Наверх
Меню
Меню

Мои лоты

Оля

Рейтинг:
(0)
Рейтинг по сделкам:
+1 -0
Дата рождения
01/01/1914
Регион:
Украина, Киев
Все лоты пользователя
Подписаться
Тип записи
Категории
Автор
Дата публикации
Тег

Наш візит до майстерні Петра Бевзи відбувся після відкриття його спільної виставки з Миколою Журавлем «Ми просто йшли» в музеї Шевченка. На той час ми вже встигли побувати в гостях у Миколи Журавля, відбулися деякі значні події в мистецькому просторі України, які викликали досить суперечливі відгуки… Було що спитати, було підґрунтя сподіватися, що бесіда буде цікавою. Розпочати  вирішили саме з суперечливого, бо відповіді на це могли бути найбільш несподіваними. Петро одразу зробив декілька заперечливих жестів, але врешті, надав відповіді. Це було справді цікаво, тому що торкалося фундаментальних людських цінностей. Можливі помилки, можливий поворот до старого, нафталінного минулого – як цього уникнути, які орієнтири є справжніми? Тим більш, деякі події в арт-просторі України останнього часу викликали обговорення саме в цьому аспекті. Петро дав досить розгорнуту відповідь, дуже цікаву і обґрунтовану. Все сказав, дещо уточнив і додав: «Але писати ми про це не будемо. Кожен обирає свій шлях, і я не хочу на когось впливати, тим більше, критикувати. Є мистецтво, і я прагну висловлюватись його мовою». А потім почалася повільна бесіда про творчий шлях Петра Бевзи, про ті події, які мали найбільший вплив на його світогляд. Про щось Петро розповідав, про щось говорив: «От я вам дам книгу чи каталог, там почитаєте». Але на наше здивування – як це сталося, про ту чи іншу подію в його житті, Бевза завжди відповідав однаково: «Це було випадково, так збіглося». Треба сказати, що ми запропонували почати нашу зустріч о другій, Петро попросив перенести на четверту: «Треба зранку попрацювати». І декілька разів в розмові Петро скаржився, що вкрай не вистачає часу: щось заплануєш, а з‘являються якісь справи, які не можна перекласти на іншого і це не про мистецтво (і про це також: «тільки не треба про це писати»)… Стає зрозумілим, що в житті цієї людини немає нічого випадкового і ніщо так просто не збігається. Навпаки, він дивиться на деякі збіги як на знаки, які хтось посилає нам зверху. Їх виставка з Миколою Журавлем розпочиналася у Нью-Йорку в один день з відкриттям Генеральної Асамблеї ООН, головним питанням якої було обговорення ситуації в Україні. Декілька разів їм передзвонювали з Українського інституту Америки, де експонувалась виставка, і просили згоди перенести відкриття виставки з четвертої на шосту, а згодом на сьому – посли і дипломати всіх країн світу не встигали з Асамблеї до музею на відкриття. А потім була черга, яку сфотографували з верхнього майданчика

19 вересня в галереї Калита Арт Клуб відбулося відкриття виставки молодого харківського художника Дениса Саражина. Народився 1982 року в м. Нікополь, Україна. Денис, за його словами, не є художником з дитинства. Рішення стати живописцем виникло завдяки щасливому збігу обставин, коли він, вступивши в Херсонський технічний університет, де займався комп'ютерною графікою, познайомився з випускником Кримського художнього училища імені Н.С.Самокиша дизайнером Юрієм Вакуленко. Побачивши роботи Юрія олією, почувши його розповіді про вчителей-художників, Денис зрозумів, що по-справжньому його цікавить тільки живопис. Спілкування з Юрієм, за словами Дениса, змінило його долю. Після цієї зустрічі Денис вступив в Харківську академію дизайну і мистецтв на відділення живопису. Треба було багато працювати, щоб наздогнати втрачений час: займатися додатково малюнком і живописом. З того часу Денис бере  участь в численних виставках, співпрацює з закордонними галереями. В 2006 році на конкурсі серед студентів трьох художніх академій отримав Диплом I - го ступеню за академічний живопис. З 2007 року — член молодіжного об'єднання Харківської секції НСХУ. У 2008 році — закінчив Харківську Державну академію дизайну та мистецтв (майстерня портретно-жанрова, викладачі проф. Чаус В.М., Ганоцький В.Л., керівник дипломної роботи Вінтаєв Ю.Н.). Як завжди, Тетяні Калиті вдалося створити щиру атмосферу спілкування з художником і гостями. Тетяна зауважила, що ми живемо в час, коли "не лишається речей, що викликають у нас безумовну довіру. Нестійкість і плинність усіх проявів життя набули загального характеру. І навіть непорушні за визначенням речі зраджують нас — як з'ясувалося, не здатні встояти і міжнародні юридичні домовленості, те, що мало бути непохитним. Отже, знову починаємо вибудовувати світ, заснований на довірі. Починаємо з себе, своєї професії". Надзвичайний та Повноважний  Посол Республіки Польща в Україні пан Генрік Літвін з дружиною пані Анною Літвін, Генеральний консул Республіки Польща в Україні пан Рафал Вольскі, Тетяна Калита та Галина Браіловська. На задньому плані - Борис Фірцак. На відкритті виставки Дениса Саражина "Речі, яким ми довіряємо" були при

