Наверх
Меню
Меню
Статья
07/10
Марія Холодна - 12 років Межигір'я
Мария Холодная Фрих-Хар Кратко Диндо 6.JPG
Мария Холодная Фрих-Хар Кратко Диндо 6.JPG

Марія Холодна - 12 років Межигір'я

Холодна Марія Петрівна

1903 - 1989

 

Ілл.1 Портрет Марії Холодної. Картина П. І. Холодного   «Казка про дівчину і паву» 1916 р.

Марія Холодна вчилась і працювала в Межигір’ї під час свого навчання в УАМ у 1921 - 1927 роках і в творчій керамічній майстерні утвореної з викладачів Межигірського технікуму, УАМ, та їх студентів. Тут вона вперше опанувала художню таємничість керамічних технологій. Тут вона пізнала перше кохання і розчарування, тут серед витонченої природи Подніпров’я вона сформувалась як особистість, як  професійний художник, і пронесла це відчуття впродовж свого життя, нажаль, за межами України.

Марія Петрівна Холодна народилась в Києві в багатодітній сім’ї Петра Івановича Холодного (1876-1930) — відомого українського державного, громадського діяча, вченого-хіміка, педагога, художника,  рід якого походив з міста Переяслава (сьогодні Переяслав-Хмельницький). Він одружився на Марії Петрівні  Івановій (1878 р. м. Гатчин — 10.1959 р. м. Москва) яка народилась останньою  в багатодітній сім’ї морського офіцера і отримала гарну освіту. В сім’ї Холодних було п’ятеро дітей:

Син Петро Петрович Холодний (22. 07. 1902 р., м. Київ — 24. 01. 1990 р., м. Нью-Йорк) став визначним художником української діаспори. Його дружиною була Наталія Андріївна Лівицька-Холодна, відома українська поетеса української діаспори.

Донька Марія Петрівна Холодна (23. 09. 1903 р. м. Київ — 13. 01. 1989 р. м. Москва), українська художниця — кераміст, яка жила і працювала в РСФСР.  Вона отримала художню освіту скульптора в КХІ  1928 року. Під час навчання працювала в Межигірській творчій керамічній майстерні (1922-1927). Майже зразу по закінченню навчання М. П. Холодна разом із сім’ю (мамою, маленьким сином Петрусем і сестрами) була вимушена виїхати до Москви. Згодом вона працювала на фаянсовій фабриці в Конаково, де проявився її талант в дрібній керамічній пластиці та створенні фаянсового посуду, декоративних керамічних форм.

Син Ігор Петрович Холодний (1904 р., м. Київ — 1957 р., м. Москва), закінчив філософський факультет Київського державного університету ім. Т. Шевченка;

Донька Галина (Ганна) Петрівна Холодна (29.  11. 1908 р., м.  Київ — 14. 01. 1998 р., м. Москва).

Донька Тетяна Петрівна Холодна (1912 р., м. Київ — 15. 03. 1979 р., м. Харків), українська художнця.

            Рід Холодних дав Україні багато визначних особистостей. Серед них академік ВУАН, мікробіолог Микола Григорович Холодний (22 червня 1882, Тамбов —  4 травня 1953, Київ), заслужений діяч науки УРСР (1944), засновник вітчизняної школи фізіології рослин.; лінгвіст, директор Інституту української наукової мови ВУАН; Григорій Григорович Холодний (3 березня 1886, м. Тамбов — 14 лютого 1938); Володимир Григорович Холодний, адвокат, чоловік відомої української акторки Віри Холодної (9 серпня 1893 р. Полтава — 17 лютого 1919 р. Одеса)

Ілл.2 П. І. Холодний. Дзвоники, полотно, олія, 1912 р.

 Петро Іванович Холодний, батько Марії Холодної, народився 18 грудня 1875 р. у Переяславі на Полтавщині в заможній сім’ї міського голови, де в пошані були українські народні традиції. Свої художні здібності він успадкував по материнській лінії від роду Забіяків — художників та іконописців, які згодом розвинув у Київській  рисувальній школі М. І. Мурашка (1844-1909) українського  художника, педагога, яка  проіснувала понад 25 років (1875-1901). Школа М. І. Мурашка давала реальну можливість здобути художню освіту всім бажаючим. Багато талановитих художників — М. Пимоненко, Г. Дядченко, В. Андрєєв, С. Костенко та інші, завдяки Київській рисувальній школі М. І. Мурашка отримали можливість розвинути свій природний хист, здобути художню освіту і вийти на велику дорогу мистецтва. Свою професійну освіту П. І. Холодний отримав у Київському університеті св. Володимира, де вивчав математику, фізику, мінералогію. На початку ХХ ст. він став ініціатором створення гуртка вчителів, до якого були залучені свідомі українці, які заснували в Києві приватну комерційну школу. З 1908 р. до початку 1917 р. П. І. Холодний був директором цієї школи, в якій навчались його діти. Захоплення малюванням батько передав своїм дітям, адже в їх сім’ї не переводились художні матеріали — папір, холст, фарби, пензлі,  олівці, тощо. Іще маленькими вони спостерігали як працює батько за мольбертом і самі пробували малювати. Принаймні троє його дітей в майбутньому стали професійними художниками. П. І. Холодний малював для себе, і оцінювали його роботи дружина Марія Петрівна  і діти. Тільки в 1910 р. на виставці живопису в Києві вперше були виставлені його живописні твори. Вчений-хімік, професор Київського політехнічного інституту П. І. Холодний, не маючи професійної художньої освіти,  зайняв місце поруч із вже відомими українськими художниками В. Кричевським, О. Сластьоном, С. Васильківським та ін. 1911 р. разом із В. Кричевським, Ф. Красицьким, М. Біляшівським при співучасті О. Олеся започаткував «Організацію українських пластиків». Творчий метод художника П. І. Холодного — це поєднання українських народних традицій з іконографічним візантійським мистецтвом. Крім того, він був майстром психологічного портрету. Він  вніс вагомий вклад у скарбницю декоративно-монументального мистецтва як творець фресок, вітражів, ікон в Успенському соборі, Миколаївській церкві, Львівській духовній семінарії та у церквах багатьох сіл Галичини, де він опинився у вимушеній еміграції.

