Наверх
Меню
Меню
Статья
05/11
ЄВГЕН САГАЙДАЧНИЙ 1886 – 1961. Серія 12 років Межигіря
IMG_9425.JPG
IMG_9425.JPG

ЄВГЕН САГАЙДАЧНИЙ 1886 – 1961. Серія 12 років Межигіря

(іл. №1) Євген Сагайдачний. Автопортрет. 1933 р.      

Одним з перших викладачів Межигірської керамічної школи 1920 – 1932 років ХХ ст. був Євген Якович Сагайдачний — український маляр, декоратор, скульптор, педагог, етнограф, колекціонер. Є. Я. Сагайдачний народився у Херсоні, місті, яке дало українському авангардному мистецтву такі особистості, як М. Ларіонов, В. Мейерхольд та інші. Освіту він здобув у Санкт – Петербурзі, куди переїхав із сім’єю  ще в дитинстві. Закінчивши гімназію, він поступив на юридичний факультет університету, але покинув навчання і влаштувався юнгою на торговому кораблі. В ті молоді роки Євген Сагайдачний  побував в Єгипті, Італії, Туреччині, саме там він ознайомився не тільки з мистецькими традиціями цих країн, а й зумів побачити нові течії в Європейському  мистецтві початку ХХ сторіччя — кубізм, футуризм.  Згодом  Сагайдачний навчався малярству і скульптурі в приватних студіях – майстернях російських художників Д. Кардовського та Я. Ціонглінського. Деякий час Євген Сагайдачний відвідував заняття художньої студії в училищі барона Штігліца, (мецената, банкіра, за походженням німця — засновника Школи малювання). В ній, крім академічного малюнку,  пропагувались творчі пошуки, пов’язані з народним мистецтвом. Впродовж більш ніж 125 років  свого існування, ця Школа змінила кілька назв — від Центрального училища технічного малювання барона Штігліца і Ленінградського вищого художньо – промислового училища ім. В. І. Мухіної до Санкт – Петербурзької державної художньо – промислової академії. Захоплення авангардом у 1909 – 1910 рр. приводить молодого митця  до мистецьких угрупувань «Вінок» Давида  Бурлюка та «Трикутник» Н. Кульбіна У листопаді 1909 року молоді митці Петербурга створили мистецьке об’єднання «Союз молодежи», в якому Є. Сагайдачний брав активну участь. Перша виставка новоутвореної групи художників відбулася у березні 1910 року у Петербурзі та Ризі. Того ж року художник виставив свої твори в Москві, на першій виставці найрадикальнішої авангардної групи Росії — «Бубновий валет». В основному там виставили свої твори  художники – авангардисти з Москви та Петербурга. Дивна назва творчого об’єднання асоціюється з політкаторжанами, на тюремних  робах  яких був нашитий чорний ромб. Інше тлумачення пов’язане з старовинним фрацузським картярським  жаргоном, де валет у відповідній масті озачає пройдисвіта. Все це було спрямовано на те, щоб привернути увагу глядачів, а можливо, їх занепокоїти.

        Художник К. Малевич згадував, що «найсильніша за своїм духом молодь поєдналась під прапором «Бубнового валету», вбачаючи в ньому світ як живопис та колір. Той, хто пам’ятає цю виставку, той не повинен забути враження. Багато хто із глядачів був  зачарований  настільки, що живопис позбавив їх опори. Колір вражав, запалював мозок, який звик до тихого монотонного живопису «передвижників». (1)

Серед невеликої кількості творів Євгена Сагайдачного, які збереглися в музеях України, найбільш відповідає цьому періоду робота «Чоловік з конем» (іл. № 2), хоча вона була зроблена у 20 роках, в умовний «Межигірський період» його творчого життя.  В цій лаконічній, наближеній  до «примітиву» живописно-графічній роботі використані яскраві основні кольори райдуги — червоний, жовтий, синій, фіолетовий, з білими незафарбованими  місцями.

(іл. № 2) Евген Сагайдачний.  «Чоловік з конем». 1920 роки., папір, темпера, 24х17. 

(іл. № 3) Євген Сагайдачний. «Етюд», 1920 роки, папір, акварель, туш. 17х21,2.

 

Етюд, написаний художником у 20 роки лаконічний у графічному і кольоровому вирішеннях. Висока лінія горизонту і розлоге самотнє дерево нагадує легендарний межигірській «Дуб кохання» біля Пекарницької  гори,  де любили усамітнюватися закохані або збирався  погомоніти та поспівати гурт молоді із студентів та викладачів Межигірського Мистецько-керамічного технікуму — пісні лунали на  все Межигір’я.

        Знайомство з грузинським примітивістом Ніко Піросманішвілі, мистецтво якого стало явищем  в мистецькому середовищі Європи,  змусило Є. Сагайдачного стати на позицію «первинності  в мистецтві примітиву та народної творчості». 1911 року Євген Сагайдачний приїхав до Львова, щоб ознайомитись із групою художників «неовізантістів» М. Бойчука. Він брав участь у фрескових розписах молільні Дяківської бурси. Там він вивчав техніку та секрети темперного яєчного розпису, знайомився з  принципами монументального розпису.

