Наверх
Меню
Меню

Мои лоты

OlhaShcherbyna

Рейтинг:
(0)
Рейтинг по сделкам:
+0 -0
Дата рождения
23/10/2021
Регион:
Украина,
Все лоты пользователя
Подписаться
Тип записи
Категории
Автор
Дата публикации
Тег

Людмила Лобода народилася 11 жовтня 1945 р. у Магнітогорську. Батьки працювали інженерами на заводах, які під час Другої світової війни були евакуйовані на Урал. 1958 року разом із сім’єю повернулася у місто Дніпропетровськ (нині – Дніпро). Там продовжувала навчання у школі, потім здобувала фах інженера в Дніпропетровському будівельному інституті. Знайомство з Володимиром Лободою, який відкрив їй світ мистецтва, спонукало Людмилу присвятити своє життя творчості. Почалася наполеглива самоосвіта, минаючи псевдоакадемічні постулати радянських художніх шкіл і вишів. Подорожі Україною, вивчення музейних і приватних колекцій, спілкування в андеґраундному мистецькому середовищі, а найголовніше – напружена праця над власними творами давали натхнення до новаторства у творчості. У 1970-х разом із чоловіком створила низку монументальних робіт у Дніпрі (фрески, вітражі, дерев’яні різьби). Зокрема активно займалася ткацтвом – зіткала серію гобеленів та килимів. 1981 року Людмила Лобода разом із родиною переїхала до Львова, міста, яке привнесло новий якісний струмінь у творчість мисткині. 1990 року відбулася її перша персональна виставка у Львівській картинній галереї. Від 1992 року і впродовж 25 років жила і працювала на хуторі, у с. Турове на Дніпровщині, де разом із родиною та учнями заснувала музей та літні майстерні. 2000 року в галереї «Ґердан» відбулася її виставка акварелей «В покоях читання і краєвид…» (куратор – Ю. Бойко), 2016 року в галереї «Дзиґа» – виставка декупажів «Гілея» (куратори – А. Кісь, В. Кауфман), 2017 року – виставка живопису та графіки «Спалах степу» в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК) у Луцьку (куратори – З. Навроцька, А. Кісь); виставка «Родинне Різдво» у Дніпровському літературному музеї (куратори – А. Кісь, О. Аліванцева), 2018 року – персональна виставка мисткині в галереї «Ню Арт» у Києві (куратори – А. Тичкова, А. Кісь), «Голод-Реквієм» у музеї «Бойківщина» м. Самбір (куратор – А. Кісь), 2019 року – виставки «DEI CONSILIUM» у «Домі Франка» (куратор – А. Кісь) та «Самопортрет» в Національному музеї у Львові ім. Андрея Шептицького (куратор – А. Кісь). Найзначніші живописні цикли: «Люди, птахи, звірі, рослини…» (1972), «Степовий краєвид» (1987), «Галицький ринок» (1989), «Автохтон» (2000), «Середня смуга&

З 22 серпня у Дніпропетровському художньому музеї можна буде відвідати експозицію проєкту "Спокуса", присвяченого творчому феномену Людмили Лободи. Проєкт «СПОКУСА» – візуальна історія прямої та непрямої реалізації концепту спокуси в творчості Людмили Лободи. Втілена в чуттєвих образах, це особиста й відверта оповідь-рефлексія і від імені п’яти іпостасей жінки-мисткині, і про них. Людмила Лобода належить до творців, які, зробивши вибір на користь мистецтва, не відділяють його від свого життя і від себе. Масштаби її роботи та розмаїття творчих напрацювань дають змогу на образному рівні об’ємно розглядати деякі екзистенційні поняття. Зокрема візуальне наповнення проєкту, що об’єднує знакові твори різних періодів, цілковито сприяє зосередженню інтелектуального осердя на розгортанні мисткинею концепту спокуси, який складається з багатьох поняттєвих, образних та ціннісних характеристик. Спокуса як ірраціональне явище існує від появи людства й побутує не тільки у сфері задоволення фізіологічних потреб, але й у сфері духовних переживань. Спокуса в мистецтві –  і рушій, і природа творчості, і тема в морально-етичній площині, і безліч шукань в полі естетичному. Долю художників також визначає спокуса – ціла історія потурань і протистоянь… Людмилі Лободі, щоб врешті стати на шлях до самої себе, теж випало зіткнутися із різноманітними спокусами. На прикладі її творчості цікаво простежити, як спокуса, будучи певним тригером, може активувати творче начало мисткині в різних сферах її особистісного прояву. На рівні співвідношення спокуса — бажання, де значну роль на себе перебирають інстинкти, несвідоме, мисткиня стикається зі спокусою бути Коханою і Музою. Співвідношення спокуса — вибір апелює до вольового протистояння чи потурання спокусі стати Мисткинею та Дружиною. У цих двох іпостасях почасти головує надсвідоме, те, що ми й називаємо духовною сутністю людини. А вже на рівні співвідношення спокуса — відповідальність, де ніби возз’єднується підсвідоме із несвідомим, свідомим та надсвідомим, на кін виходить одна з головних іпостасей жінки, набута через випробування спокусою бути Матір'ю. Природно, що об ‘єднальним для всіх іпостасей є саме творче начало, іманентно притаманне особистості мисткині. Так стверджується неможливість буття усіх її іпостасей нарізно й окремішньо – така собі тонка, але надміцна діалектика. Так само і цілісність художнього висловлювання авторки забезпечено шляхом сміливого поєднання в нім внутрішнього і зовнішнього, прихованого та явленого, відомого й табуйованого, нового і вічного, а його виразність підсилюється фірмовим поєднанням поміркованої наративності, неприхованої емоційності та тонкої ліричності.