З відродженням української державності 1917 р. П. І. Холодний брав участь у створенні Національної галереї у Києві. 18 березня 1917 р. була заснована Перша Київська українська гімназія, директором якої став П. І. Холодний. В червні 1917 р. було сформовано Генеральний секретаріат — перший уряд незалежної України. Генеральним секретарем у справах освіти призначили І. М.  Стешенка, а його заступником — П. І. Холодного.

Ілл. 3 П. І. Холодний. Фото - «Аксіома», видання, 2007 р.

Наприкінці серпня 1917 року за погодженням з керівниками Центральної Ради, її головою Михайлом Грушевським та генеральним секретарем народної освіти Іваном Стешенко — почала діяти комісія для заснування Української державної Академії мистецтв. До складу комісії, крім учасників зібрання 28 липня (Д. Антоновича, М. Бурачека, М. Грушевської та М. Жука), увійшли представники Українського наукового товариства О. Грушевський та Г. Павлуцький, художники-брати Василь та Федір Кричевські, О. Мурашко, П. Холодний, директор міського музею М. Біляшівський. Ця комісія виробила статут і обрала професорів Академії.  В тому ж році у Києві комісією на чолі з Г. Павлуцьким, за розпорядженням генерального секретаря освіти І. Стешенка, була створена, Українська державна академія мистецтв — перша українська вища мистецька школа. Статут Академії був затверджений УЦР 18. 11. 1917 р. Урочисте відкриття Академії відбулося 5. 12. 1917 року у приміщені    Центральної Ради.

В Україні розпочалась програма реформування шкільної освіти, залишеної в спадок від царської Росії. Виникла нова модель національної  освітньої програми, яка увійшла в історію під назвою «Проект Єдиної школи». Із встановленням влади гетьмана П. Скоропадського, П. І. Холодний залишився в новому уряді на посаді товариша (заступника) міністра. Наприкінці 1918 р. сталося відновлення УНР. До влади прийшла Директорія в часи військового протистояння, непевного соціально-економічного стану держави, складній політичній ситуації. Директорія, уряд УНР, в тому числі і Міністерство Народної Освіти були змушені переїжджати з одного регіону до іншого, але освітня реформа тривала. 21-23 жовтня 1918 р. П. І. Холодного, як «товариша міністра освіти», було запрошено на Поділля на урочисте відкриття Кам’янець–Подільського державного університету. Вдруге П. І. Холодний приїхав до Кам’янець–Подільського в червні 1919 р., до тимчасової столиці УНР, де і відбулось схвалення проекту «Єдина школа». 14 листопада 1920 р. П. І. Холодний назавжди залишив Поділля — у складі уряду УНР він був змушений емігрувати до Польщі, залишивши дружину з чотирма меншими дітьми у Києві. Старший син Петро, 1922 року, теж опинився в еміграції на території Чехо-Словаччини. У 1926-1927 рр. він отримав художню освіту в  Українській студії пластичних мистецтв у Празі, у 1928-1934 рр. студіював малярство та кераміку у польській Академії мистецтв.

Ілл. 4 П. І. Холодний. «Казка про дівчину і паву», полотно темпера, 1916.

Згодом П. І. Холодний перебував   на території Чехо-Словаччини, а 1922 р. оселився в м. Миколаєві над Дністром.  В листопаді 1924 р. П. І. Холодний переїхав до Львова і став приймати активну участь у «Гуртку діячів українського мистецтва», організовував художні виставки, приймав в них активну участь, викладав у Львському політехнічному інституті, очолював громадські організації, займався видавничою діяльністю. Від політичної діяльності він повністю відмовився. В цей період вимушеної еміграції проявився талант П. І. Холодного як художника живописця, графіка, монументаліста. Він помер у Варшаві 7 червня 1930 р., куди приїхав на лікування. В Національному музеї у Львові в 1931 р. відбулась посмертна виставка П. І. Холодного.

Ілл. 5 П.І. Холодний. Портрет дружини у блакитному. 1903 р. полотно, олія

П. І. Холодний створив понад 400 різножанрових художніх творів — картин ікон, вітражів, настінних розписів, графічних робіт та ін. Але їх доля склалась не менш трагічно, ніж життя художника. У 1952 р. більшість творів П. І. Холодного,  які зберігались в Національному музеї у  Львові, були знищені як «зразки буржуазного націоналістичного мистецтва», настінні розписи в каплиці духовної семінарії замальовані. На сьогодні в Національному музеї у Львові ім. Андрія  Шептицького зберігається лише сім живописних творів, які залишились від спрямованого культурного геноциду радянської влади. Кілька робіт зберігаються в Національному художньому музей, 29 невеличких робіт знаходяться у Вінницькому художньому музеї, написані художником на Поділлі у бурхливі 1918-1920 рр. Інші твори художника зберігаються в приватних колекціях України, Канади, Німеччини, США, Чеській Республіки.