         Повернувшись в Росію, художник, разом з українськими митцями – примітивістами  М. Ларіоновим та Н. Гончаровою, у 1912 – 1913 роках виставлявся в лівому об’єднанні «Ослиний хвіст», який утворився з кількох художників творчого об’єднання «Бубновий валет».  Твори цього напрямку за стилістичними ознаками  визначалися як «неоіпмресіоністичний примітив». Восени 1917 року Є. Сагайдачний переїхав до Києва і працював художником в театрах міста. У Києві 18 грудня 1917 з ініціативи видатних діячів культури, науки і мистецтва — академіка Михайла Грушевського, вчених Дмитра Антоновича і Григорія Павлуцького, художників Василя Кричевського, Федора Кричевського, Вадима Меллера, Михайла Бойчука, Олександра Мурашка, Георгія Нарбута, Миколи Бурачека, Михайла Жука, Абрама Маневича було засновано Українську Академію Мистецтв (УАМ). У 1919 році за рішенням УАМ Є. Сагайдачного  відрядили   спочатку до художніх майстерень  Ніжина, а згодом  — до Миргородського керамічного технікуму, де він викладав рисунок, малярство та скульптуру. У 1922 році УАМ присвоїла  художнику Є. Сагайдачному звання професора, в той же час  він прибув із Миргорода  до  Києва у Межигірську керамічну профшколу як викладач скульптури і малюнку, разом зі своїми трьома учнями  — Ільком Заїкою, Дмитром Яризом та Паньком Лапенком (2).  Восени 1922 року за його ж рекомендацією та ініціативою В. Г. Кричевського, який деякий час був директором Миргородського керамічного технікуму, перевелися на навчання до Межигір’я іще 22 студента. В той же час Євген Сагайдачний, разом із Бенардом Кратко викладав скульптуру в УАМ. У цей період з’явилися  його  станкові твори, виконані в техніці яєчної темпери на картоні та багато графічно -живописних малюнків в техніках акварель, олівець, туш на теми сільського життя.  В Межигірській керамічній школі з самого початку її існування діяла «витворча керамічна майстерня»,  яку заснував її перший директор Левко Крамаренко. Вона була сформована із студентів – межигірців, студентів УАМ та їх викладачів, які мали бажання освоїти гончарні навички. Євген Сагайдачний разом із студентами вчився керамічним технологіям — умів «точити» на гончарному крузі, відливати гіпсові форми для тиражування керамічних виробів, пізнавав секрети керамічного розпису, займався виготовленням керамічної пластики в кубофутористичному дусі. У 1923 – 1924 роках у Межигір’ї діяв «Революційний ляльковий театр» під керівництвом викладача соціальних наук П. Горбенко, за участю студентів і викладачів Межигірського технікуму. За деякими свідченнями, у виготовлені ляльок з дерева, брав участь Євген Сагайдачний разом із своїми студентами. У «Спогадах» Павла Іванченка, написаних у 60 роках ХХ ст., є прямі свідчення, що авторами та виконавцями ляльок Межигірського лялькового театру є двоє студентів МКТ — Ілько Заїка і Микола Цівчинський (3). Вони були учнями Євгена Сагайдачного та  активними учасниками театрального дійства. Вистави створювалися на злободенні антирелігійні і соціальні теми і проходили з великим успіхом серед мешканців навколишніх сіл — Нових Петрівець і Валків. Відбувалися вистави і серед студентів різних учбових закладів Києва, у комсомольському клубі на Печерську, та інших містах. У 1924 році пройшли останні гастролі студентського колективу у Харкові — у тому ж році театр було закрито.

(іл. № 4) Євген Сагайдачний. «Бандурист». 1920   роки. Картон, клеєві фарби

 

(іл. № 5) Євген Сагайдачний. «Ступа». 1920 роки. Картон, темпера. 

 

(іл. № 6) Євген Сагайдачний «По воду». 1920 роки. Картон, темпера. 

 

(іл. № 7) Євген Сагайдачний «Молодиця». 1920 роки. Картон, темпера. 

У цих роботах простежується вплив Михайла Бойчука, його «неовізантійської школи» з  іконописним художнім  трактуванням  фігур, стилізованого  природного оточення. Скоріш за все, вони була зроблені в Межигір’ї, або під його впливом. Про це В картині «По воду» про це говорить крутий рельєф, гора на задньому плані та дівчина, яка несе воду і оглядається, ймовірно, на краєвид Дніпра. В картині «Молодиця» передається образ  заміжньої жінки в українському традиційному вбранні, характерному для Київщини (очіпок, намисто, керсетка, синя сорочка з рукавами, плахта, зелена запаска, чобітки).