Сергій АЛІЄВ-КОВИКА. ПОРИ РОКУ. Живопис   Для поета, для артиста немає нічого гарного ані бридкого, прикрого ані приємного, доброго ані злого, характерного ані безхарактерного. Іван Франко Якось незвично починати розмову про самобутнього і неповторного мистця надзвичайної внутрішньої сили в такий, мабуть тривіальний, спосіб — з епіграфу. Однак куди більш тривіально намагатися «запхати» розуміння творчості Сергія Алієва-Ковики в рамки звичних категорій естетики й етики. Так само, як і чекати від його нового проекту під назвою «Пори року» чогось вже «вигаданого» і баченого раніше. ©фото Хірано Такаші В європейській художній традиції — від середньовічного мистецтва і до мистецтва постмодерного світу — тема циклічності природи і життя людини, зокрема діалектики цих понять, формально й ідейно опрацьовувалася різноманітно — на вимогу філософських та естетичних шукань епохи. Були і витончені «календарно-зодіакальні» мініатюри братів Лімбург, укладені в «Часописі герцога Беррійського» (1409-1416), були і вельми відомі «мужицькі» композиції «Пір року» (1565) Пітера Брейгеля Старшого. Було і алегоричне злиття красивого і дещо потворного у своєрідних «натюрморто-портретах» (1573) Джузеппе Арчімбольдо, було і декоративне, «багате» й до неможливого красиве втілення пір року в серії картин (1638) Франціско де Баррери. Був і цикл виведених на біблійних мотивах монументальних пейзажів (1660-1664) Ніколи Пуссена, була і серія легких, не обтяжених глобальними смислами картин (1749) Франсуа Буше. Були репліки на тему пір року і в інших яскравих представників своєї мистецької доби: серія (1896) модерніста Альфонса Мухи, неповторні картини (1907-1908) символіста Мікалоюса Чурльоніса, ряд композицій (1912) постімпресіоніста П‘єра Боннара  та ін. Опліч таких хрестоматійних імен Сергій Алієв-Ковика зі своєю сучасною серією не виглядає тьмяно. Це вже геть інший, вражаючий за потужністю виражальної лексики художній матеріал — щось на межі іманентного і трансцендентного. Проект «Пори року» і є тим авторським візуальним втіленням повсякчас актуального філософського розмірковування про діалектичний зв'язок людини і довколишнього світу, про життя і природу — як циклічний «вічнорух» зовнішнього і внутрішнього, змінного і вічного. Художнє «тіло» серії складають 12 масштабних живописних полотен розміром два до чотирьох метрів, написаних протягом кількох останніх років. Це — пейзаж