Марія Петрівна Холодна поступила на навчання до УАМ у 1921 р., отримавши перед тим середню освіту у Києві. Основні художні навички і бажання стати художником вона започаткувала від свого батька П. І. Холодного. Марія Холодна почала навчання в майстерні Михайла Бойчука, і вже восени прийняла участь у виставці — була представлена  її акварельна робота «Двоє дівчат» [1].  Цікаво, що на фотографії «Вироби Межигірського керамічного технікуму 1923 року» з фондів НЦНК «Музей Івана Гончара» можна побачити декоративну композицію із шамотної маси, (яку так полюбляв використовувати в керамічній скульптурі Євген Сагайдачний)   «Двоє дівчат», які обнялись як сестри,  в декоративно-узагальненій формі,  яка відповідає  мистецько-художньому напрямку художниці Марії Холодній впродовж її майбутнього творчого життя.

На той час в майстерні М. Бойчука навчались: Тиміш Бойчук, К. Бородіна, К. Єлева, А. Іванова, В. Кутинська, М. Левізер, Л. Лозовський, Н. Островська, Н. Ріхтер, М. Рокитський, О. Рубан, В. Седляр, М. Трубецька, Л. Хижинський, М. Холодна, Т. Цимлова, Є. Шехман, Шлейфман, М. Юнак. [2] Можно припустити, що професор Михайло Бойчук сам запропонував Марії Холодній навчатись саме в його майстерні, адже він був знайомий з творчістю її батька Петра Холодного, знав його особисто,  не усвідомлюючи майбутні репресії влади більшовиків, які насунуться на Україну в 30-ті роки ХХ ст. Серед його учнів були діти які народились в селі, діти з промислових районів півдня і сходу України, діти іншого соціального  походження (Марія Трубецька, Оксана Павленко, Марія Холодна) — росіяни, українці, євреї. Школа Бойчука формувалась на засадах художнього універсалізму. М. Бойчук стверджував, що «Мистецтво живопису не є самостійним відокремленим видом мистецтва, проте взаємопов’язане  з іншими видами лише в синтезі з архітектурою, скульптурою та декоративним мистецтвом (всі види оформлення побуту), а також звуками, кольором, динамікою та ін..,  у єдності здобувається досконалість» [3].

П. І. Холодний, опинившись в еміграції, тяжко переживав розрив із своєю сім’єю. Лише листування приносило деяке заспокоєння. «Муся (так він називав дочку Марію) моя люба дитино, одержав сьогодні листа твого від Петруся (старшого сина, який теж знаходився в еміграції і через якого здійснювалось листування). Спасибі що написала. Неначе лист з того світу. Так хотілось б з тобою побачитись і поговорити. Про мистецтво, про твоє молоде життя. Я тішуся з твого листа, що з тебе росте розумна і славна дівчина, тверда духом, американка. Дай Боже тобі здоров’я і таланту в твоїй артистичній праці… Я дуже добре розумію твоє захоплення композитними і декоративними моментами в малярстві, і радий, що ти початки своєї освіти одержала від Бойчука. Хотів тобі сказати тільки, що справа нашого мистецтва складніша, ніж ти собі зараз уявляєш. Як я думаю про це, хотів би тобі розказати, бо воно тобі знадобиться. Хочу знати твоє  розуміння справи точніше, може матимеш б нагоду, перешли мені свої думки з приводу якої небудь композиції, яка тобі найбільше подобається, а я тобі перешлю з приводу того ж свої.

24.12.1922 твій Батько.

Миколаїв на Дністрі». [4]

 

Ілл. 6 Межигірська керамічна майстерня, 1923 р. зліва направо – Д. Головко, і. Заїка, М. Цівчинський, (двоє невідомих) Д. Яриз, П. Лапенко, Є. Сагайдачний, М. Холодна, М. Плесківська. І. Жданко. (з архіву НЦНК «Музей І.Гончара» )

            В подальшій долі Марії Холодної вирішальним стало перебування в Межигір’ї. У 1922-1923 р. вона разом із іншими студентами УАМ знаходилась на літній практиці. В подальшому вона працювала у Межигірські творчо-виробничій керамічній майстерні [5]. Не дивлячись на те, що керамічна майстерня-школа перебувала в стані розбудови, і не мала іще достатнього технологічного обладнання,  в  ній існувала творча атмосфера, де викладачі і студенти працювали разом. В 1922 р. з Миргородського керамічного інституту до Межигір’я  прибув Євген Сагайдачний (1886-1961) разом із своїми трьома учнями (І. Заїка, Лапенко, Яриз). Він був обраним професором УАМ і став викладати в Межигір’ї скульптуру і малюнок. Крім того, він став деканом скульптурного факультету УАМ. В Межигір’ї, крім учбових процесів,  відбулось і близьке знайомство Марії Холодної та Євгена Сагайдачного у 1922-1923 роках, який був старшим за неї на 17 років. Про це свідчить лист батька П. І. Холодного до своєї дочки:

«Мусінька моя Люба! Мама мені писала, що ти збираєшся заміж. Чому ти мені сама нічого не написала? Я не хочу вмішуватися в справи твого чуття і, повір мені, що твоє чисте серце для мене досить авторитетне, але ж я повинен знати як воно є, коли ти робиш рішучі кроки. Не з моєї вини я одірваний від вас, отже моя відсутність того обов’язку з мене не здіймає.

