Наверх
Меню
Меню
Интервью
02/09
Микола Білик. "Я намагаюсь зрозуміти цей час"
IMG_7205.JPG
IMG_7205.JPG
IMG_7242.JPG
IMG_7242.JPG
IMG_7240.JPG
IMG_7240.JPG
IMG_7238.JPG
IMG_7238.JPG
IMG_7236.JPG
IMG_7236.JPG
IMG_7233.JPG
IMG_7233.JPG
IMG_7232.JPG
IMG_7232.JPG
IMG_7228.JPG
IMG_7228.JPG
IMG_7227.JPG
IMG_7227.JPG
IMG_7226.JPG
IMG_7226.JPG
IMG_7224.JPG
IMG_7224.JPG
IMG_7220.JPG
IMG_7220.JPG
IMG_7250.JPG
IMG_7250.JPG
IMG_7205.JPG
IMG_7242.JPG
IMG_7240.JPG
IMG_7238.JPG
IMG_7236.JPG
IMG_7233.JPG
IMG_7232.JPG
IMG_7228.JPG
IMG_7227.JPG
IMG_7226.JPG
IMG_7224.JPG
IMG_7220.JPG
IMG_7250.JPG

Микола Білик. "Я намагаюсь зрозуміти цей час"

Нещодавно ми завітали в гості в майстерню до Миколи Білика – скульптора, визнаного метра українського мистецтва, заслуженого художника України, доцента Київського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва і дизайну ім. М.Бойчука, автора знакових композицій, що визначають багато в чому вигляд міста Києва і не тільки. Це перш за все пам'ятник княгині Ользі з фігурами Кирила, Мефодія та Андрія Первозванного з боків, пам'ятник Ярославу Мудрому біля Золотих воріт з відбитками його долоні, пам'ятник Архангелу Михаїлу, пам'ятник офіцерам Служби зовнішньої розвідки України (і спробуйте дізнатися, де він знаходиться), пам'ятник Шевченку на Кубі, закоханим в Донецьку, Українська Герніка в Батурині та багато інших.

Ви — знаний митець, довгий час працюєте як скульптор, але весь час змінюєтесь. Яким чином Вам вдається працювати в досить різних техніках, стилях - спочатку роботи над творами Кавалерідзе, а потім перехід до романтичних робіт "До неньки", наприклад, а зараз зовсім інший етап – сучасне мистецтво.



Ви розумієте, з роботами Кавалерідзе — це замовлення. Там немає ніякої творчості. Там була певна задача – реконструювати пам'ятки. Для цього необхідно мати досвід і практику. Це – легко. А творчість – це інше. То є мій світ, там я співаю так, як я співаю. Це — моє. Це вже рівень майстерності, це – як в театрі, коли ти досягаєш певного рівня і можеш зіграти різні ролі.
З реконструюванням пам'ятників стояла конкретна задача, треба було відновити. А є сокровенне моє – те, що я з досвідом придбав. Але навіть з моїм досвідом є речі, де я відчуваю, що вже "випадаю" із сучасності. Молоді вже мають зовсім інші ходи, це закономірно. Я намагаюсь зрозуміти цей час: як воно, що воно, але, все рівно, іде формування часове. Я вже склався в якійсь мірі того часу, і деякі речі вже важко переробити.

Але  у Вас світогляд молодої людини та стилістично роботи дуже сучасні.
 

       

Так, я намагаюся працювати в такому ключі, але у молодих це виходить краще. Ви бачите зараз які швидкі технології! Все розвивається дуже швидко. Роблять якісь проекції, концептуальні штуки. Хочеться мені, але мене ще тримає тягар моїх ідей, яких дуже багато накопичилось. Тому я собі думаю, що то мабуть якась моя місія така. Я вже навіть іноді думаю, чи є сенс використовувати купу моїх ескізів, яка там накопичилась? Чи не буде це ходою по горизонталі? Тоді навіщо це треба? Я над цим задумуюсь. Якщо це не йде вгору, то нема сенсу друкувати. От такі в мене є думки.

Ви вважаєте, що знання Вам заважає? Мабуть, треба розрізнити фаховий досвід і погляд на шляхи творчого розвитку?

Так,  щодо знання, то це вже набутий досвід,  я вже тут почуваюся, як риба в воді, я роблю це легко. Я знаю, що це вже "пройдене". Так не повинно бути. Митець кожен день повинен починати як заново, тоді це будуть якісь досягнення для самого себе і для мистецтва. Це як гарний  скрипаль. Він класно грає, але він не творить. Він просто класно виконує. Це інколи також достатньо, але мистецтво – це коли ти відкриваєш. Тоді воно залишиться в історії, а все інше кане... Але це мабуть досить відносно.



