Наверх
Меню
Меню
Статья
03/09
Тарас Шевченко і Межигір'я
Шевченко Межигіря-1.jpg
Шевченко Межигіря-1.jpg

Тарас Шевченко і Межигір'я

Анатолій Заїка.

Науковий співробітник НЦНК «Музей Івана Гонара».

Член національної спілки архітекторів України

Київ 2014 р.                                                                                                                                Присвячується 200-річчю з дня народження 

                                                                                                                                                  Т.Г.Шевченка

                      

                                      Т. Г. Шевченко. Автопортрет. 1843 р.

                                                  Передмова

Протягом 1838 – 1845 років Тарас Шевченко, навчався  в Академії мистецтв в Петербурзі під керівництвом художника Карла Брюллова (1799-1852) — видатного художника, нащадка французьких емігрантів-гугенотів. Карл Брюлло навчався в Академії дванадцять років і закінчив її у 1821 році. Був  обдарованим учнем. Маючи незалежний та волелюбний характер він посварився з Президентом академії на випускному вечорі і через цей випадок поїхав в Італію не на кошти академії, хоч і отримав за успіхи у навчанні золоту медаль, а коштом Товариства заохочування художників. 1836 року художник повернувся з-за кордону. Після закінчення Академії мистецтв в Петербурзі, він довго вчився і працював в Італії. Картину «Останній день Помпеї» написав у Римі. Після створення картини «Останній день Помпеї» цар Микола І вельможно додав до прізвища літеру «В», аби вона сповіщала іноземцям про підданого з Російської імперії і нагадувала російські прізвища. (http://shevchenkiv-kraj.com/peoples/about_TGSH/karl_brullov)  Т. Шевченко під час навчання в Академії досягнув значних успіхів і вважався одним  з найкращих його  учнів. У думках Тарас мріяв повернутися в Україну, адже іще юним козачком пана П. В. Енгельгардта він виїхав з обозом до міста Вільно, де його власник служив ад’ютантом генерал-губернатора…

 

                            

                                                             Автопортрет К.Брюлова. 1848р.                                     

1831 року Тарас Шевченко, як кріпак П. В.  Егнгельгарда опинився в Петербурзі.  1832 року він почав навчатися малярству у В. Ширяєва. Контрактом було передбачено — п’ять років навчання та три роки відробітку. Про час навчання та виконання відповідальних замовлень, захоплення акварельними пейзажами і портретами та зустрічі з художниками в Петербурзі описано у автобіографічній повісті Т. Г. Шевченка «Художник». 1836 року відбулося знайомство Тараса із своїм земляком з міста Богуслава І. Сошенком, який приїхав до Петербургу щоб вступити до Академії мистецтв. Саме він познайомив Т. Шевченка з учнем академії мистецтв А. Мокрицьким, родом з Ніжина, який 1830 року разом із М. Гоголем, Є. Гребінкою закінчив Ніжинську гімназію. Гребінка, який викладав словесність у Дворянському полку і був відомим своїми «Малоросійськими приказками» та перекладом пушкінської «Полтави», відіграв особливу роль у становленні Шевченка як поета. Творчо-інтелектуальні здібності Т. Шевченка як художника і поета стали відомими серед  художників та поетів Петербурга — особливо прихильні до нього були К. Брюллов та В. Жуковський. Саме вони зіграли вирішальну роль у подальшій долі Тараса Шевченка, про що свiдчить документ від  22 квітня 1838 року — «…уволеный от службы гвардии полковник Павел Васильевич Энгельгардт отпустил вечно на волю крепосного моего человека Тараса Григорьевича Шевченка, сына Шевченка, доставшегося мне по наследству после покойного родителя моего действительного тайного советника Василия Васильевича Энгельгардта, записаного по ревизии Киевской губернии Звенигородского уезда  в село Кириловке, до которого человека мне, Энгенльгардту и наследникам моим впредь дела нет и не во что не вступается, а волен он, Шевченко, избрать себе род жизни какой пожелает».  Документ засвідчено підписами В. Жуковського, К. Брюллова та М. Вієльгорського. За цей «великодушный поступок» П. В. Енгельгардт отримав 2500 рублів, які були зароблені на аукціоні від продажу портрета В. Жуковського, виконаного К. Брюлловим. Так на двадцять п’ятому року житті свого життя Т. Шевченко став вільним. (2) 1838 року, через два місяці після викупу, Т. Шевченко склав перший іспит з малювання до Академії мистецтв в Петербурзі…