            Прошу тебе дуже, напиши мені про цю справу і не роби нічого, що б тебе зв’язувало, поки не одержиш від мене відповіді… тобі кажу, що не збираюся бути «строгим родителем». Справа мене торкається в зовсім іншій площі. Не подумай, що в цьому листі містяться якісь докори. Ні на одну йоту нічого у мене проти тебе не заворушилось. Хочеться тільки щоб ти можливо об’єктивніше поставилась до сер’йозної справи.

Кріпко тебе цілую. Будь здорова

Твій Тато. 18 / IV РБ 1923» [6]

Автори публікації листування П. І. Холодного з родиною (1920-ті роки) Телячий Ю. В. і Холодний О. Г. повідомляють, що: «М. П. Холодна вийшла заміж ймовірно в другій половині 1923 р. за Є. Я. Сагайдачного — декана факультету скульптури Української академії мистецтв (шлюб тривав недовго). [7].  Невдовзі у Марії Холодної народився син. Але  спільного життя із Євгеном Сагайдачним не вийшло. Є закон сімейного життя, який у багатьох підтверджувався — дівчина, яка підростає і стає жінкою, хоче бачити в своєму майбутньому чоловікові найкращі риси свого батька (юнаки так само підсвідомо вибирають свою половину схожу на матір). Петро Іванович Холодний був високоосвіченою розумною, доброю неординарною особистістю, який з великим тактом і повагою відносився до людей, які його оточували. І мабуть, Є. Сагайдачний цім критеріям не відповідав, принаймні для Марії Холодної, коли вона вирішила розірвати стосунки з ним, а, можливо, і навпаки — ініціатива розлучення належала Є. Сагайдачному. За особистою думкою Павла Іванченка — «Євген Якович  Сагайдачний був безкомпромісним викладачем, який втілював свої кубофутуристичні художні ідеї в скульптурі і старався прищепити  до своїх учнів, не враховуючи їх особистостей та   художньої підготовки. Крім того він не користувався повагою студентів через свою «зверхність», і «мало освіченість» [8].

Марія Холодна після народження сина Петруся та розлучення з Євгеном Сагайдачним у 1925 році  продовжила навчання в УАМ на скульптурному факультеті, але вже під керівництвом іншого скульптора, професора — Б. Кратко. Вона продовжила  роботу і в Межигірській творчій керамічній майстерні. Здається, що це їй було потрібно з двох причин — захоплення керамікою, якій вона не зрадила впродовж свого майбутнього життя, і творча доброзичлива атмосфера серед студентів Межигірського Художньо-промислового керамічного технікуму, де вона мала багато друзів, які її підтримували і поважали, а дехто був у неї закоханим і продовжував любити…

 Про ті часи згадує вище згаданий Павло Михайлович Іванченко (1897-1990), який одним із перших прибув в Межігірську керамічну профшколу як кераміст, викладач-інструктор із Глинська. Водночас він поступив на навчання до УАМ до професора Л. Ю. Крамаренка. Його спогади дають певну уяву про роботу Межигірської  керамічної майстерні 1922-1923 рр. де і практикувалась Марія Холодна:

«Учився у Межигірській художньо-керамічній школі, а потім у технікумі  і працював у виробничій майстерні, уже згаданий мною вище Ілько Заїка (1904-1979). Заїка займався переважно скульптурою малих форм під керівництвом Сагайдачного Євгена Яковича. Вище я згадував, що Заїка, після того як Сагайдачний видумав нереальну теорію про математичні розрахунки пропорції деталей в скульптурі, Заїка кинув займатися скульптурою і перейшов на технологічний відділ. Дуже виразно я пам’ятаю Заїку простим селянським хлопцем, який прийшов босими ногами з Миргорода до Межигір’я. Це було повесні 1921 (1922 ?) року. Чорний, схожий на циганчука парубійко у штанцях і сорочці із простого грубого домотканого полотна і в матроському картузі з чорним околишем і білим верхом. Завжди під час роботи в майстерні, біля Євгена Сагайдачного сиділи три його учні  Заїка, Яриз і Лапенко і займалися скульптурою, хором співали українських пісень. Серед трьох учнів Сагайдачного найбільш здібним скульптором був Ілько Заїка. Зберігаються досить багато фотографій з робіт Заїки, серед яких скульптури та різний посуд. Найбільш цікавими творами, на мій погляд, є скульптури «Негритянка, що стоїть узявшись у боки» (фото № 1), «Селянин, що коле кабана» (фото № 2) та «Птах, що клює зайця» (фото № 3). Скульптури під № 1,3 виконані в майоліці, скульптура під № 2 виконані в теракоті. На фото № 4 показані скульптури виконані в теракоті Є. Сагайдачним, Заїкою, Лапенком і Яризом.. Крім скульптури, Заїка зробив багато різноманітного декоративного і утилітарного посуду з майоліки —  різноманітні за формою і декором глечики, чашки, вазочки для квітів, і т. д. Скульптура і посуд характерні по виразності форми, монументальні. На формах посуду декор гармонійно пов’язаний з формою виробу (фото № 5,6,7). Ще і досі я пам’ятаю як Заїка весняного вечора часто виходив на кручу до «Дуба кохання» і співав —  «Ой зійди, зійди ясен місяцю, як млинове колесо…» і розлягався спів по всьому Межигір’ю, та відлунювався по дніпровому плесу. А співав так Заїка тому, що щиро любив студентку технікуму Галю Холодну (Ймовірно, що тут у спогадах помилка — студентку УАМ Марію Холодну) і кликав її на побачення до «Дуба кохання», а Галя (Марія) не щоразу виходила на побачення, бо була сьому дуже важлива причина…» [9].