Щодо "відносно" і «скрипаля». Паганіні добре грав концерт, але коли почули, що він грав на одній струні, то це вже була інша річ. Щодо того, в які терміни Ви зробили скульптуру княгині Ольги, то теж можна сказати "відносно". Це вже набуває ознак віртуозності.

Для скульптора головне – зробити модель. Далі все відпрацьовано. Там треба знати технологію. Коли модель зроблена, все решта – технічна робота.
Головне – ідея (придумати), друге – виліпити модель, а далі – справа техніки.
В цій скульптурі ми намагалися відповідати оригіналу. Ольга — вона більш цільна, а ось Андрія Первозваного зробити не встигали. Його вже робили Шишов і Дяченко, з того, що було зроблене Сеньком і ще одним скульптором.
Андрія Первозваного дуже добре зробив Швєцов. Як їхати від площі Слави вниз, то там під горою є пам'ятник Андрію Первозваному – навпроти церкви Аскольдової могили. Я вважаю, що то є кам'яна мова.

Найгірше в цих замовленнях – це темпи. Коли треба зробити в якийсь термін, це важко. Це не дає можливості до кінця спокійно працювати. Замість року дають місяць-два. Це б'є по здоров'ю, тому що ти "пашеш".
Ми почали робити цей пам'ятник восени. Я з Віталієм Сивко робив Кирила і Мефодія. А коли виявилося, що треба виправляти Ольгу, то ми і її зробили. Всі фігури робилися в різних місцях, а потім їх склали. Все було зроблено за три місяці. Італієць казав, що в Італії на це треба було б три роки, щоб зробити такий пам'ятник, а ми встигли за три місяці. Він все дивувався: " Що за країна така?"

                      

Чи простіше працювати з приватними замовленнями? Наприклад, Ви в Донецьку робили "Юність" – фігура молодої жінки.

Мені його замовив Матвієнко. Треба було на його поезію зробити скульптуру. Це – 3,15 метра висота. Він починав свою діяльність в Донецьку. Ця скульптура стояла в сквері. Я її допрацьовував на місті. Треба було врахувати рух сонця та інше. Коли це скульптура, передбачена на вулиці, в просторі, то це одне з головних завдань — розрахувати, як її встановити на місті. Врахувати, як вона буде розташована по відношенню до сонця, як буде падати тінь, світові плями і т.д. Треба врахувати рух сонця, щоб була освітлена основна частина, і щоб сонце не засліплювало глядача.
Є свої закони. Якщо це паркова зона, то це вже живий об'єкт, який живе в просторі.

Коли Ви робили Українську Герніку для Батурина, у Вас були якісь замовлення, чи тут була тільки тема?

Тут була тема. Було два таких симпозіуми. Перший був в Каневі — по творчості Т. Г. Шевченко. Всі учасники мали зробити роботи по творчості Шевченко, щоб вони супроводжували глядача від центра міста до могили поета. Це досить відносне поняття. Я зробив там Кобзаря Мамая. Багато хто сучасно вирішив цю тему. Воно все лягає на ту тему. Коли такий письменник, то воно все перегукується. Це була така задана тема.
Те ж саме і в Батурині. Для мене Батурин — це велика трагедія, тому я пішов в такому трагічному ключі. Там вирізано було все! Для мене це дуже трагічна сторінка нашої історії. В мене було кінь – людина.

        

У Пікасо Герніка вся на виворотах. Там у Вас такі тектонічні пласти зміщені, не тільки вивороти, а й зсуви.