В думках Тарас  ніколи не залишав Україну. Прагнення отримати добру виучку в малюванні перетиналися із складанням віршів. Про це він писав згодом перебуваючи у засланні: «Чим займався я в цьому святилищі? Дивно подумати. Я займався тоді складанням малоросійських віршів, котрі згодом упали таким страшним тягарем на мою убогу душу… Дивне, одначе ж, це всемогутнє покликання. Я добре знав, що живопис — моя майбутня професія, мій насущний хліб. І замість того, щоб вивчати її глибокі достоїнства, та ще під керівництвом такого вчителя, яким був безсмертний Брюллов, я складав вірші, за які мені ніхто і копійки не заплатив, і які, зрештою, позбавили мене свободи, не дивлячись на всемогутню нелюдську заборону, я все таки крадькома подряпую» (1).

Найкращих  вихованців Академії, тих хто отримував за свій живопис золоті медалі першого ступеня, відряджали до Італії за казенний кошт. Так сталося 1838 року  з другом Тараса Шевченка В. І. Штернбергом. Його було відзначено за картину «Свячення пасок у малоросійському селі» написану в Ічні на Чернігівщині, неподалік від Качанівки в маєтку Г. С. Тарновського. Він опинився в Італії з іншими вихованцями Академії, і він весь час кликав Тараса до свого товариства, бажаючи творчих успіхів в отриманні золотої медалі. 1841 року картина Шевченка «Циганка-ворожка» була відзначена срібною медаллю другого ступеня. В наступному році золотими медалями першого ступеня були нагороджені чотири художники, і серед них друг поета Г. Михайлов. Мрія про Італію, про Рим не покидала Тараса Шевченка. Він сподівався виручити гроші на поїздку від продажу своїх поетичних творів видавцеві, але укладання угоди про це не відбулося. Тарасом Шевченком  було вирішено здійснити подорож в Україну аби заробити гроші малюванням та відвідати  місця, де його з нетерпінням чекали.  А найбільше зустрічі з Україною чекав сам Тарас — він хотів відвідати історичні місця, які знав від спілкування із земляками, які оселилися або навчалися в Петербурзі — студентами, художниками, мистецтвознавцями, поетами,  істориками, музикантами, не кажучи  вже про багаті петербурзькі бібліотеки які відвідував Тарас Шевченко вивчаючи українські історичні та народознавчі теми. 

                                                  Перша подорож Шевченка в Україну 1843 року

В травні 1843 року, в журналі правління Академії мистецтв Петербурга зберігся запис: «Вільноприходящий учень Тарас Шевченко отримав відпустку в Малоросію та квиток на проїзд на 4 місяці і на безперешкодне де треба буде проживання» (2).

Шевченко разом із Гребінкою, та його сестрою Людмилою  вирушив в Україну білоруським трактом. Дорога до Пирятина, що на Полтавщині, поблизу якого жили родичі Гребінки, тривала близько тижня. Дорога йшла через Чернігів, Ніжин, Прилуки,  нарешті до Качанівки — маєтку Тарновського, куди і хотів доїхати Шевченко. З господарями маєтку іще в Петербурзі Шевченка познайомив В. І. Штернберг. Відбулося знайомство Шевченка з земельним магнатом П. Г. Галаганом в селі Дігтярі, із бджолярем-винахідником П. Прокоповичем із села Пальчики  та П. П. Скопропадським із сусіднього села Григорівка (Бахмацького району Чернігівської області).  Через п, ять років поет написав:

І досі нудно, як згадаю

Готичеський з часами дом;

Село обідране кругом;

І шапочку мужик знімає,

як флаг побачить. Значить пан

У себе з причетом гуляють.

О цей годований кабан!

О це ледащо. Щирий пан,

Потомок гетьмана дурного,

 І презавзятий патріот;

Та й християнин ще до того,

У Київ їздить всякий год,

У свиті ходить меж панами,

Та п,є горілку з мужиками,

І вольнодумствує в шинку.