Про причину Павло Іванченко, який відрізнявся великою скромністю і тактовністю, не розповів у своїх спогадах. Ймовірно, що причина була в тому, що Марія Холодна закохалась (або так думала), у свого вчителя Євгена Сагайдачного і вийшла за нього заміж наприкінці 1923 р. Ілько Заїка тяжко переживав і «в знак протесту» перейшов на технологічний факультет Технікуму, умовивши так само поступити своїх друзів Яриза і Лапенка, найкращих учнів Є. Сагайдачного. Не виключено, що і вони були закохані в Марію. Адже вона, скромна, красива, витончена і висококультурна була з іншого інтелігентного світу, який прагнули пізнати ці прості сільські парубки. Можливо, українське мистецтво втратило цікавих художників, і все через кохання… Щоправда, друзі стали гарними спеціалістами-теплотехніками. Ілько Микитович Заїка був єдиний з трьох друзів, хто вижив під час 2-ї світової війни. Він став відомим вченим, викладачем, інженером-практиком. В Києві, в його домашній бібліотеці, де він проживав з дружиною і двома дітьми в 60-х роках минулого сторіччя з’явися альбом «Керамика М. П. Холодной» [10] і стояв він у шафі завжди на видному місці. Але про ймовірну таємницю «першого кохання» І. М. Заїка ніколи не розповідав. Можливо,  так співпало, але його дружину, з якою він побрався вже після війни,  теж звали Марією…

Ілл. 7 Фрагмент учасників Межигірської творчо-виробничої керамічної майстерні, 1926 р. В центрі М. Холодна, праворуч І. Заїка. (з архіву НЦНК «Музей І.Гончара»)

У 1925 — 1927 роках Марія Холодна продовжила навчання в Київському Художньому інституті на скульптурному факультеті у професора Бернарда Кратко (1884, Варшава — 1969, Київ). Він вчився у Варшаві в школі красних мистецтв у К. Дуніковського. В 1916 р. переїхав до Петербургу, а в 1920 р. в Україну. Для Києва він у тому ж році створив погруддя Т. Г. Шевченка з гіпсу,  яке не збереглось. Він був обраним професором УАМ, а протягом 1925-1936 рр. був директором КХІ і викладав скульптуру. Серед творів: голова червоноармійця (1919), погруддя Сковороди (1923), Червоноармієць (1924), портрет М. Заньковецької (1928), П. Волокидіна (1934), портрет скрипаля П. Столярського та ін. Одна із його учениць, яка стала його дружиною, була Жозефіна Костянтинівна Діндо (1902, Варшава – 1953, Київ). У 1922 р. Жозефіна вступає до новоствореного художнього ВНЗ Харкова. До 1926 р. отримала диплом і кваліфікацію художника-скульптора. Після участі в оформленні Селянського санаторію (виконала барельєфи) в рядах бойчукістів і учнів майстерні Кратка, що приєдналися до них, набула визнання. у 1925 р. разом з Михайлом Бойчуком, який очолив Асоціацію художників Червоної України, Жозефіна переїздить до чоловіка в Київ, де працює над скульптурами для виставки «10 років Жовтня». Твори Діндо — «Делегатка», «Посудниця», «Жниця» (1927, 1928, 1932 рр.), виконані в гіпсі, а пізніше на базі Одеського художнього інституту і Городниці переведені у фарфор, забезпечили авторові визнання. Багато що Марія Холодна перейняла від цих скульпторів під час навчання і в 1928 р. отримала диплом художника-скульптора.

П. І. Холодний опинившись в еміграції активно займався художньою творчістю і  як батько постійно піклувався про свою дочку Марію: «…Дуже тебе прошу пришли мені знімки з твоїх робот. Я зовсім не уявляю собі твоєї творчості. Ти не можеш собі уявити як мені боляче, що твій розвиток і фізичний і духовний проходить, а почасти вже пройшов поза сферою мого бачення. Те, що ти можеш багато працювати, для мене багато говорить про тебе, як про серйозну артистку, а це покладає на тебе обов’язок берегти своє здоров’я, щоб могти творити. Отже Будь мудра.

Я теж чимало працюю, не все мені йде, так як хотілось би, але ж незадоволення є нормальним явищем для всякого, хто має волю до роботи… Тішуся дуже, що мама й діти вирішили приїхати, але ж те, що ти не можеш приїхати, гнітить мене І тобі буде тяжко без мами і нам всім. Може, ти змогла приїхати на якийсь час. Мені говорять, зараз є виключення. Почасти думаю, що як і приїдеш, не сидіти довго. Тобі не шкодило б трохи побачити світла. Подумай над цим. Петрусь мені довго нічого не пише. Мав листа від Натусі. [11]. Пише що багато працює. Дай Боже! Дуже тобі дякую за фотографію сина. Міцно, міцно поцілуй його за мене… Будь здорова. Молю тебе, бережи себе. Цілую тебе кріпко.

