормандії вперше, я побачив на березі океану коня. Я розумів, що це дуже символічно – стихія. Мене не покидала ця тема. В 2017 цього у мене склалася серія «Vacas», але тема коней мене не покидала. Друзі мені порадили поїхати до Миргорода (село Дібрівка), де є один із найстаріших в Україні кінних заводів. Я поїхав туди на місяць. Через рік перед презентацією експозиції «Дерть» знову туди повернувся допрацьовувати. Можна сказати, що я там жив у стайнях. Я не маю виїзних точкових робіт. Усі мої серії – це прожите мною життя. Можна сказати, що кожна моя серія – це народження та маленька смерть. Вони мною прожиті.

 

Наступне питання може тобі не сподобатися. Чого ти боїшся найбільше?

 

Я люблю питання, які можуть не сподобатися.

На сьогоднішній день я не боюсь смерті. Якось мені сказали: «Павло, у Ваших роботах видно смерть і безвихідь». Спочатку мене це збентежило, але потім я зрозумів, що це комплімент. Тому що смерть – це те, що рухає нами. По-перше, це неминуче, а по-друге – це змушує робити, думати, працювати та встигати тут (ми не знаємо, що там). По суті смерть є дуже великим двигуном.

Але що далі, то більше я хвилююся за своїх близьких, друзів, за моїх коханих людей. Є страхи, щоби з ними все було добре.

 

Я хочу закінчити наше інтерв'ю питанням: «Що для тебе щастя?»

 

Щастя має багато складових.

У передостанній день мого перебування у Франції під час сніданку Жан-Луї поставив мені запитання, що мені найбільше запам'яталося. Перше, що я сказав, було: «Я хочу жити в Нормандії». Напевно, він очікував, що я скажу щось із приводу відкриттів чи виставки. Але він оцінив мою щирість. Звичайно, мені сподобалося, що у мене була виставка в одній із найкращих галерей у Франції, але я ціную щирість.

Щастя складається з якихось миттєвостей: це і ковток ранкової кави, шум океану, твоя десь реалізованість. Ось для мене зараз буде щастям поїхати до села, вийти у поле, поспілкуватися з людьми, які живуть абсолютно іншим життям, зайняті простими речами.

Зараз у мене є потреба. Заливається фундамент під щось нове. У голові готується нова серія.

 

*Paris Photo - щорічна подія, заснована Ріком Гаделла (Rik Gadella) у 1997 році.

 

Головне фото: Лімітована серія “self-portrait” – 15 екземплярів. 2020р.

Фотографії надані 1831 Art Gallery

Текст: Браіловська Галина

 

Довідка про митця:

Мазай Павло Pavlo Mazai український художник. Народився у 1980 році в Києві. У 2004 році закінчив Київський університет туризму, економіки і права. Юрист за освітою.

Види мистецтва: фотографія, перформанс, колаж, кераміка.

Жанри: автопортрет, колаж, фігуративізм, ню.

Персональні виставки: 

"Обличчя" Asia 2016

"Обличчя" France 2016

"Vacas" 2017

"Метрика" 2018

"Послання Павлу" 2018

"Mar Adentro" 2019

"Айета" 2019

"Три крапки" 2019

"Поклик безсловесних" 2020

"Дерть" 2021

 

Також матеріали про художника: http://www.be-inart.com/post/view/3845

                                                     http://www.be-inart.com/post/view/3976

комментарии
ТОП Интервью
17/09

Митці Микола та Марина Соколови.  Інтервюер: Дана Пінчевська   Д. П.: Вітаю вас з майстерні відомих київських митців, — художника Миколи Соколова та його дружини, Марини.  М. ...

Календарь
27/05

27 травня 2022 року галерея Imagine Point відкриває проект «UKRиття» Flora Gatsenko, Антон Тарасюк. До 24 лютого кожен з нас писав власну історію, після 5-ої ранку ми почали писати ...

28/05

28 травня о 14.00 у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва відкривається виставка «Жива скарбниця київського розпису. Сучасні тенденції», присвячена Дню Києва. Це ...

ФОРМА ОБРАТНОЙ СВЯЗИ
Проверочный код *
Восстановить пароль
Для восстановления пароля введите адрес электронной почты, указанный Вами при регистрации. Вам будет отправлено письмо с дальнейшими рекомендациями.
Если у Вас возникли вопросы, свяжитесь с нами по телефону: 044-331-51-21
Авторизация
Регистрация
* Обязательно для регистрации на ресурсе
** Обязательно для выставления лотов
Пароль должен иметь длину не менее шести знаков; содержать комбинацию как минимум из трех указанных ниже знаков: прописные буквы, строчные буквы, цифры, знаки препинания; не должен содержать имени пользователя или экранного имени.
Проверочный код
правила ресурса *
условия аукциона **