Отут він весь, хоч надрукуй.

Та ще в селі своїх дівчаток

Перебирає. Та спроста

Таки своїх байстрят з десяток

Угод подержить до христа,

Та й тільки ж то.

Кругом паскуда!  (4)

Далі дорога Шевченка йшла на Київ через Прилуки, Пирятин, Переяслав, Бровари. У Києві відбулося знайомство Шевченка з П. Кулішем, який служив учителем історії та географії  у Києво-Подільському повітовому дворянському училищі і друкував історичну поему в дусі українських народних дум. Він жив у старому Києві, неподалік від Софіївського собору,  захоплювався малюванням. У тому ж будинку мешкав учитель малювання О. Ф. Сенчило-Стефановський, який став добрим другом Шевченка і мав з ним багато спільних справ. Він супроводжував Тараса по мальовничих місцях Києва. За свідченнями Петра Жури (відомого мистецтвознавця, який на   документальних матеріалах досліджує життя і діяльність Шевченка)  побував він разом з Т. Шевченнком та Кулішем в Межигір’ї — колисці української духовності, колишньому Межигірському монастирі, оплоту українського козацтва, на той час перетвореного на Імператорську Києво-Межигірську фаянсову фабрику. Єдиний малюнок Шевченка зроблений олівцем у своємі альбомі на білому аркуші, зберігається до нашого часу в Національному музеї Т. Г. Шевченка і датований записом Куліша: «1843 г., июня 13, в ночи на плоту на Днепре, против Межигорского монастиря». (Про датування малюнку Т. Шевченка «Межигірський монастир» та додаткова інформація подається в окремому розділі нижче). Крім того в альбомі Шевченка  збереглися записи Куліша п’яти народних пісень, де прославлялися загони гайдамацькі ватажків Бондаренка, Левченка. Плотарі, які сплавлялися вниз по Дніпру і зупинилися на косі напроти Межигір’я,  жили в басейні річки Здвиж біля Макарова, яка впадає в річку Тетерів — притоку Дніпра. Про це говорить назва поселень у піснях — Бихова, Грузьке, Макарова. В середині ХІХ ст. Межигір’я, незважаючи на те, що колишні монастирські приміщення було реконструйовано для потреб Імператорської фаянсової фабрики, залишалося популярним місцем для відпочинку киян — добратися можна було вверх проти течії  Дніпра з Подолу, або дорогою від Куренівки. Фаянсова фабрика знаходилася під охороною, і для того, щоб малювати на її території треба було отримати спеціальний дозвіл. Існувала штатна посада поліцмейстера фаянсової фабрики, який здійснював нагляд за будівлями, територією, пожежною безпекою, за порядком на виробництві, в лазареті і школі, за роботою та поведінкою робітників. Йому підпорядковувався сільський староста, який мав доповідати про всі надзвичайні події, що відбувались у селах Нові-Петрівці та Валки, де проживали приписані до фабрики селяни. Скоріше за все Т. Шевченко не мав дозволу малювати споруди колишнього Межигірського монастиря. Єдиний малюнок Т. Шевченка, який зберігся зроблений із зовнішньої південної сторони колишнього монастиря — зображення на першому плані в’їзної брами та Петропавлівської церкви із дзвіницею та бані Спасо-Преображенської церкви на другому (на головній сторінці статті).

      1843 року, у Київ вперше приїхав художник, академік Ф. Г. Солнцев для здійснення робіт в Успенському соборі Києво-Печерської лаври за наказом   російського імператора  Миколи І. У тому ж році він створив альбом акварелей з історичними ландшафтами Києва, куди увійшли  п’ять  акварелей з видами Межигірської Імператорської фаянсової фабрики із спорудами колишнього Києво-Межигірського Спасо-Преображенського монастиря. Дві з них — загальний вигляд з боку Дніпра, а три були написані на  території фаянсової фабрики, територія якої пильно охоронялася.  Безперечно дозвіл на малювання у нього був. 1843 року за ініціативою М. Максимовича та «за височайшим повелінням» при київському військовому, подільському і волинському генерал-губернаторові (Бібікові)  засновано тимчасова комісія для розгляду давніх актів у архівах «присутственых мест» і монастирів Київської, Подільської та Волинської губерній. Пізніше у 1945 – 1846 роках Т. Шевченко працював в цій комісії і отримував завдання від неї на збирання етнографічних матеріалів і замальовок історичних  ландшафтів з пам’ятками архітектури.