Якщо похапцем кинути око на «обкладинку» проекту «Саксагань» (серія живопису), то мимохіть може скластися враження про нього, як про чергову виставку пленерних пейзажів, що їх ми чимало експонуємо і бачимо щороку. Однак від нинішнього довгоочікуваного персонального проекту сучасного українського живописця Володимира Бузмакова слід очікувати дещо більшого — ґрунтовнішого підходу до природи: до натури, до природи творчості загалом, природи абстрактного і фігуративного живопису зокрема. Володимир Бузмаков — художник-абстракціоніст, доволі послідовний у своїй творчості, ще починаючи з кінця 1980-х років — часу формування свого ідіостилю на тлі значного перекроювання принципів та значення форми у світі образотворчого мистецтва на українських теренах. Мабуть, найбільш відомими «титульними» роботами автора серед широкого глядацького загалу досі були його праці у сфері абстрактного мінімалізму 2000-х років. Монументаліст за освітою і «станковик» на практиці, Володимир Бузмаков зберігає загальне бачення форми, широкий підхід до її потрактування, послуговуючись локальним кольором, контрастом чи подекуди нюансом, стриманістю чи напруженістю лінії, а часом і складним ритмічним малюнком. Всі ці плани вираження умовної форми він здавна вбачає і в улюблених цілком конкретних подніпровських краєвидах: в їх лаконічності, «скромності», «лагідній» геометрії «від межі до межі», протяжності ліній і обріїв та ритмі розкиданих на них охайних хаток. І нарешті саме в нинішнім проекті Володимиру вдалося розгорнути це своє захоплення характерним «рисунком» наших ландшафтів у єдинім живописнім «полотні» — не стільки епічнім, скільки ліричнім. Позаяк автор, працюючи в жанрі пейзажу, не намагається вхопити мінливий стан природи, не копіює дійсність, а варіює власне внутрішнє її відчуття за допомогою улюблених засобів образотворення. «Саксагань» — серія абстрактних (умовних) пейзажів останніх кількох років. «Продукт» своєрідного пленеру, що відбувся 2017 року в одному з наймальовничіших куточків Криворіжжя — в Сакагані — оповитій легендами місцині, що розкинулася на берегах однойменної ріки. Натхненний саксаганськими краєвидами, заворожений особливою музикою у звучанні цього топоніму тюркського походження, багатоплановістю його змістового потрактування, Володимир Бузмаков береться до роботи. Пише (не безпосередньо з натури, а вже в майстерні) художньо узагальнений «портрет» типових краєвидів нашого регіону у небанальному співвіднес

Qirim. Вже багато хто з нас добре знає це слово, але ще далеко не всі ми навчилися його правильно вимовляти... Та у нас на разі є цілком предметна нагода вчергове «озвучити» в суспільстві таку болючу тему Криму. До 5-річчя анексії півострова й 75-их роковин депортації кримських татар та інших народів Криму Сергій Бурбело представив наступну — вже четверту — експозицію свого проекту «Qirim», розпочатого ще 2013 року. І дійсно, «Qirim» — тривалий у часі, об’ємний проект, так би мовити, польове дослідження. Тому автор бачить його загалом, в цілому і не зупиняється в роботі. Адже для нього це — своєрідний літопис. Літопис особистих рефлексій одного митця на спільне лихо. Чи не тому, лінійно розклавши попередні експозиції та нинішню виставку, можна простежити — як у поезії — зміну нáстрою і настрóю ліричного героя. Рухаючись в однім ідейно-змістовім ключі, автору щоразу вдається мовою живопису і стилем наративу по-різному представити свій проект. Так, перша експозиція пейзажів нічного Криму була подана Сергієм в тональності певної романтизації опрацьованої теми. Це був Крим, втілений у вибраних монументальних образах, узагальнених художньо. Той Крим, до якого хочеться повернутися, який ось ніби зовсім поруч, у межах досяжності. Тут і місячне сяйво, розчинене у мареві туману, і відверта розмова цвіркунів, і запашна та гаряча, як спогад про привітний півострів, кава «на піску»... Смисловий акцент автор розставляє, називаючи серію і кожну з робіт питомими топонімами, підкреслюючи участь відповідного народу у зведенні того, що ми зараз називаємо Кримом давнім, величним, культурно розмаїтим. Такий собі поштовх до розуміння, чия ж то «земля». Це був 2016 рік. Наступна «історія» Сергія Бурбела під назвою «Qirim» зустрічає нас, оповивши сутінковим напівмороком та лункою тишею. Глядач лишається сам-один із далекими пейзажами, обтесаними від зайвої топографічної конкретики, природничої документальності, ніби зануреними у вакуум позачасовості. І лише раптовий тонкий скрегіт колючого дроту під ногами, розгорнутого периметром експозиції, наче шипіння велетенського покрученого кільцями змія, не пускає зробити крок до заглиблення у певний краєвид, торкнутися древніх стін… Саме «реакційний», гострий характер експонування наділяє вже бачені раніше і нові композиції іншим настроєм. Авторський наратив змінюється — розкривається новий план смислового потрактування полотен серії «Qirim». Це був 2017 рік.