Так, і там є тріщина. Там внизу розірваний блок, через який проходить тріщина. Все таке порубане. Це для передачі трагізму. Там птах, мордочка коня... Там ідея – кінь падає і кричить, а вершник з нього злітає.
Все це дуже трагічно. Це – блок 2,4м на 1м на 0,5м. Композиція складається з трьох частин. Вона з вапняка.
Раніше на Україні робили з ямпільського піщаника. Він дуже шкідливий. Це кремнієві породи. Його називають "молодий мармур".
Граніт – найкращий матеріал. Я брав в тому році участь в симпозіумі в Каневі, там матеріал був граніт. В граніті важко робити, але багато можливостей, і це – дорогий матеріал. Я зараз прихильник граніту. Але стипендії мають бути більш вагомі. Хочеться, щоб була якась фінансова віддача. Кожен скульптор хоче реалізувати свою творчу думку, свою ідею. А потім кожен скульптор хоче реалізувати свою роботу. Всі ми – живі люди. Всі ці гроші — це дуже символічно.
Ямпільський матеріал дуже цікавий. Ми колись там працювали прямо в кар'єрі. Це той випадок, коли матеріал затягує, і ти його хочеш використати на повну. Він підказує, як зробити. Це той випадок, коли матеріал веде. Це був єдиний випадок, коли ми попали прямо в кар'єр, і там на базі кар'єру працювали.
Було дуже цікаво, це була своєрідна наука. Ми побачили, як налагоджене виробництво каменю. Там була своя кухня. Кожного дня приносили інструмент, негартований. Для піщанику інструмент не гартують. Коваль його витягує, але не гартує. Цілий день цим інструментом ріжуть камінь, а на вечір його знов несуть до ковалів.
Ми там працювали десь на відстані метрів 100 один від одного, не безпосередньо в самому кар'єрі, але поблизу. Ми цілий день там працювали, а діти в ставку купалися. Надвечір, коли пішли забирати дітей, дивимось, а там голови – десь 25 змієнят маленьких! Наші діти купалися в ставку з зміїними дітьми! І ті, і інші — діти. То була гармонія. То був цікавий досвід.



Як зазвичай запрошують на участь в симпозіумах?

На симпозіумах вже працює "рекомендація". Якщо тебе вже знають, то завжди запрошують. Якщо ти попав в "коло", то вже всі один одного знають. Я не дуже їжджу по міжнародних симпозіумах. Там треба мову знати. Хоча це й не дуже бар'єр, але я комплексую.

Коли Ви робили пам'ятник розвідникам, то Ви там шифром написали. Іноді майстри шифрують щось в своїх роботах, Ви робите щось подібне?

Це також було замовлення. Там шар, треба було показати ще людей. В мене було цікавіше, але вони захотіли інакше. Зазвичай я нічого не шифрую. В  пам'ятнику розвідникам цей шифр – це як належність до служби розвідки, щоб відобразити таємність.
Якийсь пластичний, узагальнений шифр в моїх роботах може і є, але не шифрування чогось.

      

О. Ханко.  – Який у Вас улюблений матеріал? Це камінь? Монументальні роботи складніше з бронзи робити?

Я б не сказав, що камінь. Я дуже багато в бронзі робив. Метал витримує дуже тонкі штуки. З металу можна зробити такі ажурні речі. Камінь не може собі дозволити якісь тонкості, він крихкий. Я і з дерева робив роботи. Камінь — це практично безвідходне виробництво. З основного блоку робив щось велике, а з "відходів" – маленькі роботи. Я нічого не викидаю.



Ваші роботи останнього часу дуже лаконічні і чуттєві. Якщо порівнювати з більш ранніми роботами, то можна сказати, що Ви змінюєтесь як скульптор. В ранніх роботах більше академічності, в деяких – замовного копіювання, а зараз – більше узагальненості, лаконічності.

               

Це вже мабуть мій стиль виробився. Я не люблю натуралізм. Ось ви бачите, в усіх моїх роботах є якась витягнутість.  Я не роблю природні речі, але інколи треба дотримуватись якихось канонів.
Ось в Чернівцях оголосили Всеукраїнський архітектурний конкурс на відновлення пам'ятника "Пієта". Пам'ятник планується встановити на центральній площі міста, там де зараз стоїть Хрест - Пієта. Там майже сто років стояв пам'ятник, але за часи СРСР (в 1923 році) його перенесли на територію Храму Серце Ісуса, звідки його було викрадено. Нова композиція має відновити історичну і культурні пам'ятку, але головна мета — віддати шану героям Українського Майдану – героям Небесної Сотні.

Що  Вас надихнуло на створення образів вагітних жінок?

В мене багато скульптур з вагітними. Зародження життя — це завжди цікаво. Ось в мене така композиція: вагітна мама, тато і малий. Тато цілує животик, де знаходиться ще ненароджена малеча, а хлопчик цілує маму. Це – сім'я.