З Києва Тарас Шевченко виїхав до маєтку Гребінки на Полтавщині, далі в село Мойсівку та в Яготин. На запрошення Закревських Шевченко побував у їх маєтках — селах Березова Рудка і Лемешівка. Далі були Лубни, Березань. На початку вересня 1843 року Шевченко побував у Звиногородці — Шполі — Черкасах — Чигирині. Далі дорога йшла  до Новогеоргієвська — Павлишинська — Верхньодніпровська — Катеринослава — Канцерополя — Нікополя — Покровського.

На початку лютого 1844 року Шевченко виїхав з Києва до Петербурга. Дев’ять місяців замість чотирьох  перебував поет-художник в Україні. Після подорожі Україною він змінив свої наміри, щоб на зароблені гроші   виїхати до Італії на стажування до своїх друзів-художників. За  гонорари від продажу замовних картин  він прагнув викупити з кріпацтва своїх братів на Черкащині, та розпочати роботу над проектом періодичного передплатного видання «Живописная  Украина», як своєрідної художньої енциклопедії України. Було випущено перший і єдиний том видання.

 22 березня 1845 року Т. Шевченко отримав звання художника імператорської Академії мистецтв і білет, в якому зазначено: «Пред’явник цього, удостоєний звання некласного художника імператорської Академії мистецтв Тарас Шевченко, відбуває в малоросійські губернії для художніх занять, через це п. п., що на заставах команду мають, благоволять чинити йому туди, так і назад вільний проїзд, так само як і безперешкодне   на місці,  де скільки треба буде, перебування».                                                                 

                                                   Подальші відвідування України 1845-1846 років

1845 року Шевченко отримав білет, який служив як паспорт, з прикладанням академічної печатки —  С-Петербург. «Березня 23 дня 1845 року». Шевченко прибув до Києва і поселився в районі «Липки» (4).  В тому ж році Шевченко замість виданого білету мав уже атестат про закінчення академії, який давав вільному художнику право на проживання там, де він захоче. Нарешті почалися його вільні подорожі, як правобережною, так і лівобережною Україною. Етюди, малюнки, замальовки того часу свідчать про це. Свідчать про це і  його поезія, поеми і повісті, які перегукувалися з його подорожніми враженнями. Він  займався змалюванням історичних пам’яток Києва: акварелі «Костьол у Києві», «Аскольдова могила», З околиць Києва змальовано: «Китаївська пустинь», «Троїцька церква», «Пейзаж» (краєвид Києво-Печерської лаври), «Вишгород"

                         Шевченко Т.Г. "Вишгород". 1846р.

Шевченко виконував свої обов’язки як співробітник археологічної комісії. Там саме і працював його знайомий художник О. Ф. Сенчило-Стефановський, з яким він у липні-серпні 1846 року, на чолі з професором М. Іванишиним брав участь  в археологічній експедиції  для розкопування могили Перепет (Прип’ятиха) поблизу Фастова. У вересні 1846 року Шевченко одержав від Археографічної комісії нове доручення, підписане генерал-губернаторм Д. Бібіковим:

«1-е. О народных преданиях, местных повестях и сказаниях и повестях  и всему, что Вы узнаете, составить описание, а песни, рассказы и предания сколько можно списать, в том виде, как они есть;

     2-е. О знаменитых курганах  и урочищах, где и в каком месте они есть и на какие на счет собственно их существуют на месте предании и рассказы, а также и исторические сведения. С этих курганов снять эскиз на счет их формы и величины  и списать каждый по собранным сведениям.

3-е. Осмотреть замечательные монументальные памятники  и древние здания и составить их описание, что бы можно было распорядиться  снять с них в будущем году рисунки. Если бы где Вы имели возможность достать какие-либо древности, письменные грамоты и бумаги,то таковые доставить ко мне, или узнав, где они находятся, и о том донести.