 

(іл. № 8) Євген Сагайдачний. «На околиці села». 1920 роки. Картон, темпера. 

 

(ф. № 1 )  Хата гончара, збудована 1901 року , яка збереглась у  с. Нові Петрівці.  Фото А. Заїки.

 

В роботі Євгена Сагайдачного 1920 років, його «межигірського творчого періоду» у композиції «На околиці села» (іл. № 8), простежується декоративне вирішення  ландшафту, вільне трактування масштабу зображення людей і садиби гончара. Кілька подібних хат, де мешкали гончарі, збереглися у наш час в селі Нові Петрівці, в північній його частині — місцевості «Слобідка», яка межує з урочищем Межигір’я. В цій давній місцевості, з якої  утворилося село Нові Петрівці у середині ХІХ – початку ХХ ст., діяли приватні гончарні виробництва з виготовлення глиняного посуду і вогнетривкої цегли —  «межигірки». Майже половина населення, кількість якого складала тоді  більш як 1000 селян, займалась гончарством.  

        Якщо в станкових і графічних роботах Євгена Сагайдачного помітні європейські  впливи авангардного мистецтва кінця ХІХ – початку ХХ ст., то в його скульптурних творах з дерева  та в керамічній пластиці переважає  кубофутористичний напрямок. Футуристами називали себе учасники петербурзького “Союза молодежи” В. Е. Татлін, П. Н. Філонов, М. З.  Шагал, А. А. Экстер, учасники виставок “Ослиный хвост”, “Мишень”, “Трамвай Б” — М. Ф. Ларіонов, Н. С. Гончарова, К. С. Малевич, К. М. Зданевич та інші  учасники группы “Гилея” — В. Маяковский, Д. Д. Бурлюк. Українські авангардні живописці, за більшого тяжінні до кубізму — об’єдналися під назвою кубофутуризму. Новітнє мистецтво творили В. Пальмов («Рибалка», «Дачники»); Н. Редько («Світло і тінь симетрії», цикл «Електроорганізми»). Кубофутуристами тією чи іншою мірою були Г. Собачко-Шостак («Рух кольору», «Тривога»), М. Лисицький («Композиція»), Д. Бурлюк («Козак Мамай», «Жнива»), В. Меллер («Ассирійські пісні»), А. Петрицький («Ексцентричний танок», «Композиція»). «Футуристичний портрет» написав і один із творців стилю «модерн» Г. Нарбут. Гордістю українського авангардного мистецтва є також всесвітньо відомий скульптор — кубофутурист Олександр Архипенко (1887 – 1964 рр.). У 20 роках ХХ ст.  він жив і працював за кордоном, завоювавши всесвітнє визнання, «генія скульптури» (4)

 

(ф. № 2) Євген Сагайдачний. «Вершник», «Жіночий торс, «За книжкою». Дерево. 

 

(ф. № 3) Євген  Сагайдачний. Пластика малих форм. Майоліка. 1920 роки

 

(ф. № 4) Євген Сагайдачний Мольфари. Дерево. 

 

(ф. № 5) Євген Сагайдачний Анімалістичні скульптури. Дерево, 1920-ті роки.  

Ці світлини з робіт Євгена Сагайдачного різних років виконання експонувалися у Києві 09. 11 – 29. 11 2011 року на персональній виставці Євгена Сагайдачного у Національному художньому музеї. Керамічну «Пластику малих форм», скоріш за все, було зроблено в Межигір’ї, адже саме там у «витворчій майстерні» художник разом із студентами  працював як кераміст. Кубізм і футуризм виникли в Європі на межі ХІХ – ХХ ст., як течії авангардного мистецтва, починаючи від Поля Сезана (1839 – 1906 рр.) французького художника, який вірив, що форми природи з’єднуються в органічну єдність, основа якої полягає в кількості основних форм. Футуризм (oт лaт. futurum –майбутнє) в Європі прийшов разом з Філіппо Томмазо Марінетті (1876 – 1944 рр.), італійським  поэтом, і його «Маніфестом футуризму». Він заперечував класичне мистецтво минулих століть. Художники – футуристи прагнули відтворити рух і динаміку як художню ідею — «ніщо не повинне бути вічним, тільки рух і динаміка  є основою буття» (5).

 

(іл. № 9) Євген Сагайдачний. «Декоративний краєвид», 1920 роки. Папір, акварель, туш. 

 

(іл. № 10) Євген Сагайдачний «Етюд» 1920 роки папір, акварель, туш.

 

(іл. № 12) Євген Сагайдачний «Краєвид на річці» 1920 роки.  Папір, акварель, туш.