                                        

В мене дуже багато "поцілунків". Майже в усіх матеріалах.
В різних матеріалах одні й ті ж ідеї втілюються по-різному. В мене була ідея зробити Батуринську Герніку в бронзі.  Вона вже б була переосмислена. Вона б інакше зазвучала. Ось крило вічності, потім пташка-тризуб. То б була історія України. Таке цікаве втілення всієї історії.
Всі мої роботи – монументальні. Навіть станкові. Але в мистецтві дуже важливо знати міру. А іноді розум дуже заважає.(Сміється). Якщо починаєш довго думати, то вже толку не буде...

О. Ханко. – Як часто Ви використовуєте дерево для своїх робіт?

Не дуже часто, але трошки є. Я люблю з ним робити, але все залежить, де зберігати роботу. На вулиці дерево не дуже добре зберігається.

А як справи з пам'ятником М. Бойчуку, який Ви планували зробити?

Справа в тому, що він був вже майже зроблений, але цю роботу вкрали. Він простояв майже 15 років в реставраційних майстернях, а потім, коли майстерні розпалися, я забрав його в інститут. Там його вкрали. Це був бронзовий монумент. Хтось його поцупив. Я хочу знов його зробити, але не в інституті. Спочатку я думав це робити на базі інституту, це логічно. Інститут носить ім'я Бойчука. Але ректор не підтримав. Зараз я думаю, що його можна встановити десь у місті.

Чи впливала якось Ваша професія на вибір Вашого сина —Назара?

М. Б. То, мабуть, вже вибір сім'ї. Але у нас все без диктату. Я з малечі його вплутував в формі гри в цю "справу". Це мало свої наслідки, я хотів, щоб йому було цікаво. Завдяки Назарові я пішов викладати – коли він вступив до технікуму (тоді це ще був технікум), мені сказали, що нема кому викладати. Тому я був "вимушений" йти викладачем. Це – добра розрядка, працювати з молоддю – це добре. Є дуже багато талановитої молоді. Якщо я бачу, що хлопцям треба йти вчитися далі, я завжди раджу.

У Вас і в шамотній масі є роботи?

Так, я колись дуже любив робити керамічні речі. Але вони в мене теж скульптурні. Тут матеріал дуже веде, колір може бути різний. В мене навіть зараз є багато ескізів для кераміки.



О. Ханко. – Ви любите "грати" з формою? Трикутник часто продивляється в Ваших роботах.

Бувають і куби. То мабуть в них продивляється блочність. Як в пірамідах – вічність. Мені це імпонує, я люблю лаконічність в формах.

           

Ви собі залишаєте копії робіт, з якими розлучаєтесь?

Часто так стається, що я роблю декілька однакових робіт. Ось в мене є "Бичок". Його всі замовляють. Він всім подобається.
Ідеї макро-мікро мене дуже цікавлять. Інколи ідеї з'являються з самого життя: ось була жінка вагітна — виникла ідея "Вагітна". Робота "На морі" з'явилася після відпочинку, коли Назар малий був. Я де буваю, завжди роблю малюночки. Всюди. Потім все це виростає в якісь роботи. Пізніше ці мотиви лягають на скульптуру. Я взагалі мав бути живописцем, колір мене зачаровує...

Треба вказати, що поки готували інтерв'ю, Микола Ілліч виграв Всеукраїнський архітектурний конкурс на кращу скульптурну композицію Хреста-Пієти, присвячену героям Українського Майдану — героям Небесної Сотні, з чим його і вітаємо. Ми щиро бажаємо йому нових творчих здобутків і пишаємось тим, що ми були серед перших, хто побачив  цей пам'ятник (в мініатюрі) ще до участі в конкурсі.

    


Книжкове видавництво

комментарии
ТОП Интервью
17/09

Митці Микола та Марина Соколови.  Інтервюер: Дана Пінчевська   Д. П.: Вітаю вас з майстерні відомих київських митців, — художника Миколи Соколова та його дружини, Марини.  М. ...

Календарь
ФОРМА ОБРАТНОЙ СВЯЗИ
Проверочный код *
Восстановить пароль
Для восстановления пароля введите адрес электронной почты, указанный Вами при регистрации. Вам будет отправлено письмо с дальнейшими рекомендациями.
Если у Вас возникли вопросы, свяжитесь с нами по телефону: 044-331-51-21
Авторизация
Регистрация
* Обязательно для регистрации на ресурсе
** Обязательно для выставления лотов
Пароль должен иметь длину не менее шести знаков; содержать комбинацию как минимум из трех указанных ниже знаков: прописные буквы, строчные буквы, цифры, знаки препинания; не должен содержать имени пользователя или экранного имени.
Проверочный код
правила ресурса *
условия аукциона **