4-е. Кроме сего отправитесь в Почаевскую Лавру и там снимите: а) общий наружный вид Лавры, б) внутренности храма и вид на окрестность с терасы.

Все собранные Вами сведения, описания и рисунки по возвращению Вашего в Киев представить мне» (5) .

У вересні Шевченко  виїхав до Кам’янця Подільського, далі до Почаєва, Вишневця, Кременця, Дубно, Берестечко, Корець. Під час подорожей і чисельних замальовок він записав чимало народних українських пісень. Шевченко через Новоград-Волинський і Житомир у кінці жовтня 1846 року повернувся в Київ.  21 лютого 1847 року Т. Шевченка було затверджено на посаду учителя малювання. Після доносу провокатора Петрова про існування в університеті  таємного  політичного товариства, Археологічна комісія 3 березня звільнила Шевченка з числа співробітників ніби то за те, що він без згоди комісії виїхав з Києва. 5 квітня при в’їзді в Київ на правому березі  Дніпра він був заарештований.

                                                   Про два малюнки Т. Г. Шевченка

Перебуваючи в Україні протягом 1843 – 1846 років Т. Шевченко не міг оминути пам’ятки історії Межигір’я. На той час на території колишнього козацького Межигірського монастиря («Білого Спаса» —  як згадував про нього поет і художник) діяла Імператорська Києво- Межигірська фаянсова фабрика. Співробітник національного музею Т. Г. Шевченка Олена Слободянюк дослідила, що  начерк «Вишгород» і малюнок «Межигірський монастир» були зроблені художником 1846 року. (6). Тоді Шевченко перебував у Києві з квітня аж до вересня. Працюючи над серією офортів «Живописна Україна», він олівцем у своєму альбомі змалював загальний вигляд колишнього Межигірського монастиря з південної сторони.

                               

                                  Межигіря. Дзвіниця Петропавлівської церкви. Фото початку 20-го сторіччя.

На першому плані зображена в'їзна брама і Петропавлівська церква із дзвіницею, яку збудовано  1774 року коштом кошового отамана П. Калнишевського київським архітектором Григоровичем-Барським. Перед дзвіницею змальовано будиночок протипожежної служби та кілька фігур, як кажуть художники-архітектори — «для масштабу». Ліворуч видніється п'ятиверха  Спасо-Преображенська церква, а праворуч баня Миколаєвської трапезної церкви братського корпусу. Цей ракурс молодий художник Т. Шевченко вибрав не випадково — на малюнку 1846 року ніщо не нагадувало про те, що майже 50 років тому Межигірський монастир було скасовано, і на його території діяла фаянсова фабрика.

 Петропавлівська церква із дзвіницею залишилися архітектурною перлиною колишнього Межигірського монастиря, одним з найкращих взірців українського бароко.   Вона  не була перебудована в кінці ХVІІІ — на початку ХІХ ст., як це сталося з Спасо-Преображенською церквою та іншими спорудами монастиря. Якщо порівняти акварельні малюнки Ф. Солнцева 1843 року під назвою «Імператорська Межигірська фаянсова фабрика», та  графічну робота Т. Шевченка «Межигірський монастир» то остання відрізняється не тільки назвою, але і витонченою композицією, чіткими архітектурними пропорціями монастирських споруд, розумінням архітектурного стилю.

Малюнок Т. Шевченка «Вишгород», який було зроблено  в той же час, що і малюнок «Межигірський монастир» виконано як начерк — графічно і легко.  Пейзажний ракурс був вибраний художником для того щоб показати стрімку динаміку Дніпра з двома човнами на першому плані, піщану косу-острів по середині ріки, стрімке русло під горою-дитинцем на якій височить триверха дерев’яна Борисоглібська церква, а за нею — межигірські гори. Нажаль  продовжити роботи за цими сюжетами художнику Тарасу Шевченку не судилося…

У другій половині 1847 року Т. Шевченко, перебуваючи на засланні в Орській фортеці, написав поему «Чернець», включивши до неї ці віршовані рядки в яких згадується Межигір'я та  «Дзвонкова криниця»:

Їде чернець Дзвонковою

У яр воду пити

Та згадує, як то тяжко

Було жити в світі.