 

         Живописно – графічні  роботи Євгена Сагайдачного, скоріше за все, зроблені в Межигір’ї. Простота, лаконізм, геометричність форм, особливо в роботі «Мрії», притаманні Сагайдачному. Зображення ландшафтів  в роботах «Декоративний краєвид», «Етюд», «Краєвид на річці» пов’язані з Дніпром та межигірськими горами. Особливо про це свідчить «Етюд» — по крутій стежці між горами піднімається жінка. Зріз гори ліворуч показує  наявність червоної глини для виготовлення вогнетривкої цегли «залізняка» — глини,  багатої окислами заліза. Праворуч — пагорби утворені з жовтової фаянсової глини, яку відкрили іще на початку  ХІХ ст., під час існування Межигірської фаянсової фабрики. Але найцікавіше — зображення внизу праворуч димаря гончарної обпалювальної печі,  які існували в ХІХ – ХХ ст. майже у кожній садибі гончара  із села Нові Петрівці, Валки, або на крутих схилах Дніпра. Можливо — це опалювальна піч, яка існувала за часів діяльності Межигірської фаянсової фабрики ХІХ ст. і пристосована для роботи творчо – виробничої майстерні Межигірського керамічного технікуму. В роботі «Краєвид на річці» пізнається ландшафт Дніпра, з його високим правим берегом, заливними луками на лівому березі, де випасається худоба. На високому стовпі — навігаційні знаки для визначення форватерної частини річки та нічний ліхтар червоного кольору, який визначає правий берег річки.

         Цікавою,  є збірка керамічної пластики Євгена Сагайдачного у    Національному музеї декоративно – прикладного мистецтва України (НМДПМУ). Про більшість з них мистецтвознавець Ярослав Кравченко пише, що «пошуки Сагайдачного проявились у скульптурі, які можна умовно характеризувати,  як «кубофутористичний бойчукізм» Однак пластичні композиції — «Робітник з молотом», «Жінка навколішки», Жінка в плахті»  «Жінка яка молиться» відомі лише з літературних джерел — вони були знищені в період боротьби з «антинародним формалізмом» (6). Але це не зовсім так. Принаймні три перелічені роботи Є. Сагайдачного на сьогодні виставлені в експозиційному залі НМДПМУ і дві роботи знаходяться у фондах музею (7)

 

 

 

(ф. № 6) Євген Сагайдачний.  “Робітник з молотом”, Межигір’я 1923 р.  Глина, ручне ліплення, охриста полива. Фонди НМДПМ.  

 

(ф. № 7) Євген Сагайдачний. «Селянин з люшнею», Межигір’я, 1923 р., глина, ручне ліплення, охристо зелена полива. Фонди НМДПМУ.

 

(ф. № 8) Євген Сагайдачний. «Жінка навколішки», Межигір’я 1923 р., глина, ручне ліплення, зелена полива. Експозиційний зал НМДПМУ.  

 

(ф. № 9) Євген Сагайдачний. «Жінка в плахті». 1923 р. Експозиційний зал НМДПМУ

 

(ф.  № 10) «Євген Сагайдачний. «Селянин танцюрист», Межигір’я 1923 р., глина, ручне ліплення, зелена полива.  

 

(ф. № 11) Вироби «витворчої» керамічної  майстерні Межигірського технікуму 1923 р. Керамічна пластика. Фото з архіву НЦНК «Музей Івана Гончара». 

 

Майже 10 років Євген Сагайдачний був викладачем скульптури і малюнку в Межигірській керамічній школі. Спочатку, у 1920 – 1923 роках, це були Межигірські державні художньо – виробничі керамічні майстерні Всеукраїнського комітету мистецтв. Директором їх на той час був видатний український художник Левко Крамаренко (1988 – 1942 рр.) 1923 рік став значним у подальшому її розвитку —керамічні майстерні  перейменовано в Межигірський керамічний технікум і підпорядковано  наркомосвіти України. Директором технікуму (1923 — 1930 рр.)  став Василь Седляр, учень професора М. Л. Бойчука, випускник УАМ 1922 року, художник монументаліст, графік, талановитий викладач і організатор.  Євген Сагайдачний працював в Межигірській творчо – виробничій («витворчій») керамічній майстерні і мав своїх учнів – Ілька Заїку, Дмитра Яриза, Панька Лапенка, Дмитра Головка, Миколу Цівчинського (студентів МКТ), Марію Плесківську, Ірину Жданко, Марію Холодну (студентів УАМ) та інших. Наприкінці 1923 року Євген Сагайдачний одружився із студенткою УАМ  Марією Холодною (М. П. Холодна (1903 – 1989 рр.) дочка українського громадського діяча УНР, вченого, художника П. І. Холодного, який знаходився в еміграції з 1919 року). Шлюб тримав недовго. Невдовзі у Марії Холодної народився син Петрусь, якого вона назвала на честь свого батька (8). Про складну долю української художниці Марії Холодної, яка змушена була виїхати до Москви 1928 року, дивись окремий блок  А. Заїки із серії «12 років Межигір’я 1920 – 1932» — «Холодна Марія Петрівна. 1903 – 1989».