Твій Петро 21/ІІІ 1925 р». [12]

Навчання у професора Бернарда Кратко, скульптора і художника-імпресіоніста, остаточно сформувало всю майбутню творчість Марії Холодної. Вона не прикривалась революційним або соціалістичним патріотизмом, як це робили інші студенти та викладачі-художники. Від них вона брала майстерність, пластичність форм  майоліки, лагідність фаянсу, а коли треба рельєф теракоти, або просто і виразне ручне ліплення з глини. Кераміка остаточно її полонила. Теми Марії Холодної були пов’язані з її природними переживаннями — діти, в яких вона бачила красу життя, рослини і квіти, яких вона любила, дерева  ландшафти і архітектура, серед яких вона виросла, нарешті анімалістка — птахи і тварини, без яких світ стає сумним і бідним. Причому її керамічна пластика була реалістична і життєстверджуюча, без зайвих узагалень і формалістичних пошуків. Її сюжетні композиції були прості і зрозумілі, на теми буденного життя, людських відносин, в яких вона прагнула бачити високе, світле і красиве. Нажаль, її роботи не бачив її батько П. І. Холодний, який переживав за неї, усвідомлюючи труднощі навчання разом з  догляд за сином, але він зробив основне — передав Марії Холодній свою творчу працездатність, філософію життя, непримиримість до фальшивих цінностей, духовність і віру у життя. На той час в Україні розпочались репресії проти діячів культури, науки, освіти — з’явились замовні статті в пресі, почались  цькування художників, влаштовувались збори на підприємствах в містах, та колгоспні збори по селах які засуджували «формалізм» у мистецтві, аби втілювати єдиний правильний шлях — соціалістичний реалізм, який прославляв вождів, їх дороговкази, суцільну індустріалізацію промислових районів та колгоспне тотальне будівництво на селі. Більшовики кінця 20-х років особливо нетерпимими були до будь якого національного прояву у мистецтві. Саме тому українські  художники, письменники, музиканти, науковці були змушені тікати з України в РФСР та інші республіки, або на крайній випадок на схід чи південь України.

У 1928 р., після отримання диплому Марія Холодна виїхала до Москви. У 1930 р. вона деякий час працювала в керамічній майстерні при державному музеї фарфора. У 1934 р. М. П. Холодна почала працювати художником на Конаковському фаянсовому  заводі ім. Калініна в м. Конаково. Таку назву у 1937 р. отримав націоналізований  завод Товариства Кузнєцова, який виник ще у 1809 р. в с. Кузнєцово, Тверської губернії — так тоді називалась ця місцевість. (У 1930 р. Поселення Кузнецово було перейменовано у поселення Конаково, в пам’ять про живописця Кузнєцовського заводу  П. П. Конакова).  

Ілл. 8 Фріх-Хар і Марія Холодна, 1960-ті роки, Москва. Фото з книги Н. В. Воронов, альбом Фрих-Хар, стр. 21. Советский художник, 1975. Москва

На початку ХХ ст. це було найбільше виробництво порцелянової та фаянсової продукції в Росії. У 1920 рр.  її асортимент залишався старим «кузнєцовським». Починаючи із середини 20-х років він змінився — до роботи були залучені талановиті художники І. Г. Фріх-Хар, С. Д. Лєбєдєва, В. А. Фаворський, І. С. Єфімов, Є. М. Гурєвіч і двоє українських художників, які закінчили КХІ і набули практичних навичок у Межигірській творчо-виробничий керамічній майстерні – Віра Філянська і Марія Холодна. Згодом вони стали ведучими художниками у виробництві фаянсової продукції підприємства. У 1934 р. на заводі виникла художня лабораторія на чолі із талановитим художником-самородком Ісідором Фріх-Харом (1893, Кутаісі — 1978, Москва). Він народився в Грузії у  сім’ї виноградаря, ріс серед природи, з дитинства трудився, допомагав батькам, був активним і допитливим юнаком. У 1914 р. Ісідор опинився в діючій російській армії, і майже відразу був пораненим. На лікування його відправили в Самару. Тут він вперше познайомився з українським художником —футуристом Давидом Бурлюком, і сам захопився різьбленням по дереву в кубофутуристичному стилі. Вперше він виставив свої роботи у 1916 р. У 1917 р. Із встановленням радянської влади він добровільно вступив до Червоної армії і завдяки своїй активності став її героєм. Було все: і поранення, і полон, і втеча, і боротьба з білочехами і басмачами в Туркестані. Після закінчення громадянської війни він опинився в Томіліно під Москвою. Не маючи художньої освіти, а тільки бажання,  він став викладати малюнок і ліплення в дитячих будинках для безпритульних. Одночасно він займався скульптурою з дерева на революційну тематику. На одній із виставок він познайомився з А. В. Луначарським (1875, Полтава — 1933, Франція) радянським письменником, марксистом, політиком-більшовиком, наркомом освіти СРСР (1917-1929), який став йому допомагати своїми порадами та практичними діями. Врешті, за допомогою друзів-більшовиків він опинився на Конаковському фаянсовому заводі, де рік пропрацював учнем. Ознайомившись з технологічними і виробничими процесами, маючи творчу непосидючу  натуру він організував при заводі експериментально-художню лабораторію для створення нових видів продукції.

