Наверх
Меню
Меню

Мои лоты

Галина Браиловская

Рейтинг:
(660)
Рейтинг по сделкам:
+0 -0
Дата рождения
27/07/1964
Регион:
Украина, Киев
Все лоты пользователя
Подписаться
Тип записи
Категории
Дата публикации
Тег

Украинский дизайнер Полина Веллер представила на фестивале "Арсенал ідей" две экпозиции.   Первая экспозиция — это дебютная коллекция «TrendsFrame», которая была представлена в 2013 году на Mercedes-Benz Fashion Week Kiev. Отличительная черта этой коллекции в том, что она выполнена из баннеров художественных афиш, взятых в разных галереях города Киева и дает представление о новом течении в дизайне одежды − экологической моде, идее Ресайклинга (Recycled). Манекены - это исталляция "Натовп" Евгений Баля  представлення в рамках ГОГОЛЬFEST 2014      Вторая экспозиция - это соединение трех представленных ранее коллекций (последние работы):     ·       Первая коллекция под названием «Уновис», была презентована в рамках 36-й Украинской недели моды в формате инсталляции. "Задача коллекции «Уновис» - изменить функциональное, привычное восприятие одежды, используя методы супрематизма, уйти от повседневности к чистоте и лаконичности настоящего творчества, к поискам новых форм искусства” - поделилась Полина. В основе этой коллекции - ассиметрия композиции, которая призвана подчеркнуть хрупкость и уязвимость человека, а также доказать, что наряд должен подчеркивать человека таким, какой он есть, а не быть предопределяющей составляющей его образа. Воплощается данная идея с помощью комбинирования разноцветных геометрических фигур разных размеров. Фотоотчет: http://lady.tochka.net/fashion-choice/news/53085-ufw-prezentatsi

10 июня, в 18:00 в Малом зале галереи "Лавра" состоится открытие персонального проекта Ольги Селищевой «Рай. Трансформация»     В связи с войной тема разрушения и перехода к новому порядку жизни является особо актуальной для Украины, сейчас, когда жизнь многих украинцев находится под угрозой, явственно ощущается ее ценность, хрупкость мира, важность решений, которые мы принимаем здесь и сейчас.  Основной проблематикой проекта является трансформация среды и утрата рая, как идеального взаимодействия человеческого и божественного начала. Происходит изменение угла зрения, жизнь от ныне представляет собой долгий путь внутренней работы, бесконечный поиск утраченного совершенства.   На полотне зафиксированы последние минуты мирного существования, в воздухе уже витает напряжение, аккумулированное в сгустках пульсирующей, светящейся энергии. На картинах преобладает черный и темно-синий фон, как символ неизвестности и всепоглощающей бесконечности. Птицы поднялись в воздух, замерев в танце, застыв на пике свой красоты, еще минута и начнется новый отсчет времени, изменится весь миропорядок.  Частью экспозиции является золотая рама, обрамляющая цитату Г.С. Сковороды «Сад божественных песен»— «О спокою наш небесний! Де тебе знайти в наш час?  Ти усім нам є чудесний, врізнобіч розкинув нас.» .  Красота барочного буйства и изобилия цветов плавится под воздействием времени, превращаясь хаотичную массу. Что будет после? На этот вопрос каждый человек должен ответить себе сам.   Адрес: Пер, Лаврский, 9 