Максим Мамсиков «В расфокусе» 12 сентября – 16 ноября   Максим Мамсиков и Александр Соловьев 12 сентября в Dymchuk Gallery открылась персональная выставка Максима Мамсикова, где представлены новые работы, объединенные одной темой. Как и прежде это фигуративная живопись и тонкая работа с цветом. Живопись Мамсикова всегда представляет собой рефлексию событий окружающего мира, при этом речь идет скорее не о прямом воспроизведении того или иного сюжета, а об эмоциональном переживании события в иносказательной форме. Вот и сейчас, Мамсиков пишет серию портретов обычных людей, своих современников. Все они, или правильнее сказать все мы, пребываем в состоянии растерянности, неопределенности, полном неведении относительно своего будущего. Личные переживания каждого одинаковы, в не зависимости от социального статуса, возраста или убеждений – перед лицом трудностей и опасности, все мы растеряны и бессильны. Растерянные зрители смотрят в глаза Светке. Тут не разглядеть большого исторического нарратива, отсутствует острая политическая сатира, зато в полной мере передается ноющее и пугающее чувство отсутствия твердой почвы под ногами. Чувство фрустрации столь обострившееся в последнее время, парализующее и всеохватывающее, по словам художника, всегда присутствует в жизни человека. В пору тяжелых потрясений оно лишь обостряется. "Все будет хорошо". - Катерина Рай и Анатолий Дымчук.   Справка: Родился в 1968 году. Окончил Киевскую государственную Академию искусств, факультет графики (1988-1994). В 2003 победитель всеукраинского конкурса молодых художников "Старт" в номинации "Визуальное искусство". 2000 - дипломат выставки "Новые направления", Галерея Союза Художников Украины, Киев. 1999 - резиденция в Академии искусств в Мюнхене. Принимал участие в более чем 30 групповых проектах в Украине, России, Греции, Германии, Норвегии, Франции, Великобритании и США. Начиная с 2009 года работы художника были проданы на таких аукционах как, Sotheby’s, Phillips de Pury, Vladey и Macdougall’s. Живет и работает в Киеве. Илья Чичкан и Игорь Гусев Выставка собрала большое количество любителей живописи, украинских художников, галеристов и просто

Прекрасная живопись Любы Рапопорт, по-рембрандтовски психологизированная и одновременно остро экспрессивная, как у Сутина, могла появиться только из-под кисти, не обремененной корыстью и прагматизмом. При таких обстоятельствах душа касается, как сказала бы сама Люба, «того, кого не видишь, но чувствуешь».                                                                                                     Дмитрий Горбачев,                                                                                                               Искусствовед В экспозиции галереи - около пятнадцати киевских пейзажей, созданных художником в 90-х годах прошлого века. По словам автора, речь идет о «натуре, которая исчезает». 90 процентов мест, изображенных в работах, уже не существует: «Когда писала, даже и не думала, что так неожиданно быстро вместо знакомых домов, уютных двориков и скверов предстанут стеклянные цилиндры. Дома и дворики исчезают, а вместе с ними - и дух Киева ». «Киевские пейзажи (преимущественно это район Подола, над зданиями которого городская власть издевается десятилетиями) в интерпретации Л. Рапопорт являются живыми существами. Пейзаж захлебывается от боли, улицы становятся на дыбы, словно взывают о помощи. Около пейзажей художницы вспоминаешь слова, сказанные основателем Вашингтонской галереи искусств Дунканом Филипсом о пейзажах Хаима Сутина: «Они реагируют на будущие катастрофы, они словно предчувствуют агонии нашего мира, тотальной войны». Бесспорно, экспрессионистов Хаима Сутина, Эрнста Людвига Кирхнера и других можно считать непосредственными предтечами Любови Рапопорт. И их близость не в стилистическом наследовании. Л. Рапопорт раньше и точнее, чем большинство ее молодых коллег, пришла к неординарному, модернистскому мышлению, предчувствовала разломы, травмы, трансформации приближающейся «чернобыльс

Просто тестПросто тестПросто тестПросто тестПросто тестПросто тестПросто тестПросто тестПросто тестПросто тестПросто тестПросто тестПросто тестПросто тестПросто тестПросто тестПросто тестПросто тестПросто тест и снова текст и снова тексти снова тексти снова тексти снова тексти снова тексти снова тексти снова тексти снова тексти снова тексти снова тексти снова тексти снова тексти снова текст https://youtu.be/_wjLJgq0jmo

ФОРМА ОБРАТНОЙ СВЯЗИ
Проверочный код *
Восстановить пароль
Для восстановления пароля введите адрес электронной почты, указанный Вами при регистрации. Вам будет отправлено письмо с дальнейшими рекомендациями.
Если у Вас возникли вопросы, свяжитесь с нами по телефону: 044-331-51-21
Авторизация
Регистрация
* Обязательно для регистрации на ресурсе
** Обязательно для выставления лотов
Пароль должен иметь длину не менее шести знаков; содержать комбинацию как минимум из трех указанных ниже знаков: прописные буквы, строчные буквы, цифры, знаки препинания; не должен содержать имени пользователя или экранного имени.
Проверочный код
правила ресурса *
условия аукциона **