«По рекомендации В. В. Куйбышева И. Г. Фрих-Хар привез на фабрику группу известных художников и скульпторов, которые поставили перед собой задачу провести творческий поиск путей замены старых "кузнецовских" моделей и декоров и создать систему разработки новых изделий и рисунков для внедрения в массовое производство. В состав этой группы входили В. А. Фаворский, С. Д. Лебедева, М. П. Холодная, И. М. Чайков, И. Л. Слоним, Г. И. Кепинов, А. Е. Зеленский и Ф. А. Бесперстова. Группа работала в селе Сучки, которое стояло недалеко от устья р. Сучок (на противоположном от Рыбзавода берегу Сучковского залива). Большинство художников продолжало работать над скульптурой, но одновременно делали и сервизы, и кружки, блюда, кувшины и другие изделия хозяйственного обихода. Скульпторы часто встречались с рабочими, рассказывали об искусстве, учились технологии. Скульпторы работали, если так можно выразиться, на общественных началах. Обычно в весенне-летний сезон» [13]. Фріх-Хар багато чому навчився у професійних художників — саме тут він здобував свою художню освіту. За своє життя він старався освоїти різноманітні художні техніки: скульптуру та декоративну пластику в дереві, мармурі, кераміці, фаянсі, фарфорі,  бетоні, кованій міді, навіть вироби із скла і кришталю. Він  створював малі архітектурні форми — вази та фонтани, світильники для метро, та ін. Доля звела лагідну українку Марію Холодну і горця Ісідора Фріх-Хара,  який любив повторювати, що в його жилах тече кров як мінімум 100 національностей. Наприкінці 30-х років вони побрались.

«Спокойная уравновешеная деловитость, обстоятельность и продуманость мнений и симпатій, доброта и домовитость Марии Петровны превосходно уравновешивают пылкий, взрывчатый, немного безалаберный характер Фрих-Хара. Незадолго до войны у них родились близнецы — Галя и Митя. И вот настает роковой год испытаный — 1941-й… Естественно, что Фрих-Хар тут же рвется на фронт добровольцем. Но ему уже 48 лет. Он — известный художник, в семье — трое детей (У Марии Петровны был еще старший сын от первого брака, погибший позже на фронте), причем двое маленьких. Военкомат отклоняет все просьбы Фрих-Хара» [14].

Ілл. 9 Фріх-Хар і  його діти Дмитрик і Галинка 1940-і рр. Фото з книги Н. В. Воронов, альбом Фрих-Хар, стр. 21. Советский художник, 1975. Москва

Під час 2-ої світової війни Марія Холодна разом із своєю сім’єю була евакуйована до Кіргізії. Після повернення 1948 року, вона  продовжила роботу на Конаковському  фаянсовому заводі в якості художника-скульптора. Вона створювала скульптуру, ряд посудних форм — масльонки, вази, цукерниці. Її фаянсові творчі скульптури тиражувались на заводі у великій кількості, навіть тоді коли вона перестала на ньому працювати.  Сьогодні на заводі випускається продукція сучасних художників під назвою «за мотивами Марії Холодної».  У 1953 р. Московською обласною організацією спілки художників була організована перша персональна виставка М. П. Холодної (разом з С. В. Ільїнською). Після 1957 р. вона виконала на заводі свої виставкові роботи. Пізніше Марія Петрівна працювала на скульптурній фабриці в Потіміхє і Гжельському керамічному заводі. Вона постійно приймала участь у виставках, в тому числі і закордонних. У 1960 р. М. П. Холодна працювала  в грубій кераміці, теракоті, майоліці. Всі скульптурні роботи Марії Петрівни об’єднує глибокий психологічний аналіз. Діти зображені або в русі, навіть вітерець їм в цьому допомагає, або в задумливих застиглих позах. У всіх роботах відчуваються глибокі переживання у минулому житті, які дісталися  художниці — сум за загиблим сином, спогади за своїми меншими сестрами і братами, трагічною долею свого батька П. І. Холодного та своєї мами.  Постійно Марія Холодна у своїх роботах надихалася українськими мотивами. Вся її художня творчість сформувалась в Україні,  а особливо в Межигір’ї — йому вона не зрадила.

 

Роботи М. П. Холодної другої половини ХХ ст. (Фото з альбому «Керамика М. П. Холодной». «Художник РСФСР». Ленинград 1965)

Ілл. 10 М. П. Холодна. «Українка з килимом». Фаянс, цукерниця, масове виробництво, 1953

Ілл. 11 М. П. Холодна. «Комсомолка фаянсового заводу».  Фаянс,1949

Ілл. 12 М. П. Холодна. «Друзі птахів». Фаянс, 1954

Ілл. 13 М. П. Холодна. «Вітерець». Фаянс, надглазурний розпис 1955

Ілл. 14 М. П. Холодна. «Снігова баба». Фаянс, 1949

Ілл. 15 М. П. Холодна. «Хлопчик з овочами». Фаянс,  1949

Ілл. 16 М. П. Холодна. «Літо», глина, 1961

Ілл. 17 М. П. Холодна. «Дівчинка із соняшником». Фаянс, 1960

Ілл. 18 М. П. Холодна. «Портрет Фріх-Хара». 1950-ті рр., шамот

Ілл. 19 М. П. Холодна. «Літейщиця», майоліка,1950-ті рр.