Интервьюэр: Дана Пинчевская, искусствовед   Исходный текст этой беседы был записан осенью 2008 года. Небольшая его часть была опубликована в несуществующей больше газете „Форум наций” (http://www.forumn.kiev.ua/2008-11-78/78-07.htm, 11/78 2008); остальное осталось в архиве, поскольку серьезность затронутых моим собеседником тем интеллектуально и стилистически сочеталась разве с крупным аналитическим арт-изданием, каковых уже в тот момент в Украине, кажется, уже не было: все они обслуживали интересы того или иного арт-центра и не были готовы к публикации полемических материалов. Пользуясь возможностями интернет-публикации, совершенно свободной в том, что касается объема текста, я отнюдь не льщу себя надеждой на то, что обстоятельная полемика семилетней давности заинтересует массового читателя, разбалованного афористичностью твиттер-формата художественных бесед. Тем не менее, беру на себя смелость познакомить читателей с этим текстом. Затем, чтобы напомнить вам о ключевых и маргинальных интересах украинского художественного пространства довоенных времен. Для того, чтобы каждый из нас мог уточнить для себя разницу между действительно актуальными и решительно надуманными темами для публичного обсуждения (к примеру, если теперь большинству из нас понятно, что актуальная в 2008-м идеологема гламура была нужна для того, чтобы приучить наконец постсоветских провинциалов чаще мыться, то тема дифференциации в совриске и месте, отведенном в нем fine-art, далеко не столь однозначна). Наконец, затем, чтобы напомнить читателю о художнике, чье участие в киевских событиях 2013–2014 гг. не только прославило его на всю страну, но и стало причиной целой серии визитов к врачам, которые пытаются починить последствия полученных на Майдане травм, ― как именно о художнике, чье творчество было и остается и декларативно, и сущностно миротворческим обращением как к миру, так и к каждому его обитателю.     - Я буду задавать Вам вопросы, которые касаются Вашего творчества, ― вопросы человека, незнакомого ни с Вами лично, ни с армянской культурой, знающего только Ваши произведения, виденные на протяжении многих лет в выставочных залах Киева. Вначале ― несколько формальных вопросов, которые к искусству относятся опосредовано. Вас позиционируют в качестве армянского художника или художника еврейско-армянского…

Автор: Оксана Чепелик Відгукуючись на запит Галини Браіловської дати відповідь на питання з приводу фільму «Хроніки від Фортінбраса», що експонується у проекті «На межі» в ПінчукАртЦентрі, історіїї його створення та висловити свої міркування щодо виставки, вирішила викласти свої думки тут. Куратор Бйорн Гельдхоф трактує свій проект «Надія» на Венеційській Бієнале і проект "На межі. Українське мистецтво 1985-2004" в ПінчукАртЦентрі як диптих. З огляду на сьогодішню трагічну ситуацію, в якій опинилася країна, виставка, що розглядає українське мистецтво, яке виникло на зламі епох, видається особливо актуальною, саме тому що в післяперебудовчому 20-літті знаходиться коріння всіх проблем. Проект «На межі. Українське мистецтво 1985-2004» побудовано навколо трьох основних тем: «перебудова», «пошук ідентичності» і «втрата моральних орієнтирів». Українське мистецтвознавство вибудувало усталений погляд на той період як на аполітичне мистецтво, на зміну, якому після Помаранчевої революції 2004 прийшло молоде покоління заангажоване в соціально-критичні практики. Куратори Бйорн Гельдхоф и Тетяна Кочубинська у виставці "На межі. Українське мистецтво 1985-2004" тими ж творами, задіяними в утвердженні даної тези (куратори мають у своєму розпорядженні чи не найбільшу колекцію творів українського мистецтва і, звичайно ж, апелюють до неї), спростовують усталений порядок речей. Впевнена руйнація цієї антитези може бути сприйнятою ворожо, адже це зазіхання на авторитетну точку зору. До того ж ті з художників, хто відважився виходити за межі іронічно-грайливої парадигми, затвержденної постмодернізмом, наражався на небезпеку бути виключеним з локального мистецького поля. Ця проблема була переважно пов’язана з відсутністю інституцій сучасного мистецтва. Наприклад, Борис Михайлов переїжджає спочатку до Москви, згодом до Берліну, Сергій Братков теж їде в білокам’яну. Мені також більшість проектів вдалося втілити саме за кордоном, виключенням став фільм “Хроніки від Фортінбраса” (35 мм, 30 хв., 2001), що розглядає суспільно-критичні проблеми. Тому факт не залучення проектів, реалізованих за кордоном, до українського дискурсу сучасного мистецтва, хоча і не є виправданим, то хоча б зрозумілим.   Оксана Чепелик. «Хроніки від Фортінбраса», 2001, оцифрована 35-мм плівка, 30’, надано «Українською студією хронікально-документальних фільмів». 1997 року Катрін Давід своєю виставкою “Documenta Х” змінює постмодерністську парадигму на “нову се