СЕРГІЙ БУРБЕЛО Народився 1 жовтня 1985 року у Дніпрі. Закінчив з відзнаками Дніпропетровський обласний театрально-художній коледж (викладачі: Г. Чернета, І. Коваленко, Л. Антонюк, О. Пахомова); архітектурний факультет Придніпровської державної академії будівництва та архітектури. Працює у жанрі пейзажу. Учасник багатьох Всеукраїнських гуртових художніх виставок з 2005 року. Твори зберігаються у Дніпропетровському художньому музеї, Музеї українського живопису, приватних колекціях України, Росії, Німеччини, Туреччини та ін. З 2014 року — директор Музею українського живопису. «Qirim» — серія живописних робіт, розпочата 2013 року. Водночас, це і назва виставки. Ототожнити ці поняття було б помилкою. Адже виставка — проект, лімітований за часом і обмежений в плані наповнення. Для Сергія Бурбела «Qirim» — "ім’я" своєрідного польового дослідження, тема "в розробці". Подорожуючи Кримом, художник відвідує добре відомі місця, однак і там знаходить локації, недоступні лінькуватим туристам. Перебуває там певний час, ночує просто неба, "відчуває" ґрунт. З цього — з моменту безпосереднього контакту з об’єктом дослідження —  і починається шлях осягнення й творчого "вивчення"  віковічної теми. Зважаючи на назву серії і назви робіт, виражені топонімами, та на власне сюжетний план, вже стає зрозуміло, що  митця цікавить сама місцевість. І не в зрізі природничім, а в зрізі історичнім, культурологічнім. Фіксуючи на полотні руїни давніх споруд та цілих міст, Сергій свідомо ігнорує довколишні деталі, акцентуючи таким чином значимість саме архітектурних пам’яток. Говорячи про "місцевість", розуміємо —  "земля", говорячи про зразки архітектури, природно, посилаємося на історію того чи того народу-зодчого. Тож, в центрі уваги і митця, і реципієнта опиняється питання об’єктивної діалектики, тобто діалектики людини та "землі". Звично вважати, що людина від найдавніших часів освоює землі, обробляє їх, перетворює на територію повсякчас нових і нових суверенних утворень — держав. Але є ж і зворотний зв'язок. А що, як поглянути на це з іншого боку?  Що, як спробувати звернутися безпосередньо до концепту "земля", який вже давно ввели в науковий обіг лінгвокультурологи? "Земля", вона ж може приймати чи не приймати людину, вона годує людину, тримає людину… Зрештою, "земля" завжди переживе людину. Вона також має пам'ять. І щойно людина це усвідомлює, "земля" припиня

Автор: Ольга Щербина Сергій Алієв-Ковика. Один з найяскравіших фахових представників сучасного образотворчого мистецтва в Дніпрі. Співзасновник колись андеграундного мистецького товариства СТЕП (1980-ті). "Господар" майстерні графіки ПОРОГИ. Народився в жовтні 1956 року на Приоріллі, с. Бабайківка. У четвертомі класі почав малювати в художній студії Будинку піонерів у свого першого вчителя Юрія Михайловича Клочко. Після служби у війську вчився в студії Григорія Чернети. А ще довгі розмови, суперечки про мистецтво, культуру, світогляд... В 1983 році вступив до МПІ. Пощастило вчитись у майстерні Мая Мітурича. Світ книги, білий аркуш паперу, гравюра... М. Мітурич ніс традицію батька, Петра Мітурича, та Володимира Фаворського. І, звичайно ж, Москва — це музеї та виставки, виставки. В спільних походах музейними залами зблизився з Віктором Яковичем Соловйовим. Знайомство з Володимиром Лободою в Москві – одне з найбільших вражень. Шалена енергія, впевненість, відданість своїй справі і, головне – Дух мистецтва. У 1989 році повертаюсь до Дніпропетровська. Починається праця в самвидавчому часописі “Пороги”, де редактор та натхненник — Іван Сокульський. Робота і дружба з Іваном – чистим, відвертим, справжнім – це незабутнє. Лідія Яценко – спілкування, праця в редакції “Порогів”, кілька років життя в її дивному будинку на Гагаріна – ще одне зіткнення з високим духом, з енергією творчості та любові. Мої друзі художники і мої вчителі Володимир Бублик, Анатолій Сологуб, Олександр Нем’ятий. Всі, кого я згадав, склали великий вплив на мене як на людину і художника. Я їм безмежно вдячний. © Сергій Алієв-Ковика Місце мистця в загальнолюдськім культурнім процесі і його значущість саме на цім цивілізаційнім щаблі визначається кількістю нових знаків, які він вводить до мови образотворчості. Приблизно так, посилаючись зокрема і на Анрі Матісса, можна означити місію «справжнього» художника. І, якщо вважати культуру за величезну множину повідомлень, то це видається досить влучною сентенцією. Мова візуального мистецтва, як і будь-яка інша, є системою знаків, інструментом комунікації, мислення, накопичення знань. І дійсно найпромовистішою виявляється творчість художника, який на винятковий кшталт висловлюється за допомогою багатопланових знаків — знаків-копій чи знаків-символів, знаків-ознак чи знаків-сигналів. Самобутнім образотворчим словником  володіє й один з найупізнаваніших і, водночас, чи не най