Про ті далекі роки навчання в Межигірському керамічному технікумі згадує у своїх «Спогадах» Павло Іванченко. «Дуже виразно я пам’ятаю Ілька Заїку простим селянським хлопцем, який прийшов босими ногами з Миргорода до Межигір’я. Це було повесні 1921 (1922 ?) року. Чорний, схожий на циганчука парубійко у штанцях і сорочці із простого грубого домотканого полотна і в матроському картузі з чорним околишем і білим верхом. Завжди під час роботи в майстерні, біля Євгена Сагайдачного сиділи три його учні  Заїка, Яриз і Лапенко і займалися скульптурою, хором співали українських пісень. Серед трьох учнів Сагайдачного найбільш здібним скульптором був Ілько Заїка. Зберігаються досить багато фотографій з робіт Заїки, серед яких скульптури та різний посуд. Найбільш цікавими творами, на мій погляд, є скульптури «Негритянка, що стоїть узявшись у боки» (фото № 1), «Селянин, що коле кабана» (фото № 2) та «Птах, що клює зайця» (фото № 3). Скульптури під № 1, 3 виконані в майоліці, скульптура під № 2 виконані в теракоті. На фото № 4 показані скульптури виконані в теракоті Є. Сагайдачним, Заїкою, Лапенком і Яризом. Крім скульптури Заїка зробив багато різноманітного декоративного і утилітарного посуду з майоліки —  різноманітні за формою і декором глечики, чашки, вазочки для квітів» (9)  Наприкінці 1923 року  учні Євгена Сагайдачного — Заїка, Яриз, Лапенко, Головко перейшли на навчання до технологічного відділення Технікуму. Це сталося з кількох причин — від особистих, до небажання «зрозуміти» кубофутуристичні ідеї свого вчителя. 

У 1928 році  Межигірський керамічний технікум  перетворено  в інститут Кераміки і Скла, який   згодом став підпорядковуватись «Укрсклофарфору». 1929  –  1930 роки  стали переломними в трагічній історії України — почався період активної «деукраїнізації». В засобах масової інформації розгорнулася кампанія засудження як національних джерел в мистецтві, так і творчих авангардних пошуків. Результатом структурних і ідеологічних перебудов в освіті, стали масові звільнення викладачів, їх переслідування органами НКВС. Весною 1929 р. із Межигір’я до  Москви виїхала Оксана Павленко — художник, викладач, завідуюча учбовою частиною Межигірського інституту кераміки і скла, громадська дружина Василя Седляра. Восени 1930 року директор Василь Седляр був змушеним написати заяву про звільнення із своєї посади. Іще раніше звільнився художник – викладач Іван Падалка. (У 1936 р. разом із М. Бойчуком та В. Седляром  він загинув в застінках НКВС). Межигірська керамічна школа, яка виховала багатьох художників, інженерів – теплотехніків, технологів стала небезпечною для радянської влади — адже більшість викладачів і студентів були проникнуті духом національного патріотизму, духом вільного творчого пошуку, духом любові до свого краю. Репресивній сталінській машині потрібні були слухняні виконавці  їх ідеологічних настанов. Саме з цих причин 1931 року Межигірський інститут кераміки і скла був переведений у Київ. Згодом його об’єднали з хімічним факультетом політехнічного інституту, а  1932 року ліквідовано. 

(ф. № 12) Євген Сагайдачний (другий праворуч, другий ряд), Василь Седляр (крайній ліворуч, другий ряд) Оксана Павленко (друга зліва, верхній ряд) серед студентів і викладачів «витворчої»  майстерні межигірського керамічного технікуму. 1926 р. (фрагмент фото з архіву НЦНК «Музей Івана Гончара»)

 

(ф. № 13) Євген Сагайдачний (третій зліва) в керамічній майстерні Межигірського технікуму разом із студентами. 1923 р. Праворуч від нього Дмитро Яриз і Панько Лапенко ( МКТ). Ліворуч сидить Марія Холодна, стоїть Марія Плесківська, поруч Ірина Жданко (УАМ) (фрагмент фото з архіву НЦНК «Музей Івана Гончара»)

У зв’язку з активними  репресіями проти діячів української культури в Київському художньому інституті, професор Є. Сагайдачний 1932 року змушений був перевестись до  пролетарського  Луганську — для викладання на робфаці художніх дисциплін з підготовки вступників до реорганізованого Київського інституту пролетарської мистецької культури. Він навчав майбутніх студентів малювати фрески й самим виготовляти темперні фарби, розтираючи природні пігменти з яєчним жовтком. За сумісництвом викладав рисунок та живопис в художньому технікуму Луганська (1932 – 1936 рр.) та Дніпропетровська (1936 – 1937 рр.). Після участі в офіційних виставках в Луганську (1934 р.) та в Сталіно (сучасний Донецьк) 1935 року,  твори художника потрапили у графу “формалізму”. «Однак звинуватити одного із засновників російського авангарду в «українському буржуазному націоналізмі» не вдалося, що й зберегло Є. Сагайдачному життя під час трагічних подій  1937 року». (10)

(іл. № 14) Євген Сагайдачний. «Ставок на Луганщині», 1936 р., папір, акварель, туш. КН № 4265, Коломийський Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського.