Ілл. 20 М. П. Холодна. «Керамістка», майоліка,1950- ті рр.

Ілл. 21 М. П. Холодна. «Дівчина», шамот, 1960-ті рр.

 

Література:

  1. «Петро Іванович Холодний. Життя в ім’я України». Збірник наукових статей за матеріалами всеукраїнського круглого столу. 14-15 грудня 2006 р., Кам’янець-Подільський державний університет. Кам’янець-Подільський «Аксіома» 2007.  стор.189);
  2. ЦДАЛМУ.  ЦДАМЛМУ, фонд 389, опис 1, справи 32,  «Спогади П. М. Іванченка»;
  3. ЦДАМЛМ України, ф. 356, оп. 1. Спр. 119, Зш. ІV арк 15-25;
  4. Сергій Білоконь. «Катало 2-ї звітної виставки УДАМ». Осінь 1921 р.;
  5. Н. В. Воронов, «альбом Фрих-Хар», стр. 21. «Советский художник», 1975, Москва;
  6. Керамика М. П. Холодной. «Художник РСФСР». Ленинград 1965;
  7. «Образотворче мистецтво» 2-3-2010. Ю.Телячий. «Історія одного шедевра»;
  8. «Образотворче мистецтво» 2-2011. Ольга Собкович. «Портрет у творчості П. Холодного»;
  9. Форум антикварного салона. Жизнь замечательных людей. Керамика М. П. Холодной (http://www.antique-salon.ru/forum/);
  10. Форум антикварного салона. Жизнь замечательных людей. Керамика Фрих-Хара (http://www.antique-salon.ru/forum/);
  11. «Образотворче мистецтво  2-2008. Юрій Телячий. «Незнаний Петро холодний старший».

 

Посилання в тексті:

1. Сергій Білоконь. Катало 2-ї звітної виставки УДАМ. Осінь 1921 р.

2. там само

3. ЦДАМЛМ України, ф. 356, оп. 1. Спр. 119, Зш. ІV арк. 15-25

4. «Петро Іванович Холодний. Життя в ім’я України». Збірник наукових статей за матеріалами всеукраїнського круглого столу. 14-15 грудня 2006 р., Кам’янець-Подільський державний університет. Кам’янець-Подільський «Аксіома» 2007.  стор. 189

5. дивись фото учасників Межигірської творчо-виробничої керамічної майстерні, 1926 р.

6. «Петро Іванович Холодний. Життя в ім’я України». Збірник наукових статей за матеріалами всеукраїнського круглого столу. 14-15 грудня 2006 р., Кам’янець-Подільський державний університет. Кам’янець-Подільський «Аксіома» 2007. стор. 190

7.  Там само,  примітка 12, стор. 197

8.  П. М. Іванченко «Спогади» ЦДАМЛМУ, фонд 389, опис 1, справи 32

9. там само

10. «Керамика М. П. Холодной». «Художник РСФСР». Ленинград, 1965

11. Наталія Андріївна Ливіцька-Холодна – Дружина Петра Петровича Холодного

12. «Петро Іванович Холодний. Життя в ім’я України». Збірник наукових статей за матеріалами всеукраїнського круглого столу. 14-15 грудня 2006 р., Кам’янець-Подільський державний університет. Кам’янець-Подільський «Аксіома» 2007. стор.195

13. Форум антикварного салона. Жизнь замечательных людей. «Керамика Фрих-Хара» (http://www.antique-salon.ru/forum/)

14. Н. В. Воронов, «альбом Фрих-Хар», стр.21. «Советский художник», 1975. Москва

 

комментарии
Календарь
20/11

З 20 листопада по 9 грудня у центрі сучасного мистецтва "Білий Світ" проходитиме виставка "Чорним по білому" від художників Владислава Кришовського та Владислава Шерешевського. Двоє ...

24/11

24 листопада о 18:00 відбудеться відкриття виставки Сергія МОРГУНОВА під назвою "Я ЦЕ БАЧИВ" “Фантазія, позбавлена розуму, створює чудовиськ; поєднана з ним, вона – мати мистецтва ...

28/11

28 листопада 2018 р. у залі аукціонного дому ЗОЛОТОЕ СЕЧЕНИЕ /пройде ювілейний 40 аукціон, темою якого стане андеграундне та сучасне мистецтво – UNDERGROUND CONTEMPORARY. Передаукціонний ...

ФОРМА ОБРАТНОЙ СВЯЗИ
Проверочный код *
Восстановить пароль
Для восстановления пароля введите адрес электронной почты, указанный Вами при регистрации. Вам будет отправлено письмо с дальнейшими рекомендациями.
Если у Вас возникли вопросы, свяжитесь с нами по телефону: 044-331-51-21
Авторизация
Регистрация
* Обязательно для регистрации на ресурсе
** Обязательно для выставления лотов
Пароль должен иметь длину не менее шести знаков; содержать комбинацию как минимум из трех указанных ниже знаков: прописные буквы, строчные буквы, цифры, знаки препинания; не должен содержать имени пользователя или экранного имени.
Проверочный код
правила ресурса *
условия аукциона **