Нынешний, весенний «Бирючий», прошедший с 18 мая по 2 июня, имеет приставку «ECO». Самая масштабная и активно развивающаяся арт-резиденция Украины,  расположенная в непосредственной близости Азово-Сивашского национального природного парка, собрала художников, представителей традиционных и современных медиа,  для высказывания об окружающей среде.   Часть экспозиции В проекте приняли участие экологи из Национального экологического центра (Киев), Азовочерноморской станции при Мелитопольском государственном педагогическом университете и Каневского природного заповедника, которые провели воркшопы и полевые исследования с экообразованием для художников-участников BIRUCHIY contemporary art ECO. Куратором проекта  стала Янина Пруденко, уже не первый год предлагающая эко-проекты, а суть его заключается в создании вирусного видео в сети Интернет на основе уникальных фото и видеоматериалов заповедной зоны вблизи Бирючего. Исходя из творческой природы самой резиденции «Бирючий», участники проекта выбирали, выходя за рамки исключительно исследования экопроблем, свою уникальную тему для рефлексии. Например, на одной из работ Альбины Ялозы, уловившей нерв вибрирующей тонкой мембраны между жизнью и смертью – отмытый временем острый череп козы выступает символом новых воплощений, как будто напоминание о вечности подают на Бирючем на завтрак, обед и ужин. Вслед Олегом Тистолом с замечательной серией «Бирюк бар», Ялоза высказывается, не без иронии и не без волнения, о сакральном смысле здешней простой еды («Натюрморт», «Бар-Бирюк»).    Альбина Ялоза. Натюрморт. Холст,акрил,линогравюра.40х70 Альбина Ялоза. Бар-Бирюк. Холст,акрил,линогравюра.70х100 Никита Кравцов, вернувшийся на остров Бирючий после парижских впечатлений, уходит от сложных живописных переживаний в карнавальную стихию плаката, наслаждаясь наивной романтикой малых курортов («Вывеска», «Змеи», «Собака»). И тут же демонстрирует упражнение в прикладной геральдике: на барель

текст: Екатерина Крупенникова источник: издание Colta Глюкля (Наталья Першина-Якиманская). Одежда для демонстраций против ложных выборов Владимира Путина. 2011—2015© Alessandra Chemollo / la Biennale di Venezia   В том году основной проект Венецианской биеннале, озаглавленный «Все судьбы мира», курирует нигерийский куратор Окви Энвезор, до того автор нескольких ключевых выставочных проектов — Второй биеннале в Йоханнесбурге (1997) и 11-й «Документы» в Касселе (2002). Уже при входе в главный павильон в Джардини взгляд упирается в четырехметровую инсталляцию Фабио Маури «Западная стена, или Стена плача» (1993) — квадрат из чемоданов, увезенных с собой теми, кто отправился в путь в один конец — Аушвиц и другие лагеря смерти. По соседству другая инсталляция Маури — лестница в небеса, которая резко завершается тонкой ступенькой со словом «конец», будто бы приглашая шагнуть вниз. Инсталляции окружены рисунками художника, на которых написано то же самое слово, по-английски (the end) и по-итальянски (fine). Забавная игра слов получается при переводе между двумя языками: fine — это и «конец» (итал.) и «хорошо» (англ.). Но не стоит ждать счастливого конца, светлого будущего. В соседней комнате кашляет кровью главный герой в фильме Кристиана Болтански. В этих двух залах сконцентрирована вся безнадеж