В рік приїзду Шевченка в Межигір’я на фаянсовій фабриці існувала граверна майстерня Дмитра Степанова. Він був родичем петербурзького художника Миколи Олександровича Степанова (1807–1877 рр.) знайомого Тараса Шевченка по Академії. На фабриці тоді добрі здібності в гравюрі проявив і його учень кріпак Кирило Яцина. З числа обдарованих дітей фабричних, робітників-кріпаків Степанов знайшов і підготував двох талановитих живописців Прокопія Грученка і Федора Бабенка. З 1826 року в ній Степанов викладав малювання і гравюру. Межигір’я мало тоді вже своє фабричне коло діячів мистецтва. І це все мало зацікавити, радувати серце Тараса Шевченка. Головним модельєром і скульптором працював Семен Шевченко — однофамілець, кріпак із с. Нові Петрівці. Працював він з перших років існування фабрики, мав велику практику і багато учнів-послідовників. Випускник Межигірського мистецько-керамічного технікуму (1926–1930) мистецтвознавець П. Мусієнко у своїх спогадах згадував:   «Настав пам’ятний 1861 рік. Вісімнадцять років минуло тоді з часу, коли Тарас Шевченко одвідав Межигір’я. Звістка про його смерть боляче була сприйнята і робітниками фаянсової фабрики, серед яких прокотилися хвилі неодноразових страйків і народного революційного руху. Чи був ще тут живий в той час модельєр Семен Шевченко поки що не вдалося встановити. Та безперечно важливо вже те, що в Межигір’ї діяла його майстерня, в якій працював  разом з  його учнями син С. Шевченка. Це молоде покоління можливо раніш бачило великого поета живим, а чи знали з розповіді старших і їх творів. З майстерні Семена Шевченка і вийшов скульптурний портрет Тараса Григоровича на тарілках. Для виконання цієї роботи скульптори-модельєри користувалися відомою фотографією 1859 року, на якій Шевченко зображений в кожусі і смушевій шапці. 4 вересня цього року минає сторіччя з дня обрання Тараса Шевченка академіком Всеросійської Академії Художеств. З нагоди такої дати і написані ці рядки, щоб оживити на мить в пам’яті одну з маловідомих сторінок перебування великого поета в Межигір’ї».

                Тарілка виробництва Києво-Межигірськой фабрики. Портрет Т.Г.Шевченка

Подальша доля Межигірського монастиря була пов’язана з подіями, які відбувалися в Україні протягом ХІХ – ХХ ст. Після закриття Межигірської фаянсової фабрики 1877 року, починаючи від 1886 року за указом Синоду було відновлено монастир. Ним став опікуватись Києво-Троїцький монастир на чолі з ігуменом Іоною. 1994 року чоловічий монастир у Межигір’ї було закрито, а в його будівлях відкрито жіночий монастир, яким управляла ігуменія Києво-Покровського монастиря. Весною 1919 року до влади в Україні прийшли більшовики і Києво-Межигірський жіночий монастир було ліквідовано. Черниць переселили до Києво-Покровського монастиря. Восени 1920 року в приміщеннях колишнього монастиря створено Межигірські державні художньо-виробничі майстерні Всеукраїнського комітету мистецтв. 1923 року керамічну майстерню оголошено Межигірським мистецько-керамічним технікумом, який  1930 року перетворено у Межигірський художньо-керамічний інститут, який згодом став Межигірським технологічним інститутом кераміки і скла. 1932 року інститут переведено до  Києва, де його було повністю розформовано. 1934 року в Межигір’ї,  та об’єктах історико-культурної  спадщини Києва відбулися трагедійні події  — до Києва із Харкова переїхали вищі державні і партійні установи УРСР — ВУЦВК, РНК УРСР та ЦК КП(б)У, які почали «змінювати Київ з патріархального на соціалістичний» шляхом нищення пам’яток сакральної архітектури, поширенням ідеології відторгнення християнських цінностей у киян, особливо у молоді. 1935 року територія Межигірського монастиря разом із її унікальною прилеглою територією (138 га) огороджено високим парканом для будівництва державних дач і оголошена «закритою зоною». Всі споруди колишнього Межигірського монастиря зруйновано, а  з битої цегли мурованих храмів влаштовано внутрішню дорогу — з «нижнього» Межигір’я до «верхнього». З початком ХХІ ст. цю дорогу, як і комплекс благоустрою «закритої зони» значно «покращено» — застосовані бордюри з граніту, клінкерні тротуарні  плитки, різноманітні альтанки та інші садово-паркові елементи... Тема глобального «покращення закритої зони», її антропогенних ландшафтів та нових об’єктів архітектури потребує спеціальних досліджень. Єдине історичне місце Межигір’я, яке завжди було доступне для людей — це «Дзвінкова криниця», джерело з цілющою водою.  1998 року до 155-річя перебування Т. Г. Шевченка у Межигір'ї «Дзвінкова криниця» відреставрована громадою села Нові Петрівці. Поруч встановлені пам’ятні знаки, про те, що тут перебував Тарас Шевченко. В наш час біля Дзвінкової криниці збудовано храм Парафії УПЦКП Парафії Преображення Господнього Межигірська із купальнею. Неподалік, в глибині яру «Мочар» існує «Козацька долина» — місце, обладнане елементарними побутовими умовами для лісової рекреації (лавки, столи, мангал, смітник), де збираються мешканці села Нові Петрівці, аби згадати про своє славне минуле. Автором статті, з неприхованою радістю було відмічено, що вранці у неділю на Великдень 2013 року там зібралася молодь села Нові Петрівці — прибиралася територія, смажилися шашлики, накривалися столи і готувалися до святкування. 9 березня 2014 року на честь 200-річчя від дня народження Т. Г. Шевченка мешканці  с. Нові Петрівці та їх гості прийняли участь у  Хресній ході від будинку культури до місцезнаходження Межигірського монастиря і  встановили  хрест на подальше відродження Української святині, — «закрита зона» Межигір’я перестала існувати. Відтепер це моє Межигір’я, твоє і наше!