 

(іл. № 15) Євген Сагайдачний. «Дорога в лісі». 1950 роки, папір, акварель, туш КН № 3287 ІНВ № 46. Коломийський Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського.

Під час війни 1941 – 1945 рр. Євген Сагайдачний залишився в окупованому  німецькими військами Луганську. Після звільненя міста, уникаючи можливих репресій та переслідувань з боку НКВС, Є. Сагайдачний влаштовується на посаду методиста обласного Будинку народної творчості Чернівців,  викладав в місцевому ремісничо –керамічному училищі. На запрошення директора Косівського училища прикладних мистецтв О. Соломченка 1947 року художник із дружиною переїжджає до Косова на викладацьку роботу. Тут він читає курс з історії мистецтва, веде заняття з рисунку, живопису та скульптури. Проживаючи у м. Косові разом із дружиною, він зібрав багато етнографічних матеріалів. Подорожуючи Гуцульщиною, створив власну колекцію старожитностей, яка стала базовою  до його приватного музею. Скоріш за все, це було першим культурним явищем в радянській Україні, коли приватна особа створює власний музей, музей народного декоративного мистецтва України. Київський художник і скульптор Іван Макарович Гончар, у 1950 роки ХХ ст. дізнався, що в Косові існує домашній музей художника Сагайдачного і запланував у ньому побувати. Після відвідин цього музею та знайомства з Сагайдачним і його дружиною, у Івана Гончара зародилася думка створити приватний музей народного декоративно – прикладного мистецтва всієї України. Під час подорожі Гуцульщиною І. М. Гончар зібрав велику кількістю  книг, малюнків, скарбів народного мистецтва, які стали важливою частиною майбутнього приватного музею.

Будівництво власної садиби на вул. Новонаводницькій  у 1959 році завершувалося. Тут у Києві згодом і виник всесвітньо – відомий приватний музей І. М. Гончара. Збиральництво предметів народного мистецтва не було для І. М. Гончара та І. Я. Сагайдачного самоціллю. Це було природнє захоплення. Воно стало для видатних художників предметом науково – мистецького дослідження, предметом мистецького втілення в скульптурі та живописі. Як пише І. М. Гончар в своїх спогадах – «Гуцульщина відкрила для мене нову сторінку в моєму творчому житті. Вона розширила мій діапазон понять про красу національного неповторного народного мистецтва, без основи якого годі говорити, про  будь яке  професійне мистецтво. Мені ще більше стало зрозумілим той аргумент, що справжнім неповторним професійним національним мистецтвом може бути лише те, яке виросло на грунті народного мистецтва» (11) (І. М. Гончар, спогади «Як це почалося». Фонди НЦНК «Музей Івана Гонгчара»). В Косові Івано-Франківської області, Євген Сагайдачний створив цілу серію робіт на тему буденного життя гуцулів, замальовки пам’яток архітектури і чудових карпатських ландшафтів, створив серію портретів та автопортретів. Там він  закінчив свій земний шлях, проживши 75 років. За кілька років по смерті Є. Я. Сагайдачного (1969) у Косові було  відкрито музей народного мистецтва і побуту. За рік він став відділом Коломийського музею народного мистецтва Гуцульщини. В основу музейної колекції було покладено приватну збірку старожитностей Євгена Сагайдачного. А посмертна виставка творів Євгена Сагайдачного відбулася у Львові у 1969 року. Дуже цікава виставка робіт Є. Сагайдачного відбулась в Національному художньому музеї,  (Київ)   2011-го  р. – «Зустріч з особистістю: Євген Сагайдачний 1886-1961». На ній було представлено близько 80 робіт художника із збірок Національного художнього музею, Коломийського  Національного  музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського, Національного музею у Львові ім. Андрія Шептицького.

 

(ф. № 14) Відкриття виставки «Зустріч з особистістю: Євген Сагайдачний 1886-1961»  Киів, Національний  художній музей. 09, 12, 1911 р. Фото А. Заїки

 

(іл. № 17) Автопортрет. 1960 р. Коломийський Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського.

 

Творча особистість Євгена Сагайдачного сформувалася саме в «Межигірський період». Адже тоді розкрився його талант  художника, скульптора викладача, незважаючи на великі труднощі. Ці труднощі його загартували, спільна робота з видатними українськими художниками в УАМ та Межигірський керамічній школі його збагатила, спогади про студентів та спільну з ними роботу його надихали до кінця  життя. Помер він на етюдах в Карпатських горах, можливо згадуючи Межигірські...

Фотоілюстрації.

(ф. № 1 )  с. Нові Петрівці. Хата гончара, збудована 1901 року.  Фото А. Заїки, 2011 р.