Фільм «Хроніки від Фортінбраса» (35 мм, 2001) Оксани Чепелик, що базується на збірці есеїв з тією ж назвою Оксани Забужко, авторки відомого автобіографічного роману «Польові дослідження з українського сексу», є кінодебютом художниці і відображає її інтенсивный досвід в мистецтві и мультимедіа. У фільмі Оксана Чепелик інтерпретує філософський текст і феміністську інтонацію авторського погляду на національну свідомість в просторі культурного лихоліття, створюючи асоціативну тканину зіставлення експресивного зображення та коментаря. Режисер конструює уявний міфологічний простір феномена, що вивчається, за допомогою метафоричних дій перформенса і колажів з хронік минулих років і фрагментів історичних фільмів. Вона також звертається до підходу Тараса Шевченка до жіночої суті і уявленні про жіночу долю в Україні, інтерпретуючи процеси через ставлення до жіночого тіла (у філософському прочитанні - тіла культури), яке мордують і десакралізують потворні карлики. Оксана Чепелик символізує, таким чином, тоталітаризм як носія чоловічого начала, і як джерело пасивної долі України, минулої і сьогоднішньої. Ігрові епізоди, з одного боку, звернені до абсурду, гротеску, алегорії і пародії, а з іншого боку, є віддзеркаленням української кінематографічної традиції з її ірраціоналізмом і поетикою, заснованою фільмами Олександра Довженка. Оксана Чепелик є піонером розробки ґендерної проблематики в українському візуальному мистецтві.  Фільм було презентовано на 15 Міжнародних кінофестивалях за кордоном, у тому числі і на фестивалі категорії «А» в Карлових Варах.  Проект «На межі. Українське мистецтво 1985-2004» побудовано навколо трьох основних тем: «перебудова», «пошук ідентичності»  і «втрата моральних орієнтирів».  Ці теми знаходить своє відображення у творах авторів. У фільмі «Хроніки від Фортінбраса» Оксани Чепелик всі ці теми переплетені у смислові вузли і сусідство з проектом Бориса Михайлова на виставці теж не випадкове. Україна, 2001, 30 хв.        Режисер:     Оксана Чепелик Автор сценарія:    Оксана Чепелик Оператори: Володимир Піка, Богдан Підгірний Композитор: Олександр Нестеров Звукооператор: Леонід Мороз Монтажер:   Таїсія Бойко Продюсер: Ганна Чміль В ролях: Ірина Андросова, Генадій Корженко, Георгій-Григорій Пилипенко Дистрибуція:

В Бизнес Центре "Леонардо" прошла выставка, в которой приняли участие десять художников-керамистов.  Выставка открылась еще чуть больше месяца назад, но у меня все никак не получалось заехать ознакомиться. Керамику я очень люблю и стараюсь не пропускать новые мероприятия. Так случилось, что майские гонки по заграницам полностью спутали все мои планы? и я попала в керамический рай буквально за несколько дней до закрытия экспозиции.   Работы Владимира Корниенко Приятно было оказаться в прохладе бизнес-ценnра в знойный день, но еще приятнее меня удивила экспозиция. Я не очень люблю бизнес-центры. Мне кажется, что они меня сковывают своей строгостью, официальностью. Здесь мне понравилось все: приветливый охранник с его "Сюда, пожалуйста!", места для отдыха, галерея, в которой проходила выставка, влюбленная в свое дело Юлия Рыбачок и, конечно же, сами произведения. Заметив, что я подолгу рассматриваю работы художников, Юлия Рыбачок приблизилась ко мне и вместо ожидаемого: "Могу ли я Вам чем-либо помочь?" я услышала: "А давайте я Вам расскажу о керамистах и о том, как они создавали свои работы". Со многими авторами я знакома, общаюсь, но меня это заинтриговало. А после первых Юлиных предложений я поняла, что мне интересно слушать ее рассказ. Чувствовалось, что Юля не просто знает материал, который излагает, но она и очень любит то, о чем рассказывает. Это меня очень тронуло. Когда наша экскурсия почти подходила к концу, приехал Володя Корниенко. Оказалось, что на выставке экспонируются не только его "Дома" и "Маяки", но и чайная стойка, в которую невозможно не влюбиться. Юля, будучи гостеприимной хозяйкой, предложила выпить чаю. Мы с удовольствием приняли предложение. Завязалась новая беседа — о чайной церемонии и, конечно же, о керамике в ней.    Юлия Рыбачок возле стойки для чайных церемоний от Владимира Корниенко   Оказывается, что Володя уже давно "болел&qu