ЗАМІСТЬ «САМОПОРТРЕТА». Художник і поет. Живописець і графік. Скульптор і фотограф. Творець і збирач. Взірець і «підпільник». Син і батько: син українського художника Віктора Лободи, батько, голова творчої династії. Нині наш Володимир Лобода — безкомпромісний художник, окремішня монолітна, але багатогранна постать вітчизняного образотворчого мистецтва. Та чи завжди він поміж нас називався «нашим»? Чому, поділяючи і множачи батькову любов до рідної землі, народної душі, ставлячи на чільне місце національне, народне, чисте, правічне, присягаючи перед цим «наївом», у творах своїх він не був таким лагідним, як Віктор Лобода? Від якого гарту образність і форма виникли саме такими?.. Ідилічні, наївні, «неактуальні» українські пейзажі художника-самоука Віктора Лободи вражають своєю м’якістю, аполітичністю любові до пейзажу і сюжету української минувшини. Здається, найгрубіше, що можна вгледіти  в його роботах, — борозни від щетини пензля… Самобутні, «гучні» твори Володимира Лободи теж вражають. Вражають миттєво. І якісно по-іншому… Так, що й не одразу ймеш віру тому, що все це безмежжя породжене великою творчою рвучкою силою, «замкненою» в оцьому невеличкому чоловікові, симпатичному вусаневі з добрими, глибоко виразними, навіть «колючими», очима. Сам же Володимир Лобода означив свій звичний стан як «пекельну боротьбу» і каторжну працю: «Мені потрібна стіна, щоб її гризти…» З самого дитинства, ще як малим у повоєнний час жив у бабусі на Полтавщині і почав «бачити» природу, почав розрізняти кольори, Володимир мріяв «зустріти художника, щоб збагнути його і самому ним стати». Так і здійснилося. Спочатку був вчитель, потім — художня школа, далі — спеціальність  архітектора у технікумі. Наступний щабель, підмурком якому стала готовність до «дорослого» мистецтва, — фах живописця в Художньому інституті незнаного ще столичного Києва. Та вже закінчивши один курс, Володимир Лобода пізнає перше вагоме відчуття розчарування: очікування вперлися у надто романтичні панівні ілюзії, прийшло усвідомлення гострої необхідності творчої незалежності, яку молодий митець вбачав у самоосвіті. Відтак — повернення до рідного міста. Навчання у Будівельно-інженерному інституті за спеціальністю «архітектор» стало лише продовженням «здобуття» вищої освіти. Становлення Володимира Лободи як художника бере інший «незалежний» курс. Він ігнорує будь-яке «членство», а Спілку називає «розподільником ілюзій та ефемерних благ для вибраних, а не спілкою рівних за професією». Наприкінці 1980-х рр. разом із земляками-однодумцями ініціює створення неформального мистецького товариства «Степ». Подія важлива і «н

ФОРМА ОБРАТНОЙ СВЯЗИ
Проверочный код *
Восстановить пароль
Для восстановления пароля введите адрес электронной почты, указанный Вами при регистрации. Вам будет отправлено письмо с дальнейшими рекомендациями.
Если у Вас возникли вопросы, свяжитесь с нами по телефону: 044-331-51-21
Авторизация
Регистрация
* Обязательно для регистрации на ресурсе
** Обязательно для выставления лотов
Пароль должен иметь длину не менее шести знаков; содержать комбинацию как минимум из трех указанных ниже знаков: прописные буквы, строчные буквы, цифры, знаки препинания; не должен содержать имени пользователя или экранного имени.
Проверочный код
правила ресурса *
условия аукциона **