(ф. № 2) Євген Сагайдачний. «Вершник», «Жіночий торс, «За книжкою». Дерево. Приватна збірка Ф. Фіголя

(ф. № 3) Євген  Сагайдачний. «Пластика малих форм». Майоліка. 1920 роки ХХ ст. Приватна збірка Ф. Фіголя

 

(ф. № 4) Євген Сагайдачний. « Мольфари». Дерево. Приватна збірка А. Лащука.

 Мольфарами  називали  наділену надприродними здібностями людей, на зразок чарівників або народних  магів  описаних у книзі  Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків» (1911 р.)

(ф. № 5) Євген Сагайдачний Анімалістичні скульптури. Дерево, 20 роки ХХ ст.  Приватна збірка А. Лащука.

(ф. № 6) Євген Сагайдачний “Робітник з молотом”, Межигір’я 1923 р, 2011 р. Глина, ручне ліплення, охриста полива. Приклад «українського кубофутуризму» в скульптурі. Якщо спрощені форми робітника тяжіють до статичного кубізму, то його права нога, піднята вгору,  і рука знаходиться  ніби то в русі. Фото А. Заїки 2011 р.

(ф. № 7) Євген Сагайдачний. «Селянин з люшнею», Межигір’я, 1923 р., глина, ручне ліплення, охристо зелена полива. На фото 1923 р. (ф. №. 13) представлені вироби «витворчої» майстерні керамічного технікуму  з Межигір’я (архів НЦНК «Музей Івана Гончара»). Ця робота внизу  в другому ряді праворуч. Можливо, це робота учня Євгена Сагайдачного. Фото А. Заїки 2011 р.

(ф. № 8) Євген Сагайдачний. «Жінка навколішки», Межигір’я 1923 р., глина, ручне ліплення, зелена полива. Керамічна скульптура статична і водночас динамічна, в узагальнених формах без деталей, в дусі «українського кубофутуризму». Фото А. Заїки 2011 р.

(ф. № 9) Євген Сагайдачний. «Жінка в плахті». 1923 р. Експозиційний зал НМДПМУ. Керамічна скульптура статична, тяжіє до кубізму, має мотиви українських кам’яних баб в сучасній стилізованій інтерпретації. Приклад «українського кубофутуризму», в скульптурі, що проявляється в закладених за голову руками, які знаходяться ніби то в русі, хоча скульптура статична. Фото А. Заїки 2011 р.

(ф. № 10) Євген Сагайдачний. «Селянин танцюрист», Межигір’я 1923 р., глина, ручне ліплення, зелена полива. Експозиційний зал НМДПМУ. Фігура танцюриста одночасно статична і динамічна без зайвих деталей в ореолі сплетених над головою рук. Фото А. Заїки 2011 р.

(ф. № 11)  Вироби «витворчої» керамічної  майстерні Межигірського технікуму  —  «Керамічна пластика». 1923 р. Фото з архіву НЦНК «Музей Івана Гончара». Вгорі над рекламним написом  розміщені  робота Єгена Сагайдачного “Робітник з молотом” і поруч (схожа за його  стилістикою) робота «Селянин інвалід».

(ф. № 12) Євген Сагайдачний (другий праворуч, другий ряд), Василь Седляр (крайній ліворуч, другий ряд) Оксана Павленко (друга зліва, верхній ряд) серед студентів і викладачів «витворчої»  майстерні межигірського керамічного технікуму. 1926 р. (фрагмент фото з архіву НЦНК «Музей Івана Гончара»)

 (ф. № 13) Євген Сагайдачний (третій зліва) в керамічній майстерні Межигірського технікуму разом із студентами. 1923 р. Праворуч від нього Дмитро Яриз і Панько Лапенко ( МКТ). Ліворуч сидить Марія Холодна, стоїть Марія Плесківська (УАМ, поруч Ірина Жданко (УАМ) (фрагмент фото з архіву НЦНК «Музей Івана Гончара»)

 

Ілюстрації.

(іл. №1) Євген Сагайдачний. «Автопортрет». 1933 р. Картон, акварель, олівець. Національний музей ім. Андрія Шептицького

(іл. № 2) Євген Сагайдачний.  «Чоловік з конем». 1920 роки, папір, темпера, 24х17. Коломийський Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського.  КН № 4367. КН № 4360, ІНВ № 1503.

(іл. № 3) Євген Сагайдачний.  «Етюд», 1920 роки, папір, акварель, туш. 17х21,2.

 Коломийський Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського.  КН № 4362, ІНВ № 1505

(іл. № 4) Євген Сагайдачний. «Бандурист». 1920   роки. Картон, клеєві фарби. Національний художній музей

(іл. № 5) Євген Сагайдачний. «Ступа». 1920 роки. Картон, темпера. Національний художній музей.

(іл. № 6) Євген Сагайдачний «По воду». 1920 роки. Картон, темпера. Національний художній музей.