Источник: издание "Газета"   100 років тому, 27 січня 1915-го, у селі Пилипче на Тернопільщині в родині дяка народився художник Яків Гніздовський. Після Другої світової він емігрував до США, де здобув світове визнання. Пропонуємо 10 фактів з його біографії. 1.  Яків Гніздовський у с. Пилипче на Тернопільщині. Походив з давнього шляхетського роду гербу Кораб. Хоча Яків Гніздовський двічі вступав на навчання до Академії мистецтв (у Варшаві та Загребі), однак йому так і не вдалося закінчити в них навчання - на заваді стала Друга світова війна. 3. У 1934 році майбутнього художника заарештували за підозрою у політичній діяльності в ОУН, однак під час суду зрозуміли, що його цікавить лише мистецтво. Невдовзі Якова відпустили. 4. 5 років Яків Гніздовський прожив у таборі для переміщених осіб, поки у 1949 році не емігрував до США. У цей час художник не полишав займатися творчістю. 5. Зі своєю дружиною Стефанією, яку він ніжно називав Фанні, а вона його Жаком, він познайомився у найромантичнішому місті у світі - Парижі. За два неповні роки проживання в Парижі, Гніздовський мав три успішні виставки. Там же він уперше виставив олійні картини, кераміку і скульптуру малих форм. 6. Дебютне визнання в США художник отримав в 1950 році на виставці графіки в Міннеапольскому інституті мистецтв. За дереворит "Кущ" йому була присуджена друга нагорода. Це підштовхнуло його до думки переїхати в Нью-Йорк для того, щоб займатися виключно мистецтвом. Деякий час у Нью-Йорку художник проживав у найвідомішому районі Нью-Йорка - Мангеттені, між Центральним парком і Колумбус-авеню. 7. Президент США Джон Кеннеді прикрасив свій робочий кабінет гравюрами Гніздовського "Зимовий пейзаж" і "Соняшник". А дереворит "Кущ" купує бібліотека Конгресу США у Вашингтоні. "Дереворити Якова Гніздовського є одним з найбагатших і найоригінальніших звершень в американському графічному мистецтві за останні 30 років", – пише в передмові до видання його творів 1976-го Пітер Вік, куратор відділу графіки бібліотеки Гарвардського університету. 8. Хоча у 1954 році Яків Гніздовський отримав американське громадянство, однак постійно наголошував, що він – українець. Наприклад, на міжнародній виставці графіки в Італії 1972 року СРСР представляли семеро москвичів. Упорядники каталогу заходу зазначили, що учасник від США Яків Гніздовський народився в Україні. 9. У листопаді 197

З 30 травня до 29 червня ц.р. у виставкових залах філії Київського національного музею російського мистецтва «Мистецький центр «Шоколадний будинок» експонуватиметься виставка творів Юлі Лазаревської. Юля Лазаревська – відома українська художниця, скульптор і кінорежисер,  автор цікавих мультимедійних проектів. З кінця 1980-х років – учасниця багатьох всеукраїнських і автор численних персональних виставок (Київ, Прага, Москва, Аугсбург, Сент-Пол). Її твори знаходяться у Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, Музеї сучасного мистецтва України, галереях і приватних колекціях України, Чехії, Німеччини, Голландії, Швеції, Ізраїлю, Франції, Канади, Австралії, США.   Юля Лазаревская. "Палисадник" Юліна творчість нерозривно пов’язана з феноменом родової пам’яті який перетворює її ремінісценції у самобутні і яскраві художні тотеми.                           Історія, старожитності, особисті спогади уособлюють для корінної киянки Лазаревської виняткові цінності і є провідною темою її робіт. «Ідучи вулицями Подолу, я щоразу мандрую лабіринтами спогадів. Якісь теми з’являються з підсвідомості, якісь – із загального культурного потоку», – пояснює витоки своєї творчості художниця.   Юля Лазаревская.  "Дерево" Досконало володіючи сучасним художнім інструментарієм, у живописі і фотографіях, скульптурних композиціях і колажах, переплітаючи теми минулого і сьогодення, Юля щиро ділиться своїм світовідчуттям і емоціями з глядачами. У «Шоколадному будинку» Юля Лазаревська презентуватиме проект, співзвучний особливій атмосфері старого київського особняка на Липках.           У експозиції – роботи із серій «HOMO LUDENS» і «Дівчатка», а також нові живописні твори. Авторкою буде представлено і невелику колекцію скульптур різних років. Відкриття виставки – 30 травня 2015 року о 17.00.  

ФОРМА ОБРАТНОЙ СВЯЗИ
Проверочный код *
Восстановить пароль
Для восстановления пароля введите адрес электронной почты, указанный Вами при регистрации. Вам будет отправлено письмо с дальнейшими рекомендациями.
Если у Вас возникли вопросы, свяжитесь с нами по телефону: 044-331-51-21
Авторизация
Регистрация
* Обязательно для регистрации на ресурсе
** Обязательно для выставления лотов
Пароль должен иметь длину не менее шести знаков; содержать комбинацию как минимум из трех указанных ниже знаков: прописные буквы, строчные буквы, цифры, знаки препинания; не должен содержать имени пользователя или экранного имени.
Проверочный код
правила ресурса *
условия аукциона **