Якби так сталося, щоб Тарас Шевченко опинився сьогодні у Києві, зайшов би до свого імені Музею, що  на бульварі знову ж таки свого імені,  розгорнув би книгу відгуків і прочитав би один запис київського школяра, то дуже б потішився:

 «Сьогоднішній похід в музей був дуже вражаючий, тому що картини, статуї, і т. д. дуже цікаві. Присвячується Віці із 7-Б  тому, що я її тут зустрів, а це було кохання з першого погляду.»

 (Запис в книзі  відгуків Національного музею  Т. Г.  Шевченка від 04. 05. 2014 р.)

 

Примітки:

  1. Петро Жур. Літо перше. Ст. 10. В-во Дніпро.1979 р.(V. 43­­­–44)
  2. Т. Г. Шевченко. Біографія. Ст 51.Київ. В-во «Наукова Думка» 1984.
  3. Петро Жур. Літо перше. Ст. 15. В-во Дніпро.1979 р.
  4. Петро Жур. Дума про вогонь. Ст. 21. В-во Дніпро.1985 р.
  5. Т. Шевченко. Біографія. Київ Наукова Думка 1984

                                                       

 

 

 

 

комментарии
Календарь
19/10

19 жовтня ЦСМ «Білий Світ» презентує виставку малюнків та об’єктів Сергій Алієва-Ковики «Шио, Заха, Марко».    Сергій Алієв-Ковика, митець з Дніпра, завжди ...

21/10

Dymchuk Gallery представляє проект «OLE!» відомого художника Леся Подерв’янського. До проєкту увійшли 8 живописних робіт з циклу «Корида», написаних автором протягом останнього ...

ФОРМА ОБРАТНОЙ СВЯЗИ
Проверочный код *
Восстановить пароль
Для восстановления пароля введите адрес электронной почты, указанный Вами при регистрации. Вам будет отправлено письмо с дальнейшими рекомендациями.
Если у Вас возникли вопросы, свяжитесь с нами по телефону: 044-331-51-21
Авторизация
Регистрация
* Обязательно для регистрации на ресурсе
** Обязательно для выставления лотов
Пароль должен иметь длину не менее шести знаков; содержать комбинацию как минимум из трех указанных ниже знаков: прописные буквы, строчные буквы, цифры, знаки препинания; не должен содержать имени пользователя или экранного имени.
Проверочный код
правила ресурса *
условия аукциона **