(іл. № 7) Євген Сагайдачний «Молодиця». 1920 роки. Картон, темпера. Національний художній музей.

(іл. № 8) Євген Сагайдачний. «На околиці села». 1920 роки. Картон, темпера. Національний художній музей

(іл. № 9) Євген Сагайдачний. «Декоративний краєвид», 1920 роки. Папір, акварель, туш. "Коломийський Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського.  КН № 4364

(іл. № 10) Євген Сагайдачний «Етюд», 1920 роки папір, акварель, туш 19х11,2. Коломийський Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського.  КН № 4368 ІНВ № 1511

(іл. № 11) Євген Сагайдачний. «Мрії», 1922 роки. Папір, акварель. Коломийський Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського

(іл. № 12) Євген Сагайдачний «Краєвид на річці» 1920 роки, папір, акварель, туш. КН № 4366. Коломийський Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського.

(іл. № 13) Євген Сагайдачний. «Лісова дорога», Луганщина 1930 роки, папір, акварель, туш. Коломийський Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського.

(іл. № 14) Євген Сагайдачний. «Ставок на Луганщині», 1936 р., папір, акварель, туш. КН 4265, Коломийський Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського.

(іл. № 15) Євген Сагайдачний. «Дорога в лісі». 1950 роки, папір, акварель, туш. КН № 3287 ІНВ № 46. Коломийський Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського.

(іл. № 16) Євген Сагайдачний. «Жінка з вівцями» 1950 роки, папір, акварель, туш КН № 3000. Коломийський Національний музей народного мистецтва Гуцульщини та Покуття імені Йосафата Кобринського.

 

За текстом.

(1) Побожій С. І. «Бубновий валет» і Сумщина. Суми ВТД «Університетська книга», 2007

(2)  П. М. Іванченко,  «Спогади». ЦДАМЛМУ, фонд 389, опис 21, спр. 33, стор.130

(3) П. М. Іванченко,  «Спогади». ЦДАМЛМУ, фонд 389, опис 21, спр. 33, сто. 136

(4) uk.wikipedia.org/wiki/Кубофутуризм.

(5)http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?futurizm_zhiv_futurizm_zhive_futurizm_zhitime&objectId=1242690

(6) Ярослав Кравченко. «Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен». 2010. Вид – во «Майстерня книги. Оранта», стор. 220

(7) Роботи Є. Сагайдачного «Жінка навколішки» (ф. № 8), «Жінка в плахті» (ф. № 9), «Селянин-танцюрист» (ф. № 10) експонуються в залі НМДПМУ. Керамічні скульптури «Робітник з молотом» (ф. № 6), «Селянин з люшнею» (ф. № 7)  зберігаються у фондах музею НМДПМУ.

(8). «Петро Іванович Холодний. Життя в ім’я України». Збірник наукових статей за матеріалами всеукраїнського круглого столу. 14 15 грудня 2006 р., Кам’янець Подільський державний університет. Кам’янець Подільський «Аксіома» 2007. стор. 197

(9)  П. М. Іванченко «Спогади» ЦДАМЛМУ, фонд 389, опис 1, справи 32.

(10) Ярослав Кравченко. «Школа Михайла Бойчука. Тридцять сім імен». 2010. Вид – во «Майстерня книги. Оранта», стор. 220

(11) І. М. Гончар, спогади «Як це почалося». Фонди НЦНК «Музей Івана Гончара».

 

 

 

 

комментарии
Календарь
20/11

З 20 листопада по 9 грудня у центрі сучасного мистецтва "Білий Світ" проходитиме виставка "Чорним по білому" від художників Владислава Кришовського та Владислава Шерешевського. Двоє ...

24/11

24 листопада о 18:00 відбудеться відкриття виставки Сергія МОРГУНОВА під назвою "Я ЦЕ БАЧИВ" “Фантазія, позбавлена розуму, створює чудовиськ; поєднана з ним, вона – мати мистецтва ...

28/11

28 листопада 2018 р. у залі аукціонного дому ЗОЛОТОЕ СЕЧЕНИЕ /пройде ювілейний 40 аукціон, темою якого стане андеграундне та сучасне мистецтво – UNDERGROUND CONTEMPORARY. Передаукціонний ...

ФОРМА ОБРАТНОЙ СВЯЗИ
Проверочный код *
Восстановить пароль
Для восстановления пароля введите адрес электронной почты, указанный Вами при регистрации. Вам будет отправлено письмо с дальнейшими рекомендациями.
Если у Вас возникли вопросы, свяжитесь с нами по телефону: 044-331-51-21
Авторизация
Регистрация
* Обязательно для регистрации на ресурсе
** Обязательно для выставления лотов
Пароль должен иметь длину не менее шести знаков; содержать комбинацию как минимум из трех указанных ниже знаков: прописные буквы, строчные буквы, цифры, знаки препинания; не должен содержать имени пользователя или экранного имени.
Проверочный код
правила ресурса *
условия аукциона **